Сьогодні, 2 травня, у рамках проєкту «Науково-практичні археологічні студії» в обласному краєзнавчому музею відбулося четверте засідання на тему «Доба енеоліту на Кіровоградщині». Проєкт відбувається на умовах співпраці обласного краєзнавчого музею та Археологічного музею імені Нінель Бокій Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка.
Спікер Ірина Козир розповіла про період розповсюдження мідних знарядь праці, які вчені називають енеолітом або халколітом. Енеоліт став переходом від кам’яного періоду до епохи металів. Хронологічні рамки – IV-ІІІ тис. до н. е.
В IV тис. до н.е. було освоєно нову сировину – мідь, опановано технологію її виробництва та обробки. Старт застосування мідних виробів означав початок абсолютно нової доби в історії людства і став поштовхом до подальшого прогресу. Регіонами, де розпочалася обробка міді, були: Балкани; Подунав’я (Трансільванія); Закавказзя. Звідти мідна руда та вироби потрапили на територію України. Згодом копальні мідної руди з’явилися на Донбасі.
Використання мідних знарядь праці й тяглової сили бика сприяло зростанню продуктивності праці, пожвавленню примітивного обміну та торгівлі, розвитку майнової диференціації. Обробка міді вимагала від людини особливих навичок та досвіду, тому у первісному суспільстві формуються нові ремісничі спеціальності.
Протягом енеоліту основні галузі господарства – землеробство і скотарство розділяються. Це цікаво, адже за попередніх епох подібного господарського розмежування не простежувалося. В IV – III тисячолітті до н.е. на території України існували археологічні культури енеоліту: середньостогівська, трипільська та маріупольска.
У цей час відбуваються перші великі міграції племен, які захопили і землі сучасної Кіровоградщини. Найяскравішою з культур українського енеоліту є трипільська. Трипільські пам’ятки зосереджені, в основному, в басейнах рік Південний Буг, Синюха, Великий Вись.
У східних районах сучасної області за доби енеоліту проживали скотарсько-землеробські племена. Саме вони в IV тис. до н.е. насипали над могилами своїх родичів перші в наших краях великі земляні насипи – кургани. З тих далеких часів кургани стали неодмінною прикметою нашого степового краю. У курганних похованнях знайдені крем’яні й мідні знаряддя праці, прикраси з кісток, міді, глиняний посуд, прикрашений шнуровим орнаментом.
В одному з курганів біля с. Чечеліївки Петрівського району були знайдені два дерев’яних колеса та залишки колісниці. У кургані, розкопаному в м. Олександрії, зафіксовано досить рідкісний для Кіровоградщини обряд поховання в кам’яному ящику. Одна з найцікавіших пам’яток доби енеоліту досліджена археологами біля с. Деріївки Онуфріївсткого району. Тут жила громада, для якої основним господарським заняттям було конярство. Надзвичайно рідкісними знахідками IV-III тис. до н.е. кам’яні ідоли – антропоморфні стели. Одна з подібних стел виготовлена з місцевого сірого граніту, вперше в нашій області була знайдена ще в 60-х роках ХХ ст. на лівому березі Інгульця в м. Олександрії.
Кіровоградський обласний краєзнавчий музей маю теж власну колекцію експонатів доби енеоліту в експозиції.
Алла Забабуріна, провідна наукова співробітниця відділу історії краєзнавчого музею
