Фауст Нікітін. 1974. Чернівці
ПОЛТАВСЬКИЙ РОДОВІД
Родовід Фауста Нікітіна (07(20).07.1894 – 16.10.1992), автора 32 книг, понад 200 статей та 8 короткометражних фільмів розпочався на вулиці Колоністській у Полтаві, на якій у більшості проживали німецькі родини. Своє ім’я він отримав на честь матері Фавсти Олексіївни, яка дуже зарано залишила земний світ у Вязьмі. У давніх римлян це ім’я означало «щаслива», що в повній мірі позначилося на долі її сина. Із раннього дитинства Фауст пристрастився до національного французького блюда, яке готував француз-переселенець та власник гжатського будинку, в якому родина Нікітіних знімала кімнати, – кролятини. Також маленький Фауст полюбляв споглядати та охоче доглядав за пухнастими тваринками. Любов до них залишилася у нього на все життя.
БАТЬКО-УКРАЇНОФІЛ
Батько Фауста Нікітіна, Василь Олександрович Нікітін (1868 – 1942), – відомий у нашому місті суддя, нотаріус та громадський діяч. За спогадами сучасників, він нагадував персонажа найвідомішого твору Йоганна Гете. Мав п’ятеро дітей, які стали науковцем, актором, музиканткою та вчительками. Він не тільки любив українське, але й потужно сприяв просуванню українства в життя та свідомість міських людей. За його участі проводилися вечорниці з корифеями українського театру, шевченківські дні, він організував хор і театр, сприяв відкриттю бібліотеки і читальні, викладав українську мову та писав історико-краєзнавчі публікації, зокрема, про український театр, Марка Кропивницького. якого знав особисто та листувався із ним, тощо. У 1913 році входив до групи організаторів товариства ім. Марка Кропивницького «Рідна хата», брав участь у роботі музейно-краєзнавчого гуртка. Василь Нікітін – перший голова «Просвіти» в нашому місті. Приятелював з багатьма відомими особистостями краю, про яких ми зараз постійно говоримо. Був засуджений за справою Спілки визволення України, вину свою не визнав і був засланий до Казахстану. На початку ІІ світової війни вийшов на пенсію, помер від голоду в Бєлгороді. Реабілітація його імені відбулася тільки через 52 роки, у 1994 році. Про нього розповідається у книжці «В ім’я України: Василь Нікітін.
Листи, статті, спогади». 2016 року в нашому місті з’явилася вулиця і провулок його імені.
ДИТИНСТВО ТА НАВЧАННЯ
Наше місто для Фауста Нікітіна стало справжньою школою життя: тут він навчився плавати та пірнати (в дитинстві навіть перепливав Дніпро в межах тодішніх Черкас, де родина відпочивала), відбиватися від бика та влаштовував перегони із кур’єрським поїздом Харків – Одеса на велосипеді від станції Канатове до міста. Десять років, із 1903-го, Фауст навчався у класичній чоловічій гімназії. Тоді й потоваришував із майбутнім засновником окремої математичної школи Миколою Чеботарьовим (сиділи за однією партою, а через 37 років знову зустрілися у Казані), фізиком і лауреатом Нобелівської премії Ігорем Таммом, який народився в Токіо під час перебування батьків у диппредставництві в Японії (із Горкою дружили за сусідством «через паркан», разом розводили голубів, які Ігорю швидко набридли, влаштовували на квартирі Таммів домашні вистави та по-спартанські загартовувалися допоки Ігор Тамм не застудився; згодом Нікітін подарує його фотографію з особистого архіву краєзнавчому музею), фізіологом та ембріологом, братами Борисом та Михайлом Завадовськими, пілотом І світової війни, що загинув у 1915 році, Сергієм Собічківським (мрів про новий сад, новий сорт ржі, нову машину-механізм, написати книгу та досягти стратосфери), вченим-конструктором Георгієм Лангемаком, музикознавцем та музикантом Георгієм Поляновським, розстріляним у 1937 році «ідейним комуністом, який породнився із Крупською» Вадимом Смушковим (на дачі на Добровеличківщині відпочивали та полювали із гвинтівкою «монте-крісто», видавали рукописний журнал, в якому Нікітін подавав свої замітки, а Смушков – вірші).
ТВОРЧІ ІНІЦІАТИВИ
Під завершення навчання у гімназії Фауст Нікітін зацікавився малюванням. Цьому сприяло відвідування ним виставки «майбутнього» – картин футуристів, яким він надумав наслідувати. Одна із його сестер гарно копіювала картини відомих художників, на уроках з малювання отримувала виключно п’ятірки. Фауст вдома скористався підготовленим нею до роботи полотном, за що отримав на горіхи. По центру він поставив оранжеву пляму, навколо неї провів темно-коричневу розмиту смугу. Краї картини були заповнені, за словами новоявленого художника, «синьо-зеленою мазнею».
Картина отримала й назву «Вогняне гніздище» та мала авторський підпис «Фауст». Її побачила подруга сестри й дочка молодого, але вже відомого художника-футуриста та викладача Амшея Нюренберга, який і був одним із ініціаторів згаданої вище першої художньої виставки у місті (1913).
