Статті

pub056

       14 грудня виповнилося 165 років від дня народження видатного українського письменника, театрального і громадсько-культурного діяча М.П. Старицького.
   В історію української літератури він увійшов як поет, драматург, прозаїк і перекладач творів російських та західноєвропейських класиків, організатор видавничої справи на Україні. На театральній ниві виступав як керівник і режисер відомих труп. Разом зі своїми однодумцями М.Лисенком, М.Кропивницьким, братами Тобілевичами, М.Заньковецькою та іншими талановитими митцями сприяв піднесенню національної культури.

   Минулого тижня в одному із залів обласного краєзнавчого музею відкрито виставку "Трипільське диво".
На ній представлено уламки кераміки трипільської культури (5-3 тисячоліття до н.е.), знайдені в Новоархангельському районі нашої області, макет трипільського житла, модель ткацького верстата трипільців, вироби із кременю трипільської доби.

  Таку назву має виставка робіт вихованців студії "Килимарство" обласного дитячо-юнацького центру та їхнього керівника відмінника освіти України Олександри Пренко, розміщена в одній із залів обласного краєзнавчого музею. В експозиції - зразки килимків, витканих у гобеленовій техніці. Вони привертають увагу цікавим орнаментом, створеним дітьми під впливом прочитаних українських книг. Витвори дитячої фантазії, втілені в килимках, приваблюють своєю яскравістю і сюжетністю. Навіяні народною творчістю, вони мають цікаве смислове навантаження, свою мистецьку філософію. Прикметне, що килимарство здавна вважалося чоловічим захопленням, отож не дивно, що у студії навчаються ткати і дівчатка, яким рукоділля нині пасує більше, і хлопчики, причому віком від п'яти років.

   Виставкові зали чигиринського музею Богдана Хмельницького знову приймають гостей. Днями тут відбулась призентація робі кіровоградської художниці Наталі Завалій.
   Їх авторка, за фахом учитель малювання, працює екскурсоводом Кіровоградського краєзнавчого музею, щоденно знайомить його відвідувачів із чарівним світом природи свого краю, а нині запропонувала увазі чигиринців свою четверту виставку робіт під ліричною назвою "Мелодії душі".

Цю виставку назвали так - "Старшина славного роду". Так, Іван Тобілевич був старшиною в славетній театральній сім'ї. Народився першим у сім'ї Карпа Тобілевича над степовою річкою Виссю і першим вийшов на кін. Не тільки театральний, а й культурного та громадського руху. Один із найвидатніших творців соціальної драми (поруч з Марком Кропивницьким та Михайлом Старицьким), великий драматург і актор.

  Співочою називають нашу рідну землю. Солов'ї України не раз підкорювали сцени усього світу. Ім'я Соломії Крушельницькоі належить до когорти видатних митців, що представляли Україну і пропагували національне мистецтво.
   Таланту славетної оперної співачки стоячи аплодували театральні зали Львова і Петербурга, Варшави і Відня, Буенос-Айреса і Нью-Йорка. Рідною для неї стала Італія, де Крушельницька навчалась співу, де багато років жила і співпрацювала з найвидатнішими музикантами кінця XIX -початку XX ст. - Пучіні, Тосканіні та ін.

pub054

  У Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї у залі "Кіровоградщина в огні" одна із експозицій знайомить відвідувачів з партизанським та підпільним рухом на Кіровоградщині. Завітайте до нашого музею. Вдивіться у пожовклі фотокартки, листи-трикутники, документи. І ви відчуєте гарячий подих сорокових. У роки війки на території Кіровоградської області діяло 19 партизанських загонів і 53 підпільно-диверсійні групи.

pub053

   26 серпня 2005 року виповнюється 80 років з дня народження нашого земляка Петра Юхимовича Тодоровського - відомого кінооператора, кінорежисера, народного артиста Російської Федерації.
   Народився майбутній кіномитець на Кіровоградщині, у місті Бобринці. У 1954 році закінчив ВДІК (операторський факультет). У 50-70-і роки працював на Одеській кіностудії спочатку кінооператором, а згодом кінорежисером.

pub051

  У всех нас в детстве были самые разные увлечения. Кто-то рисовал, кто-то вышивал, гонял во дворе мяч, марки собирал... А вот у одной восьмиклассницы, с которой недавно познакомилась редакция "МП", довольно необычное хобби. Ученица Кировоградского коллегиума Юлия Полякова создает своеобразные произведения искусства из... обычных пустых бутылок (не путать с рекламой!).

