Сьогодні, 5 червня 2024 року, виповнюється 100 років від дня народження Володимира Олександровича Сікорського. Ця дата стала відомою тільки зараз завдяки співробітникам ДАКО. Із запису в Книзі реєстрації, який був зроблений 9 червня 1924 року, дізнаємося, що реєстрував його батько. Батьки, Олександр Іванович та Анастасія Ігнатівна, зуміли створити атмосферу сонячної любові і радості, виховували хлопчика в доброті і красоті квіткового подвір’я на Верхній Биківській, 1 та надавали йому високі знання, маючи гарну свою освіту. Зберіглося подвір’я на любительській фотографії 60-х років минулого століття, яка була зроблена під час відпустки Володимира Олександровича. Його батьки сидять на традиційній українській лаві серед двору, можливо бамбетелі. Батько на табурет відклав розкриту книгу, а босонога мати займається шиттям.
У часи ІІ світової війни, працюючи малярем на німецький фірмі «Автосоюз» молодий Володимир, разом із майбутнім піаністом Юліаном Сергійовичем Кльосовим та Олександром Олександровичем Гуревичем, долучився до місцевого руху опору в окупованому місті. Свою майстерність у малюванні він проявляв підробляючи офіційні документи німецької влади. На початку 1944 року добровольцем пішов на фронт, по завершенню війни отримав державну нагороду. До 1947 року служив в артилерії на Одещині. Дивом у нашому місті збереглися дві його фотокартки тих часів (1944 та 1945 років), які за тиждень до цього дня до музею передала дочка його ровесниці та товаришки із дитинства Ніна Олександрівна Гріденко.
Після звільнення із армії він рік провчився на фізико-математичному факультеті місцевого педінституту. У 1948 році розпочав навчання на архітектурному відділені Київського державного художнього інституту. Під час навчання бере участь в етнографічних експедиціях на Полтавщину, згодом й сам їх організовує, зокрема на Тернопільщину, Чернігівщину, Харківщину, Київщину тощо.
Завершивши навчання Володимир Олександрович, повертається до рідного міста і працює у різних будівельно-архітектурних державних установах. За його участі в нашому місті збудовано теперішні обласну бібліотеку для дітей імені Т. Г. Шевченка та будинок Кропивницької міськради, в’їзди до міста із місцевого граніту, Каскадний сквер, який тільки й залишився на численних фотографіях і поштових листівках.
У цей же час він розбудовує і батьківський будинок, який власноручно нарисував на пастельному малюнку 50-х років ХХ ст., що до часу першого оприлюднення у 2015 році зберігався у згаданої Ніни Гріденко (тепер зберігається у фондах обласного краєзнавчого музею). Володимир Сікорський малював із дитинства. Разом із згодом відомим місцевим художником Володимиром Федоровим та Ганною Адамською вчився у Дори Пржшиховської. Влітку в класах, а взимку ходили до неї додому. Через старшого за нього Володимира Федорова був знайомий і з тепер відомим колекціонером Олександром Ільїним.
Почуття любові до батьків Володимир Олександрович прищепив і своїм трьом дітям: Ользі, Олександру та Оксані. До музею Ніна Олександрівна передала й щемливе фото люблячого батька із сином, яке в родині та колі близьких друзів називали «Мадонна»…
Майже усі 60-ті роки живе і працює на Закарпатті. Там будує дитячу залізничну дорогу в Ужгороді, табір праці й відпочинку в с. Буштино, різні меморіали. Володимир Сікорський став ініціатором створення музею народної архітектури та побуту Закарпатської області на Замковій горі Ужгорода, першого в Україні музею під відкритим небом. За три роки (з 1964 р.) перевіз і змонтував вісім унікальних дерев’яних споруд краю (бойків та гуцулів) та ще шість підготував до монтування. Тільки у 1972 році цей музей запрацював на повну та зараз обіймає територію у 5,5 га.
У 1969 році Володимира Сікорського запрошують до Києва. Невдовзі він заступає на посаду першого директора теперішнього Національного музею народної архітектури та побуту України і, маючи на рівні голови Ради Міністрів УРСР вже зреалізований попередній досвід, розпочинає створення всеукраїнського скансену в столиці. І наш музей долучився до цього. У Пірогово було передано три колеса від чумацького возу та ковальський міх. Було облаштовано збудований зразковий будинок родини колгоспників Заморенків із с. Суботці Кіровоградської області.
У 1977 році на базі новоствореного музею проходить Всесоюзний з’їзд музейників щодо створення подібних музейних закладів і в інших реґіонах.
На деякий час Володимир Олександрович повертається до Ужгорода. Із виходом на пенсію переїздить до Києва і працює на посаді техніка в київському Музеї Лесі Українки. Не дивлячись на дуже скромну посаду, ініціює ідею створення Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ». Його ідея була реалізована в життя Постановою Ради Міністрів УРСР від 18.05.1987 року. Заповідник зараз займає площу в 175 га.
Наприкінці 2002 року Володимир Сікорський помер. Ще у 2015 році Володимир Поліщук зробив спробу подолати забуття і плутанину його професійних здобутків із діяльністю академіка Петра Тронька та музейного діяча, лауреата Державної премії Української РСР імені Т. Г. Шевченка Михайла Сікорського. До речі, за відомостями з ВУЕ, останній, ставши сиротою, рік виховувався у нашому дитбудинку в 1932 – 1933 роках. На шляху повернення імені В. Сікорського 18 травня цього року, за ініціативи старшої наукової співробітниці музею, кандидатки історичних наук Світлани Проскурової, завідувачки відділом мистецтв ОУНБ ім. Дмитра Чижевського Світлани Ушакової та автора статті, в рамках заходу «Будівничі українських музеїв» вкотре наголошувалося на визначних досягненнях Володимира Сікорського із Кропивницького у розбудові музейної мережі країни, що заслуговують на високе державне визнання.
Насамкінець, дякуємо Ніні Олександрівні Гріденко за подаровані матеріали обласному краєзнавчому музею та надану цікаву інформацію про непересічну людину із нашого краю.
Павло Рибалко, заступник директора музею з обліку і збереження музейних цінностей