Вона забрала картину Нікітіна, щоб показати батькові. За це Фауста було покарано вдруге, оскільки його батько хвилювався, що картина сина стане посміховиськом для родини. Але сталося навпаки.
Маститий художник її похвалив, в роботі помітив неабиякі здібності юнака до малювання й прийшов до родини отримати дозвіл на те, щоб відправити його картину на виставку до столиці разом із своїми роботами. Ось так! Подальша доля картини, на жаль, залишилася невідомою.
ПЕРША СВІТОВА
Із початком І світовій війні навчався в Одеському військовому училищі, згодом був інструктором новобранців у Сімферополі. Там, в одному марші, організував збір майбутніми унтер-офіцерами червоних маків, які вони закріпили на своїх багнетах. Від покарання за «більшовицьку агітацію» його врятувало тільки те, що квіти роздавалися зустрічним жінкам міста. Під час виконання цих обов’язків не полишав спроб потрапити на фронт. Опинившись на фронті, дослужився до звання капітана. За хоробрість був нагороджений орденом Святої Анни 4 ступеня (1915) та орденом Святого Георгія 4 ступеня (1917). Останній зберіг та носив і за часи радянської влади. Обіймав посади у полковому комітеті та полковому суді. Навіть від’їжджав до Києва щодо вирішення питання про відміну смертної кари. Їздив і за партійними програмами 22 політичних партій того часу до батька в єлисаветградське кафе-шантан «Колізей». Від українізації, із поповненням українцями, 13 Білозерського полку Фауста Нікітіна врятувала неочікувана відпустка. Під час боїв отримав сильну контузію, що навіть його прийняли за мертвого. Без будь-якої допомоги повернувся до життя через добу в дорозі до Києва.
ВИЗВОЛЬНІ ХИТАННЯ
У 1919 році стає комбатом 3 Інтернаціонального полку. Входячи до складу місцевого комуністичного батальйону в строю, стає споглядачем альтернативного їх першотравневому параду (обоє пройшли без особливих інцидентів) проходу самостійників від вокзалу до театру й по центральних вулицях міста із гімном «Ще не вмерла Україна». Був свідком «тихих погромів», учасники яких заходили в магазини та забирали будь-який товар без грошей. Детально описав це у своїх спогадах. Завершує свою військову кар’єру в Збройних силах Півдня, перебазувавшись в Одесу. Все життя пам’ятав тогочасну промовку в студентському середовищі: «Розумний в артилерії, дурак в кавалерії, п’яниця на флоті, а біднота у піхоті».
ЗДОБУТТЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ
У 1920 році Фауст Нікітін повертається до міста, яке стало рідним. Переживає ранню смерть першої дружини. Навчається у закладі освіти сільськогосподарського спрямування, де, за час військового стану, під наглядом ЧК організовує платний студентський вечір, щоб із зароблених грошей виплатити заборгованість студентських стипендій. У 1922 році організовує перше в Україні студентське товариство дрібного тваринництва та птахівництва, у 1924 році презентує свої перші здобутки на сільськогосподарській виставці – кролики із забарвленням кенгуру та білки. За імітацію хутра цих тварин він отримав похвальний лист та премію. У ці ж роки викладає математику у різних освітніх міських закладах, протягом 1925 – 1929 років працює службовцем на заводі «Червона зірка» та «Змичка», очолює окружне наукове краєзнавче товариство, користується всебічною підтримкою батька.
КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ
Наприкінці 1920-х років з успіхом читав публічні лекції з євгеніки, що зацікавило адміністрацію краєзнавчого музею. Його запросили на роботу в музейному закладі. Там він став ініціатором перетворення кунсткамерних експонувань у системні тематичні експозиції для вивчення краю і допомоги викладачам різних дисциплін. У музеї відбулися зрушення, тому-то дирекцію і його запросили для надання методичних рекомендацій до сусідів – у Черкаси. За завданням музею з обстеження закритого Биківського кладовища віднайшов могили матері Карпенка-Карого та його сестри Марії Садовської-Барілотті, чим сприяв перепохованню їх на Карлюгівський цвинтар поблизу хутора Надії. У 1930 році завдяки зусиллям музею було видано і його наукову книгу «Практичне кролівництво» українською мовою, яка була підготовлена ним ще у 1924 році. Ґрунтувалася вона на проведених дослідах у музейному звіринці з кролями та зайцями, яких невдало, поза наукою, він намагався схрестити.
СПРАВА «ВЕСНА»
1930-й рік для Фауста Нікітіна розпочався вдало. За рекомендацією дирекції музею він бере участь у роботі ІV Всесоюзного з’їзду зоологів, анатомів та гістологів як представник єлисаветградської секції наукових робітників. Але 16 жовтня 1930 року його арештовують для перевірки поглядів у справі «Весна» із звинуваченням в організації воєнно-контреволюційної організації аби захопити місто 4 групами з Лелеківки, Мамайки і Северинки. На допитах відзначився своєю стійкістю. За словами його ката з Одеси Толчинського, при катуванні «Статуєю» він установив місцевий рекорд – вистояв 20 діб без сну, їжі та із постійним побиттям. 15 червня 1931 року був засуджений на 7 років, які повністю відбув у мордовських таборах. Там працював зоотехніком у спеціальних зоофермах ОГПУ, вирощував шиншил на хутро для дружин радянських можновладців.
