Статті

 

u barcbkux

У 2014 році у приміщенні Кіровоградського обласного краєзнавчого музею під час міжнародної акції «Ніч музеїв» експонувалась персональна виставка нашого талановитого земляка, художника Дмитра Скорейка.

 На виставці було представлено 23 роботи, виконані на полотні олією. Картини Дмитра Івановича несуть позитивну енергію, викликають роздуми, захоплюють своїми кольорами. Сюжети розповідають про славне козацтво, яке породило в ментальності українців прагнення до волі та свободи. Ряд картин знайомить з неперевершеною архітектурою м. Єлисаветграда та знаковими місцями нашого краю. Таємничі краєвиди Криму, знамениті фортеці, міфологія - усе це є на полотнах.

А нещодавно газета Кіровоградської обласної ради та обласної державної адміністрації «Народне слово» № 9 2015 р. надрукувала статтю до дня народження художника. Приєднуючись до привітань, пропонуємо до уваги повну версію статті з кольоровими ілюстраціями картин митця.

 

 

Я малюю те, що люблю…

З полотнами художника Дмитра Скорейко я познайомилася, прийшовши на концерт в обласну філармонію. Як відомо, в її холі постійно проходять різні виставки творів наших земляків. Ще тоді я звернула увагу на колір, манеру виконання, сюжети, втілені автором на полотні. А потім до нас в редакцію «Народного слова» заглянула пані Валентина з проханням допомогти зробити дорогій людині подарунок до дня народження - розповісти на сторінках видання про нього і його творчість. Так відбулося наше знайомство з Дмитром…

Коли людина розуміє, що вона художник? Одному це знання відкривається в період зрілості, а інший і не може виділити такий момент, тому що відчуття себе художником приходить разом з усвідомленням себе як особистості. Наш сьогоднішній герой досі зберігає в сімейному архіві книгу Олега Тихомирова «На полі Куликовім», подаровану батьками, коли йому було шість років. На її сторінках сонце блищало на піках воїнів, коні подзенькували збруєю і на хлопчика дивилися герої билин. З того моменту в Дмитрові прокинулося два серйозних захоплення: до малювання та історії. Замальовувалось усе: маленькі фігурки солдатиків, лучників, коней, моделей літаків, танків, кораблів, які Дмитро збирав разом їз братами по кресленнях з журналу «Юний технік». І були книги. Про козацьку Україну, міфи та легенди Греції, Скандинавії, Індії, Єгипту, літописи. Пригодницька і наукова література від Фенімора Купера, Льюїса Стівенсона і Вальтера Скотта до Дмитра Яворницького, Михайла Грушевського та сучасних дослідників історії.

В 14 років Дмитро з батьками поїхав на Західну Україну, в Чернівецьку область до батьків батька – Василя Григоровича та Василини Григорівни. Дід працював у колгоспі біля коней. Він запропонував онукові покататися верхи. Перше знайомство з кіньми перетворилося на любов і повагу до цих дивовижних і розумних тварин. Дмитро був у захваті, його переповнювала радість. Фантазія перетворювала хлопця то на козака з шаблею у руці, то на Робін Гуда з Шервудського  лісу, то на індіанця з американських прерій. Одного разу дід Василь привів його до старовинної дерев’яної церкви, батюшка завів Дмитра за вівтар. Хлопець із захопленням дивився на ікони. А батюшка спитав: «Ну, ким ти хочеш стати, коли виростиш? Мабуть, космонавтом?»   «Ні, – відповів Дмитро, – художником!»

Так дитяче захоплення переросло в діло життя.

– Дмитре, як на вашу думку, хто такий художник?

– Це людина, наділена потребою і здатністю творити. Ти повинен виплеснути з себе те, що народжує душа. Мабуть, художник – той, хто по-хорошому не здатний себе зупинити.

– У чому задача творця?

– Створити те, що не залишить байдужим глядача, розбурхає його уяву, змусить задуматися, змінити щось навколо себе. Що змінить самий світ іншої людини.

– Творчі люди частіше здатні на рефлексію. Наскільки вона сприяє творчості?

– Загалом-то це і є творчий процес. Художник як особистість занурений у себе і при цьому він помічає в навколишньому світі те, що не бачать інші. А потім доносить побачене, пропущене через своє серце до сердець глядачів або слухачів.

