Статті

  Під такою назвою в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї відкрилася фотовиставка дитячого фотогуртка "Пошук" Трепівської загальноосвітньої школи І-IIІ ст. Знам'ямського районного центру дитячої та юнацької творчості, який очолює Іван Бєлоус. Виставка приурочена Всесвітньому дню охорони навколишнього середовища, який відзначався 5 червня.

pub202

   Жінка і війна - поняття несумісні. Все, що ми знаємо про дівчину, жінку, найкраще асоціюється зі словом "милосердя". Є й інші слова - "сестра", "наречена", "дружина" і найвище - "мати". Жінка дає життя, продовжує і оберігає його.
   Але на найстрашнішій війні XX століття жінкам довелося стати воїнами - зв'язківцями, медиками, політпрацівниками, партизанами, підпільниками, танкістами, льотчиками. Не всім їм судилося повернутися з фронту. Але пам'ять про них, вцілілих і полеглих, повинна жити. Бо жінкам на фронті було, без сумніву, важче, ніж чоловікам.

pub201

   У 1953 році Львівський історичний музей до нашого обласного краєзнавчого музею передав низку експонатів. Серед них і мисливський ріг, виготовлений з рога великої тварини, довжина якого дорівнює 71 см.

pub200

  У колекції обласного краєзнавчого музею є предмети, які, без перебільшення, могли б стати гордістю багатьох музеїв світу. Ось, наприклад, дві глибокі й дві мілкі тарілки орденського Володимирського сервізу та дві глибокі й дві мілкі тарілки орденського Олександро-Невського сервізу, що до 1962 року перебували у Державному Ермітажі.

pub199

   Коріння самобутнього театрального мистецтва України сягають сивої давнини. Сходинками до професійної національної сцени стали відомі у попередні віки вертеп, шкільний театр, театр балагана. З зірницею можна порівняти діяльність Полтавського театру І.Котляревського за участю М.Щепкіна, що проіснувавши декілька років (1818-1821) залишив глибокий слід. Не менш цікавим явищем був Харківський театр першої половини ХІХ ст., що надихався ентузіазмом Г.Квітки-Основ'яненка.

pub197

 19 травня в рамках міжнародної акції "Ніч музеїв", присвяченої Міжнародному дню музеїв, в Кіровограді та області відбулася низка культурно-мистецьких заходів за спеціально розробленою програмою. Це відкриття "Алеї майстрів" і численні майстер-класи, вікторини і квести, екскурсії і флешмоби, виступи молодих поетів і музичних гуртів, перегляди фільмів і виставки, презентації проектів і авторських програм.

pub196

  Фотографії... Вони бережуть для історії миттєвості життя. За визволення нашого краю від фашистської навали билися воїни різних національностей, багато хто з них загинув під час тяжких боїв. 25 квітня 2012 року виповнилося 100 років з дня народження Барі Галійовича Габдрахманова - Героя Радянського Союзу, визволителя Кіровоградщини.
   Він народився в селі Карамишево Черемшанського району Татарської АРСР, в сім'ї селянина. Закінчив початкову школу. Працював на Донбасі, в Москві, Пермі. В Радянській Армії - з вересня 1941 року. На фронті - з жовтня 1941-го. Учасник Кіровоградської наступальної операції, навідник гармати 233-го гвардійського артилерійського полку (95-та гвардійська стрілецька дивізія, 5-та гвардійська армія, 2-й Український фронт).

pub195

  Розповісти про визначного українського актора, одного з основоположників українського реалістичного театру К.Т.Соленика спонукало мене те, що мало хто вже його пам'ятає. К.Т.Соленик (або Соляник, як називав його перший біограф Римов) народився у травні 1811 р. в м. Лепелі на Вітебщині, в родині повітового землеміра.
   Про дитинство Соленика відомостей не збереглось. А ось після закінчення гімназії вісімнадцятирічний юнак, син "титулярного радника", навчався у Віленському університеті, на математичному факультеті, але з невідомих причин курсу не закінчив. Проте той же Римов зазначав: "Чули ми, що ще сидячи на учнівській лаві він виявляв пристрасть до театру".

pub194

  Трапляється так, і це не виняток, що історія предмета відкривається набагато пізніше від моменту його надходження до музейної збірки, а швидкоплинний час надає нові знання про нього.
   Подібний випадок стався в обласному краєзнавчому музеї, який у 1976 році придбав у мешканки міста різьблене крісло. Воно майже двадцять років простояло в одному з експозиційних залів музею у непримітному місці. Екскурсоводи не звертали на нього увагу відвідувачів, хіба що промовляли: "Зразок російської ручної роботи кінця XIX століття".

pub191

   22 червня 1941 року о 12-й годині мільйони людей в Радянському Союзі біля репродукторів слухали заяву уряду про віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР. Звернення закінчувалось словами: "Наше дело правое, враг будет разбит. Победа будет за нами". Цей день змінив назавжди країну, кожного з її громадян. Лозунг "Все для фронту, все для перемоги!" став на довгі місяці та роки законом життя.

