Сьогодні річниця з Дня народження відомого колекціонера і реставратора Олександра Борисовича Ільїна, людини, яка залишила помітний слід в історії нашого міста. Він зібрав унікальну за обсягом та цінністю колекцію книг і речей, серед яких твори мистецтва, пам’ятки археології, прилади, посуд, меблі, предмети сакрального призначення, які після смерті колекціонера у 1994 році були передані державі, а саме Кіровоградському обласному краєзнавчому музею та Кіровоградській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Дмитра Чижевського, де вони зберігаються і нині.
Про О.Б.Ільїна написано багато різних статей, знято художні і документальні фільми. Але між тим, його постать і досі залишається загадковою, як і колекція, яку він зібрав. Довгий час невідомою була навіть дата його народження… За спогадами його знайомих, сам Ільїн ніколи не святкував свій День народження, натомість відзначав День Ангела. Деякий час вважалося, що він народився 4 квітня 1920 року, згідно запису у його Пенсійній справі №5013701, але лише у день його сторіччя стало відомо, що насправді народився він 8 квітня 1920 року, згідно свідоцтва про народження колекціонера, яке оприлюднив один із дослідників його життя Микола Цуканов.
Олександр Борисович Ільїн народився у місті Вязьмі Смоленської губернії у дворянсько-пролетарській сім’ї. Батько — син власника мідноливарної майстерні, працював головним інженером на олієжиркомбінатах у різних містах Радянського Союзу, мати — спадкова дворянка, з родини Римських-Корсакових, була вихованкою Смольного інституту шляхетних дівчат. Початкову освіту Олександр Ільїн одержав у Вітебську, де на той час працював його батько, у 1941 році став студентом Торфяного інституту механічного факультету Московської Гірської Академії. Навчання довелося припинити у зв’язку з німецько-радянською війною 1941-1945 рр. У 1943 році, коли навчальний процес в інституті було відновлено, Ільїна викликали на навчання на ІІІ-й курс. Навчання у виші він так і не продовжив, оскільки, згідно відомостям Трудової книжки, яка зберігається у музеї, вже працював механіком Рибінського олієзаводу, де в той час працював його батько, а з 4 березня 1943 року вже став начальником електроцеху цього ж заводу. Наступний запис у Трудовій книзі густо закреслений і під ним зроблено запис про звільнення з роботи «у зв’язку зі зміною місця проживання» від 12 червня 1946 року з припискою «Исправленному верить»…
І ось Вашій увазі ще одна таємниця Олександра Ільїна, яка можливо стала відома лише після смерті колекціонера. Серед особистих документів Ільїна є Довідка про звільнення з місць позбавлення волі №20776, яка свідчить що у грудні 1945 року Олександра Борисовича Ільїна було засуджено на 3 роки за статтею 162 Д (крадіжка державного майна з колективною відповідальністю). Але статтю 162 Д замінили на статтю 162 Г (недостатність доказів) і його було звільнено 10 квітня 1946 року. За подібний злочин – групову крадіжку, у ті часи вирок мав бути жорстким: смертна кара, або п’ятнадцять років ув’язнення. Але О.Ільїна засудили лише до трьох років, з яких він відсидів тільки чотири місяці… Є ще один документ – Посвідчення про відрядження, згідно якого О.Ільїн у квітні 1945 року як електромонтер Рибінської фабрики Покрівельних матеріалів був відправлений у відрядження до міст Москви та Києва на 10 днів. Тож на момент арешту, у грудні 1945 року, ймовірно працював саме на цій фабриці. Але запису у його Трудовій книзі нічого про роботу на фабриці покрівельних матеріалів не зазначено, або, ймовірно, саме цей запис і був закреслений, очевидно щоб приховати факт засудження…
Наступний запис у Трудовій книжці зроблений аж у 1960 році і уже в місті Кіровограді, куди з батьками ще у 1946 році переїхав Олександр Ільїн. Можливо саме засудження Олександра спонукало батьків на переїзд в Україну. Деякий час батько працював у Одесі, а вже у 1946 році родина оселилася у місті Кіровограді, де Бориса Ільїна було призначено на посаду головного інженера Кіровоградського олієжиркомбінату. Восени Олександр став студентом Кіровоградського технікуму сільськогосподарського машинобудування, який закінчив у 1948 році.
З 1949 року О.Б.Ільїн вже співпрацював з місцевим краєзнавчим музеєм – консультував, допомагав у пошуку та придбанні експонатів, проводив обміни експонатами, інколи, не зовсім рівноцінні, продавав музею деякі предмети з власної колекції, або перепродував спеціально придбані для продажу предмети.
Документів 50-х років ХХ ст. у музеї немає, тож цей період життя Ільїна поки що теж таємниця.
Але збереглися фото, на яких Олександр Борисович зображений серед духовних осіб у одязі священнослужителя під час богослужіння. Можливо він працював в одному з храмів міста, дуже ймовірно у Кафедральному Соборі Різдва Пресвятої Богородиці. Цікавими видаються групові фотографії, де О.Б.Ільїн серед духівництва Кіровоградщини з активними прихожанами Кафедрального Собору Різдва Пресвятої Богородиці. За деякими свідченнями його сучасників, Ільїн у ці роки працював реставратором у Києво-Печерській Лаврі, адже ще у дитинстві дід з батьком навчили його реставруванню книжок. Свою роботу просив оплачувати не грішми, а книжками з Лаврської бібліотеки. У період «хрущівської відлиги» почалася нова хвиля гонінь на церкву. Однією із перших, у 1961 році було закрито Києво-Печерську Лавру. Тож перед закриттям Лаври Ільїн переїхав до Кіровограда, куди перевіз багато церковних книг та церковних речей з Лаври. За його словами він це зробив на прохання ченців, які не хотіли, щоб цінні речі дістались невіруючим людям. У Кіровограді Ільїн влаштувався на роботу електриком, але продовжив рятувати церковні цінності. У 60-ті роки почали масово закривати храми і на території Кіровоградської області та у місті Кіровограді.
Священні реліквії з храмів вилучалися, плюндрувалися, дещо передавалося до музеїв. Олександр Борисович Ільїн, як людина віруюча, намагався власними силами зберегти святині. Тому у його колекції зберігається багато предметів церковного начиння та ікон саме місцевого походження. Особливі реліквії, вже після передачі колекції державі, були повернуті вірянам, зокрема мощі святих.
Згадуючи сьогодні Олександра Борисовича Ільїна, ми дякуємо йому за зібрану колекцію, особливо за врятовані Святині, які сподіваюся, у ці складні часи теж стоять на сторожі нашого міста і України!
З повагою і вірою у Перемогу, Валентина Пархомчук