– Одна з ваших картин – «Герої не вмирають» – побачила світ у лютому 2014 року. Мені відомо, що ідею для цієї картини ви виношували давно.

– Так. У мене справді давно вже була задумка написати образи загиблих воїнів усіх віків. Тема Валгалли. Проте я її відкладав та відкладав. А потім відбулися страшні події на Майдані. Це дуже сколихнуло мою душу. Стало зрозуміло, що боротьба за волю і незалежність батьківщини впродовж усіх віків була і є наріжним каменем нашої історії. Ось тоді і склалася цілісна картина у голові. Оформився центральний герой  – український козак, який після бою залишився один. Він не зганьбив ні себе, ні побратимів. І всі пращури дивляться на нього із хмар,  бо вони – герої, які ніколи не вмирають: ні в нашій свідомості, ні в нашім серці.

geroi

«Герої не вмирають»

– Ви маєте цілу серію робіт, пов’язаних з історією України та козацтвом. Це відчуття мейнстріму чи щось інше?

– Звісно, ні. Я з дитинства відчуваю органічний зв'язок з пращурами. Вони бентежать уяву, будять генетичну пам'ять. За 400 років існування козацтва перші козаки ставали для прийдешніх поколінь універсальним образом, легендарними героями, символами народу. Ми не знаємо подробиць їхніх біографій, рис характеру, проте для нас вони стають символом, прикладом, глобальним національним талісманом, який надихає на боротьбу із загарбниками, який дає наснагу в будівництві нової незалежної держави, за яку пролились ріки крові, як казав Т.Г.Шевченко.

Спостерігаючи за подіями на фронті зараз, я згадую усю вікову історію народів, що жили на наших землях. Вороги завжди давали красномовні прізвиська нашим воїнам. То звучало сармат – (сар – цар, мат – меч) цар мечей, то урус-шайтан (так називали отамана Сірка). Враховуючи технічний прогрес, через століття ми знову чуємо прізвисько – кіборги. Його дали нашому кіровоградському спецназу, проте поступово воно перейшло на всі наші українські війська як символ незламності і непереможності.

Розкажіть про ваші улюблені картини на цю тему…

– Наприклад, «Козацька лава». На цей твір мене надихнуло детальне вивчення технік, бойових порядків, стратегії і тактики військового мистецтва запорожців. Я хотів відтворити історичнї події, зобразити саме наступ козаків лавою, де всі ідуть в єдиному пориві, де кожен відчуває подих побратима і галоп свого коня, де одна думка – перемогти ворога, а товариш-побратим поруч і він не зрадить, він допоможе у скрутну хвилину.

kozacka lava

Картина «Козацький пікет» розповідає про прикордонні пости, пікети, які чергували в дикому полі, охороняючи кордони з ордами. Вони бачили на горизонті сигнальний дим від попереднього прикордонного поста, який сповіщав, що з’явився ворог. І на цій картині ми бачимо вже не сигнальні вежі, а пікет, який сідлає коней і підіймає військо. Швидко осідлані коні хриплять і гризуть вудила, козаки дивляться на обрій, напружено стоячи в стременах. І розвертають коней до глядача, сповіщаючи, що зараз буде піднято військо на оборону.

kozaku v dorozi

        Козацький пікет

 

kozak golota

 Козак Голота

 

– Дмитре, мене дуже вразило небо на ваших картинах. Воно неймовірне. У відомого барда Сергія Коричева є пісня «Рожеві небеса». Ваші картини можна назвати візуальними сестрами до музичного твору композитора.

– А хіба можна не захоплюватись красою і величчю небесного зводу над нами? Небо робить левову частку настрою картини. І якщо дивитись на небо – воно рідко буває блакитним. Воно різне, всіх кольорів.

sudak

 Крим. Судак. Захід сонця.

 

Я люблю подорожувати. Є багато мальовничих місць, де ми були з дружиною, і безліч місць, в яких тільки плануємо побувати. Я захоплююсь краєвидами Криму: фортеці, скелі, пейзажі, море… Це неперевершено. Душа завмирає від цієї краси.