ВОВК ДЕНДІ
Після звільнення Фауст Нікітін періодично перебував у нашому місті. Взимку 1940 року з ним трапився цікавий випадок. На прохання сина Мстислава у пересувному звіринці замість цуценяти купив шестимісячне вовченя, яке вони назвали Денді. Годували та виховували його цілий рік. Через від’їзд вони були вимушені, за згодою директора, залишити вовка на юннатів у Ковалівському парку.
Вовк був вихованим, грався з дітьми, які його підгодовували, а через деякий час він став артистом одного із пересувних цирків. Про цей розвиток подій у долі вовка Фауст Нікітін дізнався тільки через три роки від співробітниці Кіровського ветеринарно-бактеріологічного інституту, яка приїхала до Татарії на стажування.
ДЕРЖАВНА ПРЕМІЯ
П’ятнадцять років роботи на Бірюківському звірорадгоспі в Татарії не пройшли даремно. За цей час команда із шести фахівців вивела перші найбільші вітчизняні породи кролів – чорно-буру (по 5 – 6 кг) та вуалево-сріблясту (по 7 кг). За них було отримано медалі на виставка досягнень народного господарства. Фаустом Нікітіним було впроваджено й передове новаторство: сітчасті підлоги кліток, їх сезонні варіанти, штучні нори та добавка в харчування кролів ляльки шовкопряда, що давало їм додаткову порцію білка й жирів. У 1951 році Фауст Нікітін отримує Державну премію 3 ступеня та її грошовий еквівалент у 8 тисяч крб за нові породи кролів – «радянську шиншилу» і «морський котик».
Наступного року за його участі знімається перша кольорова короткометражка «Нові породи кролів». Факт отримання державної премії сприяв і його реабілітації 25 січня 1956 року.
«НОВЕ ВІДКРИТТЯ АМЕРИКИ»
Загроза звільнення та суду нависла над Фаустом Нікітіним наприкінці 1950-х років. На одній із столичних нарад він виступив із протестом вирощувати кроликів на банальне згодовування популярних для радянської еліти соболям та норкам. До того ж наполягав зменшити час полового дозрівання молодняка до 4 місяців на противагу встановленим нормам в один рік, які прирівнювалися до великої рогатої худоби. Його звинуватили у «шкідництві» та обіцяли віддати під суд. Здоровий глузд влади таки переміг. Було видано наказ про заборону використовувати для годування інших тварин якісного м’яса кролів, була визнана висока його дієтична властивість. М’ясо кролів пішло у роздрібну торгівлю, його почали прирівнювати до легкої курятини. За твердженням Фауста Нікітіна, це було «новим відкриттям Америки». У 1961 році у співавторстві виходить його стаття «Кроляче м’ясо у харчуванні людини» в журналі «Кролівництво та тваринництво». До речі, страви з кролятини подавала ще невістка Івана Франка Ольга Франко у своїй книжці «Практична кухня» 1929 року та загальновідома книга кінця 40-х та 50-х років минулого століття у декількох виданнях «Книга про смачну та здорову їжу», в редагуванні якої брав участь наш земляк Іван Кузьмович Сиволап.
НЕПОСИДЮЧА ПЕНСІЯ
Із виходом у 1957 році на пенсію, Фауст Нікітін декілька разів переїжджає у різні міста – Смоленськ, Чернівці, Казань, Бірюкове. І скрізь займається кролівництвом, пропагує його, створює не тільки дитячі гуртки, але й дорослі штаби при органах влади різного рівня.
ОХОРОНА ПРИРОДИ
У 1978 році Фауст Нікітін готує статтю «Науково доведено охороняти природу», в якій вперше порушує питання про запровадження екологічних кафедр у вищих навчальних закладах різного ґатунку, активний зв’язок кафедр із промисловим виробництвом для запобігання високих забруднень довкілля, створення окремої наукової інституції з охорони природи та оточуючого середовища життя, організація найвищого органу в державі для здійснення цих поставлених цілей. Статтю не надрукували, а його пропозиції були впровадженні в життя вже у незалежній Україні. Працювати над цим потрібно й далі.
P.S.
Публікація підготовлена за 12 авторськими спогадами, 7 науковими статтями, 14 книгами Фауста Нікітіна, 5 фотографіями особистого архіву та 7 листами друзів, колег і його самого, які протягом 50 – 80-х років минулого століття були передані ним до фондів Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею. З матеріалами про нього можна ознайомитися у постійній експозиційній залі «З історії дослідження території та природи Кіровоградської області» обласного краєзнавчого музею.
Павло РИБАЛКО, заступник директора з обліку і збереження музейних цінностей
Василь Нікітін. 1914. Єлисаветград
Кріль породи ангора та великий пуховий. 20-ті роки ХХ ст. Зінов’євськ