Про видатного українського мислителя, мандрівного філософа, поета та педагога Григорія Савича Сковороду говорили наукові співробітники обласного краєзнавчого музею у рамках історико-краєзнавчого дискусійного клубу «Кліо».
Цього року, у 300-ту річницю від дня народження Григорія Сковороди ми вшановуємо його постать та згадуємо про безцінну духовну спадщину, яку він залишив нащадкам.
Про життєвий шлях Григорія Сковороди, його педагогічну діяльність, етичні та філософські погляди на світ присутнім розповіла старша наукова співробітниця науково-методичного відділу музею Лариса Бондаренко.
Як педагог, Григорій Сковорода намагався навчити своїх учнів знаходити істину, пізнавати явища природи, прагнув прищепити їм благородні почуття, такі як дружба, вдячність, любов.
Свою філософію він розумів, як вміння жити у Богові, у гармонії з природою, у мирі з людьми та власною совістю.
«Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і яких би так пам’ятав і поважав народ. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд…» – говорив про нього український історик Микола Костомаров.
Будучи людиною волелюбною та незалежною, пізнаючи навколишній світ, він обрав собі новий стиль життя – мандрівку, і ця мандрівка тривала до останніх його днів. На могилі мислителя залишилася одна – єдина епітафія: «Світ ловив мене, але не впіймав».
