Статті

(до 70-річчя визволення України від німецько-фашистських  військ)

zbro9

 

Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років була тяжким для нашого народу. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі до останнього подиху, до останньої краплі крові, вистояли і перемогли. Для України ціна тієї перемоги жахлива – мільйони людських життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн поліг у боях. Кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений.

Тому, про страшну війну 1941-1945рр. треба знати і пам’ятати, щоб жахливі події більше не повторилися, увіковічити пам’ять загиблих у Великій Вітчизняній війні.

Ще гриміли бої в Україні, а Уряд республіки 1 квітня 1944 року прийняв постанову «Про впорядження могил і увіковічення пам’яті воїнів, що загинули за свободу і незалежність Радянської Батьківщини». Понад 27 тис. меморіальних комплексів, пам’ятників і пам’ятних знаків. З них більше 2 тисяч – знаходяться на території нашої області.

8 січня 1944р. звільнили м.Кіровоград, а вже у листопаді 1944р. біля українського театру було встановлено пам’ятник радянському воїну. Уже в 1945р. в області було відкрито 5 пам’яток, в 1946-7, за наступні 10 років – 841.

Встановлено танків, гармат, літаків – 23.

На честь військ другого Українського фронту у м.Кіровограді відкрито три військово-технічні пам’ятники.

На вул.Шевченка 5. Пам’ятник радянським воїнам-визволителям, 1959р., архітектор Л.Растригін.

У каталозі-довіднику, помилково вказана дата (1959р.). У Державному архіві Кіровоградської області знаходимо розпорядження №71 від 21 травня 1969р. виконкому Кіровоградської міської ради депутатів трудящих до начальника гарнізонного офіцерського клубу Дмитренка Ю.Д., головному архітектору міста Т.Губенку А.А., завідуючому міським комунальним відділом Комару О.А.: «Існуючий біля офіцерського клубу танцювальний майданчик не відповідає самим елементарним вимогам сучасної етики і псує зовнішній вигляд вулиці. Крім того, відновлювати його не доцільно у зв’язку з спорудженням поруч монументу загиблим у боях за визволення міста.

На підставі наведеного пропоную Вам до 25 травня 1969 року знести майданчик і прибрати земельну ділянку від будівельного сміття.

Управлінню головного архітектора міста дати свої пропозиції по благоустрою звільненої земельної ділянки.

Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на управління головного архітектора міста.

Голова виконкому міської ради депутатів трудящих – Б.Катеринчук».

Офіційна дата відкриття пам’ятника радянським воїнам-визволителям – 7 січня 1969р.

Пам’ятник являє собою композицію, яка складається з 76 мм гармати ЗИС-3 зразка 1942р. на гранітному постаменті та окремо розташованої стели. Стела у вигляді прямокутного сталевого стенда та кам’яного постаменту у вигляді трапеції. На ній зображення ордена Перемоги, закріплені металеві дошки з переліком військових з’єднань і частин, які носять найменування Кіровоградських і висічено посвятний напис: «Слава героям!»; «Пройдуть століття, але ніколи не забудуть вдячні кіровоградці тих, хто визволяв місто від німецько-фашистських загарбників 8 січня 1944р.».

Висота постаменту – 0,9м, ширина – 4,2м, довжина – 4,2м.

Висота стели – 1,8м, ширина – 6,7м, товщина – 0,2м, висота постаменту – 0,6м.

За легендою на постаменті встановлено гармату, обслуга якої у складі 11 арт.дивізії ІІ Українського фронту брала безпосередньо участь в бою за звільнення міста. Про ті часи згадує колишній заступник командира 451-го гаубичного полку 11 артилерійської дивізії А.Машбиць:

«5 січня 1944 року наша 11-а артилерійська дивізія підпорядкована 33-му стрілецькому корпусу, майже після годинної арт.підготовки паралізувала вогневу систему ворога. Нам, артилеристам, часто доводилось діяти у перших лавах наступаючих. Особливо запеклі бої відбувались на ділянці 4-ї батареї 674 артполку. Її артилеристи зламали шалений опір фашистів, знищили близько 70 солдат і офіцерів і один бронетранспортер. Під кінець дня 7 січня 1944 року наша дивізія вступила в Кіровоград.