    Після реформи кирилиці, на основі якої 1710 року запроваджено гражданську азбуку, в Росії започатковується світське книгодрукування, що сприяє розвиткові науки й літератури. Тим самим було покладено кінець церковній монополії.
   Однак поширення гражданського друку йшло вкрай повільно. Приміром, перша друкарня з гражданським шрифтом на Правобережній Україні заснована 1764 року у фортеці Св.Єлисавети. Її передали із Петербурга в канцелярію фортеці після того, як вона на короткий час стала адміністративним центром щойно створеної Новоросійської губернії. Лише наприкінці XVIII ст. гражданські друкарні виникають у Миколаєві, Києві, Катеринославі. У Івано-Єлисаветградській друкарні, крім різноманітних бланків та "пашпортів", у 1765 році було надруковано дві перші книги світського змісту: "Азбука" (гражданська) та п'єса французького драматурга Жана-Батиста Руссо "Кофейний дім". Навколо прізвища письменника часто виникає плутанина, оскільки "знавці" історії французької літератури XVIII ст. виправляють його ім'я на Жана-Жака Руссо.
   А тим часом, це два різні письменники - однофамільці. Зрозуміло, що філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо більш відомий, ніж драматург Жан-Батист-Руссо. Однак і твори останнього користувалися у сучасників неабиякою популярністю. У світ ці книги вийшли тоді, коли обер-комендантом фортеці Св.Єлисавети було призначено Василя Олексійовича Черткова (1726-1793). Його називають однією з найдосвідченіших особистостей XVIII ст., а дослідники вважають, що саме він і переклав у фортеці Св.Єлисавети комедію Ж-Б. Руссо на російську мову. Є відомості, що у 1770 році було здійснено постановку цієї п'єси аматорами гарнізону фортеці Св.Єлисавети. Таким чином, витоки театральної слави нашого міста значно глибші і давніші, аніж вважалося дотепер.
   У фортеці Св.Єлисавети Чертков служив принаймні до 1771 року. Опісля він зробив блискучу державну кар'єру. Дослужився до чину генерала-поручика, був генерал-губернатором Воронезького і Харківського намісництв. А його онук Олександр Федорович Чертков (1789-1858) стане відомим ученим-істориком,     упорядником знаменитої бібліотеки.
   Майже одночасно з друкарнею гражданського шрифту поблизу фортеці Св.Єлисавети у с.Клинці місцеві старообрядці заснували свою друкарню. Вона існувала з 1752 до 1770 року і випускала "не зіпсовану" церковною реформою 1648 року, яка призвела до розколу, богослужебну літературу. Це не дивно, оскільки старообрядці мали у Свято-Єлисаветській фортеці великі привілеї, а головне, їх не переслідували за вірність давнім традиціям.
   Єлисаветградські старовіри привезли з собою визначні духовні скарби. У Покровській єдиновірській церкві зберігалась унікальна реліквія - оздоблене коштовностями Слов'янське Євангеліє на пергаменті, написане у XIV столітті. Ця безцінна пам'ятка писемності експонувалася на Всеросійських    археологічних виставках, досліджувалась ученими Санкт- Петербурзької Духовної Академії та Академії наук. Саме для вивчення духовних скарбів місцевих старообрядців у Єлисаветград 1876 року приїхав видатний мовознавець, один із основоположників слов'янської філології, знавець старожитностей Віктор Іванович Григорович (1815-1876). Через кілька місяців учений раптово помер і був похований на Петропавлівському цвинтарі. У 1892 році на добровільні пожертвування освітян Росії на могилі В.Григоровича в Єлисаветграді урочисто відкрито меморіальний пам'ятник (скульптор Б.Едуардс, архітектор О. Бернардацці) - перший в імперії пам'ятник учителю-просвітителю. Через рік в Одесі було видано книгу про цю визначну подію в Єлисаветграді. На превеликий жаль, пам'ятник В.І.Григоровичу після кількох переміщень та поневірянь опинився зрештою на Рівненському цвинтарі, де й перебуває у занедбаному стані із значними пошкодженнями. Натомість біля приміщення колишнього земського реального училища встановлено... копію пам'ятника.
   У 1886 році у Петербурзі побачив світ "Херсонський белетристичний збірник "Степ". Літературний альманах містить низку творів українською мовою і посідає почесне місце в історії національної літератури. Про це видання схвально відгукнувся І.Франко в "Нарисі з історії українсько-руської літератури 1890 року". У фондах обласного краєзнавчого музею зберігається примірник "Степу", який належав І.Карпенку-Карому. Письменник представлений у збірці драмою "Бондарівна" - першою публікацією своєї п'єси. Та й майже всі інші автори "Степу" - члени єлисаветградського українофільського гуртка "Громада", яким керував лікар О.І.Михалевич. Один з єлисаветградських громадівців, згодом відомий фольклорист А.М.Грабенко згадував: "У кінці 1884 року ми почали складати альманах з українських (небагато їх тоді було) і російських "произведений" і збирати для цього матеріал. Таким чином, "Степ", виявляється, має єлисаветградське походження.
   Однією з найколоритніших постатей серед місцевих українофілів був Володимир Амвросійович Менчиц (1837-1916). Крім слов'янських, він знав німецьку, французьку, латинську, грецьку мови і навіть санскрит - найдавнішу прамову людства. У нашому місті він перекладав славнозвісні Веди. Любив мандрівний спосіб життя, мав славу мудреця. Сучасники називали його єлисаветградським Сковородою. В.Менчиц був пристрасним книголюбом, у 1872 році відкрив одну з перших в Єлисаветі книгарень та безплатну бібліотеку при ній.
   24 квітня 1925 року в Єлисаветграді, щойно перейменованому на Зінов'євськ, народився Євген Львович Немировський - видатний книгознавець XX століття. Його дід - знаменитий єлисаветградський лікар і антрополог Самуїл Абрамович Вайсенберг (1867-1928). В енциклопедіях його називають "найвидатнішим після Ч.Ломброзо представником першого покоління єврейських антропологів". Найвідоміша праця С.Вайсенберга - "Розвиток людини у зв'язку з її віком, статтю і расою" (1911). У 1909 році він організував в Єлисаветграді товариство поширення давньоєврейської мови (івриту) - одне з перших. Онук С.Вайсенберга Євген Немировський після закінчення у 1950 році Московського поліграфічного інституту працював у Всесоюзному НДІ поліграфічного машинобудування, завідуючим відділом рідкісних книг Державної бібліотеки СРСР їм. В.І.Леніна, головним науковим співробітником Російської книжкової палати. Наш земляк - доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Російської Академії Наук, автор понад двох тисяч(!) наукових праць, у тому числі ста(!) книг. Класичними у царині бібліографії визнано його монографії про и винахідника книгодрукування Й.Гуттенберга, слов'янських першодрукарів Ф.Скорину, І.Федорова та інших.
   Інтенсивно розвивалася у дореволюційному Єлисаветграді друкарська справа. Приміром, у 1910 році у місті працювало 14 друкарень. Кращими вважалися типо-літографія Марка Абрамовича Гольденберга, друкарні Давида Маркевича Шполянського та повітового земства. Із зразками їхньої продукції сьогодні можна познайомитися у відділі рідкісних книг ОУНБ ім. Д.І.Чижевського. Сам відділ раритетних видань нашої головної бібліотеки прославився тим, що успадкував унікальну збірку книг кіровоградського колекціонера, антиквара, бібліографа і бібліомана Олександра Борисовича Ільїна (1920-1993). Загадка "скарбів Ільїна" не розгадана й дотепер, хоча минуло 12 років після його смерті. Скромному кіровоградському електрикові вдалося зібрати одну з найбільших в СРСР приватних колекцій книг і антикваріату, яку важко оцінити.
   Всі публікації у вітчизняній і зарубіжній пресі про "скарби Ільїна" зібрано та опубліковано у кіровоградському літературному часописі "Вежа" (1996-1997) під назвою "Колекція. Сюжет ненаписаної повісті".
   Звісно, цей огляд книгознавчих подій та особистостей, пов'язаних з нашим містом, носить ескізний характер. Своє завдання автор вбачав у тому, щоб привернути увагу освітян до теми, майже не розробленої краєзнавцями.