Бахчисарай, Судак, Євпаторія, Форос, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч - подорожі в ці місця залишили глибокий і неповторний слід в моїй душі. Скільки було зроблено ескізів, написано картин, скільки було отримано відчуттів, які важко виразити словами! У 2013-му, році дракона, я написав картину «Фортеця Чембало», де зображено море з кораблями, фортеця, а на передньому плані – каміння, яке лежить на землі ніби в хаотичному порядку, а якщо придивитись – ми побачимо дракона, який примружив одне око.

krpostb chembala

 Крим. Фортеця Чембало

 

genuezskaya krepoctb

Крим. Судак Генуезька фортеця

 

genuezskaya krepoctb2

Крим. Судак Генуезька фортеця

Консульский замок

 

 genuezskaya krepoctb3

Крим. Судак Генуезька фортеця

Нижній ярус оборони

 

sfinks

Кримський Сфінкс

 

mus au ya

 Крим. Мис Айя.

 

Багато можна розповідати про рідну землю. Наприклад, Монастирище – незвідане місце сили, в якому на кожному кроці відчуваєш чудодійну енергетику. Це місце приваблює своєю таємничістю та загадковістю, збуджує уяву, змушує знову і звону повертатися до історичної теми. – І в цій темі окремий розділ – Єлисаветград

– Я люблю своє місто, я люблю Єлисаветград. І тому я пишу на полотні історії рідного краю. Будинок Барських, де зараз знаходиться обласний краєзнавчий музей, чудова пам’ятка архітектури початку ХХ сторіччя, яка відрізняється своїм неповторним дизайном і неперевершеним стилем. Пройти повз нього і не помітити просто неможливо. Впевнений, кожен мешканець Кіровограду або його гість, хто хоч трохи цікавиться історією, культурою, архітектурою, сповільняє біля нього кроки. Я багато років товаришую з відомим краєзнавцем Вадимом Васильовичем Смотренко. Він передав мені свою закоханість історією Єлисаветграда. Слухати його можна годинами, а потім годинами ходити вулицями міста і розглядати, розглядати…

u barcbkux

 У Барських

 

kaf cobor

Єлисаветград. Кафедральний собор

 

preobrag cobor

Єлисаветград. Преображенский собор

 

pokrov cerkva2

Єлисаветград. Покровська церква

 

Pokrov cerkva

Єлисаветград. Покровська церква(гризайль)

 

– Кожен митець по-особливому помічає свої полотна. У вас теж є своя фішка. Пухнаста ...

– Коли в нас з’явився Рудий, кіт, який любить фарби, запах скипидару і гратися пензликами, я зрозумів, що моєму «помічнику» місце саме у міських пейзажах. Він спостерігає за гостями біля маєтку Барських, ховається під балконом від дощу на вулиці Дворцовій; прогулюється біля Зимового театру під час вечірньої прем’єри; спостерігає за закоханою парою біля обласної філармонії... Це оживляє пейзаж, додає йому емоцій і стало моєю візитівкою…

teatr

Єлисаветград. Театр

 

ul dvorcovaya

Єлисаветград. Вулиця Дворцова

 

filar

Філармонія

 

– І на останок, мабуть, найголовніше питання. Познайомившись з вами та Валентиною, я зрозуміла, що ви не просто сімейна пара, а міцний тандем художника та його музи. Гадаю, я не помилюся, якщо скажу, що під картинами можна було б сміливо поставити два імені…

foto razom

– Ви абсолютно вірно зауважили. І в нашому сімейному тандемі найкраща половина – моя Муза, моя дружина Валентина. На стадії задуму картини ми разом обговорюємо тему, ідею твору, влаштовуємо цілі консиліуми над ескізами, розмірковуємо над назвою роботи. Валентина є першим глядачем і критиком. Всі організаційні турботи по проведенню виставок чи аукціонів дружина теж бере на себе. І за це я  їй дуже вдячний. А ще вона активно шукає і вивчає історичні матеріали. Переважна більшість художньої на наукової літератури прочитана нею під час написання картин. Тож ви вірно підмітили – в нас сімейний тандем художника і його музи.

P.S. 28 лютого у Дмитра Скорейко день народження. Побажаємо йому подальших творчих успіхів. Пишіть на радість, Дмитре.

Розмову вела Лариса ГУРІНА.