Сьогодні, 20 червня, в обласному краєзнавчому музеї у рамках проєкту «Історична пам’ять про Другу світову війну: у пошуках історичної правди» відбулася третя відкрита лекція «Чорна піхота» в сучасній українській історіографії кандидата історичних наук, доцента Олександр Чорний.
Політруки і командири зазвичай вважали «Чорну піхоту» потенційними зрадниками, звинувачуючи в тому, що “поки ми кров проливали у боротьбі з ворогом, ви відсиджувалися, тож тепер змийте власною кров’ю провину окупації”.
Їх називали по різному: “піджачники”, “чорножупанники”, “чорнобушлатники”, але переважно “чорносвитники” і, нарешті, “чорна піхота”… Не знайти таких назв і понять в офіційних радянських документах, начебто їх і не існувало.
Начебто і не було позначеного цими назвами трагічного явища і великої кількості мобілізованих у 1943–1944 роках людей, більшість з яких назавжди залишилася лежати в українських полях, степах, на дні та уздовж річок, часом поруч з рідним селом, геть близько від рідного обійстя…
Стрімке зростання відсотку українців у Червоній армії стало наслідком масової, майже тотальної мобілізації до війська чоловічого населення з територій, які були звільнені від ворога. І саме продуктом такої мобілізації були так звані “чорносвитники”. Очевидно, не всіх мобілізованих в Україні упродовж 1943–1944 років можемо віднести до цієї “категорії”, однак цілком об’єктивно – чималу їх частку.
З іншого боку, “піджачники”, “чорна піхота” – не суто українське явище, воно стосується не лише українців і жителів УРСР. Вперше воно з’явилося на звільнених від загарбників територіях, переважно Росії (РРФСР), ще взимку-навесні 1942 року, але не мало масового характеру. Та ми вправі стверджувати, що саме в Україні восени 1943 і взимку 1944 років воно набуло найбільшого розмаху.
Таке явище можна прослідкувати на прикладі села Деріївка Кіровоградської області. Після визволення села 286 деріївців були призвані половим військоматом, а 64 з них загинули в боях поблизу рідного села і поховані в рідній землі. Не підготовлені, не навчені, погано озброєні, вони були кинуті у бій спокутувати провину перебування на окупованій території. Це було продовженням тоталітарних методів ведення війни під гаслом здобуття Перемоги без огляду на кількість людських втрат.
Кураторка проєкту, кандидат історичних наук, доцентка Світлана Проскурова
