Сьогодні, 24 травня, в обласному краєзнавчому музеї у рамках проєкту «Історична пам’ять про Другу світову війну: у пошуках історичної правди» відбулася друга відкрита лекція «Битва за Дніпро і «українське питання» у СРСР» кандидата історичних наук, доцента Олександра Чорного. Він наголосив, що битва за Дніпро – це битва за Україну. На сьогоднішній день «українське питання» потребує зміни усталених акцентів, що сприятиме вихованню нового покоління українців.
Політика радянського керівництва щодо «українського питання» під час Другої світової війни мінялася в залежності від задач, які воно перед собою ставило, або змушене було вирішувати. Якщо на початковому етапі війни політика партійного керівництва СРСР щодо «українського питання» полягала в приєднанні нових українських територій, які формально увійшли до складу УРСР, а практично – до складу СРСР. Тобто, де-факто відбулася «інкорпорація», «анексія», «включення», не заради возз’єднання українських земель.
Це потребувало пропагандистського супроводу з урахуванням ідентичності українського населення на «повернених» територіях. Тут варто пригадати і пропагандистський фільм режисера Ігоря Савченка «Богдан Хмельницький», знятий на Київській кіностудії 1940 року, перший показ якого відбувся 7 квітня 1941 року. Фільм мав налаштувати українців проти поляків, формувати міф про «старший братній народ». Це і пропагандистські поїздки радянських митців на чолі з Олександром Довженком на «повернені» території з метою радянської агітації.
Нагадаємо, що на початковому етапі німецько-радянської війни українці підрадянської України знекровлені і деморалізовані Голодомором і репресіями мали слабку мотивацію щодо участі у бойових діях. Саме на початку війни набуває поширення пісня «Ой Дніпро, Дніпро…» (муз.Марка Фрадкіна), автором слів якої був військовий кореспондент, який щойно вирвався з Уманського котла, автор «Зеленої брами», Євген Долматовський. Написана в листопаді 1941 року, пісня мала алюзії та ремінісценції на вірші Т.Шевченка, була перекладена на українську мову і її текст змінювався відповідно змін на фронті від оборони – до наступу.
Щодо «українського питання» в політиці Сталіна на період битви за Дніпро, то це було, по-перше, безжальне застосування мобілізаційного ресурсу України – людського і економічного. Очевидець і учасник подій, О.Довженко, у своєму щоденнику найбільш об’єктивно розкриває масштаби трагедії українського народу в цей період.
По-друге, певні «поступки» і «реверанси» в бік саме українського, а не загально радянського патріотизму, що мало посприяти підняттю морального духу українців. Це і перейменування на І,ІІ,ІІІ та ІV Українські фронти, відсоток українців у складі яких коливався від 40 до 60%. Це і запровадження 10 жовтня 1943 року Ордену Богдана Хмельницького, заснованого на відзнаку військових дій по звільненню України. Автором ескізу був український художник О.Пащенко, Орден прикрашений українською народною символікою, напис зроблено українською мовою (унікальний приклад). Це і друкування українських книжок, постановка фільмів , заснування Інституту фольклору (майбутнього інституту етнографії) під керівництвом М.Рильського на місці репресованої Сталіним етнографічної комісії Української Академії Наук, топонімічні перейменування.
Відкриття і введення до наукового обігу нових джерел з історії Другої світової війни спонукає істориків до перегляду і переосмислення багатьох усталених в українській історіографії визначень і висновків.
Кураторка проєкту, кандидат історичних наук, доцентка Світлана Проскурова.
