Питання створення музею українського народного танцю впродовж довгого часу піднімалось громадськістю Кіровоградщини, адже саме наш край має давні танцювальні традиції. І ось у 2004 році розпочалося створення першого на Україні і єдиного у світі музею історії українського хореографічного мистецтва – відділу Кіровоградського обласного краєзнавчого музею. Він розташований у живописному куточку степового краю – заповіднику-музеї І.К.Тобілевича (Карпенка-Карого) Хутір Надія – у 30-ти кілометрах від м. Кропивницького. Саме з ім’ям корифеїв українського театру – родини Тобілевичів, які жили і творили на Хуторі Надія пов’язують виникнення українського народного сценічного танцю. Експозиція музею побудована на основі концепції, створеної завдяки порадам відомих хореографів. Видовий ряд дозволяє хронологічно простежити розвиток українського хореографічного мистецтва в Україні та за її межами, зв’язок зародження української народно-сценічної хореографії у творчості корифеїв українського театру, видатних балетмейстерів минулого з розвитком українського танцю сьогодні.
В шести експозиційних залах музею представлено музейними матеріалами такі розділи:
- Театр корифеїв та зародження українського сценічного танцю.
- Перший тріумф українського танцю у світі (1935 р., м. Лондон).
- Професійні хореографічні колективи України від Павла Вірського до сьогодення.
- Заслужені самодіяльні колективи українського танцю в Україні.
- Український танець за кордоном, колективи української діаспори.
- Кімната пам’яті
- Кращі хореографічні школи України.
- Діяльність Національної спілки хореографів України та її осередків на місцях.
У музеї налічується більше 6 тисяч предметів. Фонди складають: нагороди, костюми, фото, афіші, програми концертів, книги, газетні та журнальні матеріали, аудіо та відеоматеріали, сувеніри.
Народно-сценічний танець в Україні утверджувався і розвивався разом з професійним національним класичним театром корифеїв. Він нероздільно пов’язаний з творчістю видатних драматургів, режисерів та акторів – Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Заньковецької.
В ті часи не було установ, які б готували артистів балету, у театр приходили народні танцівники-умільці, які набували майстерності у народних святах. Актори ставили свої танці самі. Особливо вдалими вони були у Миколи Садовського. З досвідом, набутим у театрі Марка Кропивницького, він почав свою діяльність у м. Києві. В складний процес зародження українського балетмейстерського мистецтва на сцені класичного театру М.Садовський зробив величезний внесок, виховавши першого балетмейстера українського театру – Василя Верховинця – основоположника першої в Україні і в усій українській діаспорі хореографічної школи народного танцю.
У 1935 р. в Лондоні на Міжнародному фестивалі національного танцю українські артисти представили українське танцювальне мистецтво на найвищому рівні, вразивши всіх самобутнім, яскравим виконанням «Гопака».
Перші успіхи на міжнародній арені сприяли розвитку українського народно-сценічного танцю, створенню нових професійних та аматорських колективів. Саме всесоюзний конкурс з народного танцю в 1936 році у Москві поклав початок нової хореографічної форми – ансамбль танцю.
Всі ці події були поштовхом для створення у 1937 році ансамблю танцю народів СРСР під керівництвом Ігоря Мойсеєва. В цьому ж році Павло Вірський у співдружності з Миколою Болотовим створили ансамбль народного танцю України. Матеріали про вищезгаданих діячів та події представлені у першому залі музею історії українського хореографічного мистецтва.
У другому залі йде послідовна розповідь про професійні колективи України від Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П.Вірського по хронології їх створення.
У радянські часи робота самодіяльних колективів стимулювалась званнями «зразкового», «народного», а кращі з кращих ставали «заслуженими» ансамблями танцю. Неповторне творче обличчя, злагодженість і краса народного танцю, внутрішньо насичена техніка, віртуозність, грація, пластичність, життєрадісність, завзяття – все це характерне для заслужених аматорських ансамблів танцю України, які представлені в третьому залі музею. Серед них – гордість Кіровоградщини – славнозвісний ансамбль «Ятрань», який прославив наш край на весь світ.
Музейні предмети дають можливість більш детально познайомитись з колективами, які пропагують українське танцювальне мистецтво за межами нашої країни. Відвідувачі музею мають можливість ознайомитись з експонатами, що розповідають про хореографічні колективи діаспори, які зберігають культурні традиції України. Ці хореографічні колективи є прямими послідовниками творчості майстра українського народного танцю, балетмейстера Василя Авраменка, учня Василя Верховинця. Він був одним з фундаторів нового напрямку в сучасному світовому танцювальному мистецтві – сценічної народної хореографії, через яку масштабно розкривалась стихія українського характеру.
Гордістю експозиції музею історії українського хореографічного мистецтва стала «Кімната пам’яті», де увічнено пам’ять про перших балетмейстерів, які своїм талантом творили український народно-сценічний танець.
Є також матеріали про кращі дитячі хореографічні школи України. Викликає зацікавленість розділ експозиції, що знайомить з діяльністю Національної хореографічної спілки України, яку очолює Мирослав Вантух – Герой України, народний артист України та Росії, лауреат державної премії України імені Тараса Шевченка, директор Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського, академік, професор.
Відеотека музею складається з унікальних записів концертних програм професійних, кращих самодіяльних та дитячих колективів України і діаспори.
Запрошуємо всіх бажаючих доторкнутися до витоків українського танцю і поринути у його казковий світ, відвідати єдиний у світі музей історії українського хореографічного мистецтва.