pub188

  Із закриттям храму в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці на Ковалівці в місті Кіровограді у 1964 році до Кіровоградського обласного краєзнавчого музею фінвідділом міськвиконкому було передано залишки майна цієї церковної громади. Серед переданих предметів помітно вирізняється фоліант часів Катерини ІІ, який неодноразово експонувався і привертав увагу фахівців, але так і не лочекався досконалого вивчення та ознайомлення з ним жителів міста та області.

pub190

  Близько десяти років триває міцна дружба і плідна співпраця колективу Кіровоградського академічного обласного театру ляльок з працівниками меморіального музею М.Л.Кропивницького. Це розпочалося ще тоді, коли театр ляльок не мав високого почесного звання академічного, а в меморіальному музеї М.Л.Кропивницького вперше в області було започатковано роботу Театральної, Літературної та Музичної віталень.

pub185

  У виставці «Духовність нації крізь призму сучасного декоративно-ужиткового мистецтва» взяли участь 22 навчальних заклади області, які надали майже 350 експонатів. Найкращі роботи виготовлені учнями Гайворонського аграрного ліцею, ПТУ №8 та ВПУ № 9 Кіровограда, ПТУ №11 Ульяновки, Олександрійського профліцею, Кіровоградського профліцею сфери послуг, Кіровоградського профліцею побутобслуговування, Олександрійського аграрного ліцею, ПТУ № 40 Новоукраїнки, Піщанобрідським аграрним ліцеєм. Серед виробів вирізнялись зразки технічної творчості, які надали Знам’янський профліцей, ВПУ №9, ПТУ № 36 Новгородки.

 

"Народне слово", 29.03.2012

pub183

  У 1774 році кілька сотень болгарських сімей переселилися на терени сучасної Кіровоградщини. Нині болгари є невід'ємною частиною багатонаціональної української держави. Попри те, що минуло 237 років з часу переселення, болгари зуміли зберегти власні традиції, мову, звичаї і обряди, самобутню культуру.

pub181

  Будинок генерала Екельна колись був одним з найкрасивіших у Єлисаветграді. Залишки цього прекрасного зразка провінційної архітектури початку XIX століття сьогодні знаходяться у стінах непримітної 4-поверхівки на розі вулиці Великої Перспективної та Тимірязєва. Перший поверх під магазином, другий займає школа №6, третій і четвертий - інститут післядипломної педагогічної освіти. Тільки напівкругле вирішення рогу будинку, яке збереглося після капітальної перебудови у 1960-х роках, натякає на неординарність і красу попередника.

  За метричною книгою Покровської церкви: "Состоит в записи под № 36 следующий акт тысяча восемьсот пятьдесят шестого года декабря первого (за новим стилем 13 грудня. - В.Т.) родился и третьего крещен Николай, сын проживающего в Херсонской губернии, Бобринецкого уезда у помещика Сагайданова в деревне Каменно-Костоватой, Карпа Адамова Тобилевича и законной жены его Евдокии Зиновьевой, оба православные" - це був перший документ у житті майбутнього видатного актора.

pub180

  Свою першу роль хлопчик зіграв ще будучи четверокласником. А через декілька років йому, ще підлітку, доручили керувати аматорським гуртком. Відтоді театр став головним в його житті…

  Николай Николаевич Раевский был участником войн России конца XVIII - начала XIX вв. с Турцией, Персией, Швецией, Францией. Не умаляя достоинств и заслуг перед Родиной многих других русских офицеров и генералов времён Отечественной войны 1812 года, можно все-таки отметить исключительное доверие, которое оказывали Николаю Николаевичу Раевскому и князь П.И.Багратион, под началом у которого служил тогда генерал, и М.И.Кутузов, Раевский был одной из самых ярких личностей среди русского генералитета того времени.

 За родинними переказами, пращури Кардашевичів були графами, герцогами. І колись мали золоті копальні. Але доля їх склалася так, що вони переїхали і осіли у степовій Україні, на Херсонщині. Частину коштів віддали на побудову фортеці св.Єлисавети. А самі поселилися серед степу і згодом побудували маєток, церкву та початкову школу для бідних селян. Проіснувала вона до 1982 року. Тут також навчалися правнуки та онуки І.К.Карпенка-Карого.

