Батько Фауста Нікітіна, Василь Олександрович Нікітін (1868 – 1942), – відомий у нашому місті суддя, нотаріус та громадський діяч. За спогадами сучасників, він нагадував персонажа найвідомішого твору Йоганна Гете. Мав п’ятеро дітей, які стали науковцем, актором, музиканткою та вчительками. Він не тільки любив українське, але й потужно сприяв просуванню українства в життя та свідомість міських людей. За його участі проводилися вечорниці з корифеями українського театру, шевченківські дні, він організував хор і театр, сприяв відкриттю бібліотеки і читальні, викладав українську мову та писав історико-краєзнавчі публікації, зокрема, про український театр, Марка Кропивницького. якого знав особисто та листувався із ним, тощо. У 1913 році входив до групи організаторів товариства ім. Марка Кропивницького «Рідна хата», брав участь у роботі музейно-краєзнавчого гуртка. Василь Нікітін – перший голова «Просвіти» в нашому місті. Приятелював з багатьма відомими особистостями краю, про яких ми зараз постійно говоримо. Був засуджений за справою Спілки визволення України, вину свою не визнав і був засланий до Казахстану. На початку ІІ світової війни вийшов на пенсію, помер від голоду в Бєлгороді. Реабілітація його імені відбулася тільки через 52 роки, у 1994 році. Про нього розповідається у книжці «В ім’я України: Василь Нікітін.
Листи, статті, спогади». 2016 року в нашому місті з’явилася вулиця і провулок його імені.