 

В.БОСЬКО

 

 

"Освітянське слово", березень 2005

 

    На території Кіровоградщини знаходиться географічний центр України, - пам'ятний знак встановлено 2001 року поблизу селища Добровеличківки. У нашому краї зосереджені найродючіші в світі чорноземи, які знаменитий грунтознавець В.В.Докучаєв у 1882 році визначив як еталонні. У їхніх надрах - багаті поклади бурого вугілля, урану, горючих сланців, граніту та інших корисних копалин. Нещодавно геологи знайшли у нашій землі золото й алмази. Можливо, з часом Кіровоградщина перетвориться на один із золотонидобувних регіонів світу. Дослідження природних багатств краю почалося 1768 року. Через 14 років після заснування фортеці Св.Єлисавети, від якої веде своє літочислення місто Єлисаветград-Зінов'євськ-Кіровоград, Санкт-Петербурзька Академія Наук відправила сюди аж п'ять експедицій, які очолювали відомі вчені, професори Паллас, Єлілін, Фальк, Гільденштедт, Лепьохін. Вони займалися дослідженнями флори і фауни, вивчали геологічні та кліматичні особливості краю, складали карти.

    Кіровоградський державний Будинок художньої та технічної творчості управління освіти і науки облдержадміністрації разом з обласним краєзнавчим музеєм продовжує влаштовувати заходи в рамках акції "Збережемо пам'ять про Подвиг".
   Вечір "Не жіноче обличчя війни" був присвячений Міжнародному жіночому дню, а запросили на нього учнів кіровоградського професійного ліцею побутового обслуговування.

pub050

     Ім'я Ганни Петрівни Затиркевич-Карпинської увійшло в історію українського професіонального театру. Видатна актриса належить до славної плеяди корифеїв української сцени, що разом з М. Кропивницьким, М. Заньковецькою, братами Тобілевичами брала участь в розбудові національного театрального мистецтва.

    "Не жіноче обличчя війни" - так називається захід, який відбувся в обласному краєзнавчому музеї з нагоди підготовки до 60-річчя Великої Перемоги над фашистськими загарбниками.
     Все, що ми знаємо про жінку, краще всього асоціюється зі словами мати, сестра, кохана, добро, милосердя. Адже жінка дає життя, жінка оберігає життя.

  1 січня виповнилося 110 років відомому радянському фізіологу та еволюціоністу, академіку ВАСГНІЛ, нашому землякові - Борису Завадовському.

   Борис Михайлович народився в місті Єлисаветграді у 1895 році. Закінчив чоловічу класичну гімназію (1913 р.), а згодом - Московський університет (1919 р.)