   К.І.Кардашевич (Кардасевич - таке написання також зустрічається в документах) мав у Миколаївці 800 десятин землі. В нього було дві дочки - Марія та Емілія. Каетану Івановичу потрібні були гроші, і він вирішив продати 148 десятин землі. Купив їх відставний штабс-ротмістр Ново-Архангельського уланського полку Карл Матвійович Тарковський. Згодом у Миколаївці він побудував свій маєток. Карл Тарковський познайомився з родиною Кардашевичів і закохався в Марію. Згодом одружився з нею. У родині Тарковських було четверо дітей: Микола, Євгенія, Надія, Віра. Всі вони хрещені у Благовіщенській церкві с. Миколаївки.
   Коли Марія Тарковська захворіла, за дітьми доглядала її сестра Емілія. Марія бачила, як сестричка любить їх. Одного разу вона запросила Карла та Емілію і благала одружитися після її смерті. Приблизно наприкінці 1861 р. Марія Тарковська померла. Оскільки вона багато зусиль доклала щодо будівництва церкви та церковнопарафіяльної школи, у фундаменті церкви вибили нішу і зробили склеп для неї. Згодом К.Тарковський одружився з Емілією Кардасевич.
   Від першого шлюбу 5 грудня 1847 року народився син Микола, але помер 14 грудня 1848 року і 19 грудня був похований біля церкви с.Миколаївки. Як свідчить метрична книга Благовіщенської церкви, 1852 року "у проживавшего в селении Николаевка Ново-Архангельского уланского полка штабс-ротмистра Карла Матвеевича Тарковского римско-католического вероисповедания й законной жены Марии Каетановной, уродженой Кардасевич, православного вероисповедания 13 марта родилась й 23 марта была крещена дочь Надежда". А 3 жовтня 1862 року у них народився син Олександр - майбутній народоволець і батько відомого поета.
   1869 року Надія Карлівна Тарковська одружується з Іваном Карповичем Тобілевичем. У них народжуються діти: Микола, Галя, Катерина, Юрій, Назар, Орися, Віссаріон. Померла Надія Карлівна 11 травня 1882 року. 13 травня її поховали в Миколаївці біля церкви. Перепохована в серпні 1982 року на Карлюжанському цвинтарі поруч з І.К.Тобілевичем. Крізь усе своє життя Іван Карпович проніс велику любов до коханої дружини. Як розповідав старожил с. Миколаївки Федір Олексійович Васильченко (1894 р.н.), на могилі Надії Карлівни було написано: "Надійко, ти моя рідненька, навіщо ти лишила мене з дітками дрібними. Прилинь з того світу і порадь мені, що робити. Мир праху твоєму. Люблячий чоловік Іван".
   У листі до онука І.К.Карпенка-Карого Андрія Юрійовича Тобілевича Назар Іванович Тобілевич від 5 листопада 1945 р. писав: "Дізнайся, в Кардашевій (Миколаївці) коло церкви була похована моя мама, на могилі була мармурова плита, на якій Іван Карпович зробив гарний напис. Це історична плита, і, певно, хтось знає, де вона поділася". Старожили Миколаївки розповідають, що мармурову плиту з могили Надії Карлівни Тобілевич (Тарковської) було стягнуто волами у 1932 році. Притягли її до сільської ради і поклали під поріг. У 1937 році з церкви було знято дзвін та хрест.
   25 квітня 1980 р. біля колишньої церкви було знайдено могилу Надії Карлівни, а 1982 року її прах перенесено на Карлюжанський цвинтар. У 2006 році мені вдалось знайти однодумця скульптора Віктора Френчка, і вирішили ми, що треба увічнити пам'ять Надії Тобілевич, якій у 2007 році виповнилось 155 років. Коли скульптура була зроблена, ми звернулися до директора обласного краєзнавчого музею Т.А.Григор'євої, а згодом до начальника управління культури Н.Ю.Овчаренко, і вони дали згоду. 20 жовтня 2007 року на цій землі встановлено чудовий пам'ятник Надії Карлівні.
   Хутір Надія завжди був родинним гніздом, де навіки з'єдналися коріння сімей Тобілевичів-Тарковських. Тут певний час жили Іван Тобілевич (Карпенко-Карий), Микола Тобілевич (Садовський), Марія Тобілевич (Садовська-Барілотті), Панас Тобілевич (Саксаганський). Онук Івана Карповича Андрій, агроном, доклав багато зусиль, щоб зберегти дідівську землю, створити цей заповідник. Тут у різні часи бували Олександр, Арсеній, Андрій та Марина Тарковські, які також зберегли в серцях любов до цієї землі, де нині ростуть дубки з їхніми іменами.
   Я безмежно люблю Хутір Надія. І працюю тут уже 46 років не за гроші, а щоб зберегти всю його красу і велич для наступних поколінь.

 

Валентина ТОБІЛЕВИЧ

 

 

"Народне слово", 17.11.2011

pub179

  Розглядаючи історію розвитку української літератури, на тлі видатних письменників і поетів ми нерідко забуваємо імена людей, без яких вітчизняна література, можливо, не змогла б стати такою, якою ми звикли її бачити. Це літературознавці, критики, редактори, бібліографи - фахівці, прізвища яких звичайно відомі лише в своєму професійному колі. Але деякі з них стають відомими і популярними для широкої аудиторії, і саме до таких людей належить наш земляк Федір Кузьмович Сарана, 90-річчя від народження якого ми відзначаємо в нинішньому році.

pub174

  У цьому запевняють і цього домагаються художники-дизайнери проекту з оформлення залів Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Семен Равський та Валерій Губенко. Як відомо, музей був закритий на капітальний ремонт наприкінці 2007 року. Його відновлення планується завершити вже за кілька місяців. За цей час на ремонтно-реставраційні роботи буде витрачено понад чотири мільйони гривень.