Але тут же розвідка повідомила, що з району плавнів рухається велика колона ворожих танків. Довелось за містом зайняти оборону. Артилеристи дружнім вогнем почастували фашистів. Танки повернули назад. У цьому бою особливо відзначилась обслуга сержанта Героя Радянського Союзу О.П.Назарова. За відмінні бойові дії в боях за визволення Кіровограда 11 арт.дивізії було присвоєно почесне найменування «Кіровоградської».

Артилерійський наступ, як нова бойова дія Червоної Армії була неможлива без нарощування потужностей виробництва зброї, без створення нових зразків гармат та мінометів і значного збільшення їх кількості у військах.

Кіровоградська наступальна операція розпочалася під грім артилерійських залпів, що їх давали понад 7 тисяч наших гармат і мінометів, у тому числі реактивних артилерійських установах, котрі в роки війни любовно називали «Катюшами».

На вул. Короленка. Пам’ятник воїнам-артилеристам – Катюша М-13, 1974, арх. В. Визняк.

Кіровоградська правда писала: «Сотні жителів міста прийшли минулої суботи в колонах з червоними прапорами та лозунгами на урочисте відкриття військово-технічного пам’ятника гвардійського міномета «Катюша», встановленого на перехресті вулиці Шмідта, Короленка і Толстого, та пам’ятного Знака на честь військ Другого Українського фронту, спорудженого в лісосмузі на околиці Новомиколаївки. Відбулися мітинги…».

У 1974 році на честь артилеристів-визволителів була встановлена «Катюша», на залізобетонному постаменті», на якому закріплена металева дошка з написом: «Гвардійський міномет «Катюша» в дні святкування 30-річчя звільнення м.Кіровограда від німецько-фашистських загарбників на честь військ 2-го Українського фронту».

«Катюша» на базі двохосного ЗИС-5 з артилерійською установкою БМ-13, хоча з заводу вони виходили на трихостці – ЗИС-6. Крім того, були дерев’яна кабіна, повоєнна реактивна установка. «Реконструювати пам’ятник вирішили після чергового нападу вандалів. У подальшому навколо постаменту розіб’ють сквер, який цілодобово охоронятимуть. Мерія збирається витратити на це 300 тисяч гривень. Власне ж реставрацією займуться громадські організації».

Ідея реставрувати кіровоградську «Катюшу» виникла в обласній громадській організації «Автоветеран». До цього проекту підключили місцеву владу та Кіровоградський машинобудівний коледж. Допомагав і Кіровоградський клуб моделювання FMC, який відшукав креслення та фото «Катюші» часів війни.

23 лютого 2010 року машина була знята та перевезена в машинобудівний коледж. Її розібрали та відчистили від фарби та багнюки.

За цей час зробили металеву кабіну та підібрали вузли та агрегати, що зовні мало чим відрізнялись від оригіналу.

На реактивній установці було тільки 8 ракет, а повинно – шістнадцять. На базі коледжу були виготовлені гільзи, а бойова частина ракет  - Кіровоградським клубом з тюнінгу «Неспорт».

Велику роботу зробили майстри та студенти коледжу під час складання «Катюші».

5 травня 2010 року «Катюшу» поставили на постамент. Напередодні Дня Перемоги, 8 травня відбулося офіційне відкриття оновленого пам’ятника.

puwka

На вул. Родімцева. Пам’ятник радянським воїнам-танкістам. 1977, арх. Н.Нирко, В.Кривенко.

5 січня 1944 року в цьому районі при підтримці частин 5 гв.танкової армії під командуванням генерал-полковника Ротмістрова П.О. були оточені і розбиті 5 ворожих дивізій, а 8 січня 1944р. місто було повністю звільнене від німецько-фашистських окупантів.

9 травня 1977р. на честь радянських воїнів-танкістів був встановлений танк «Т-34» на залізобетонному постаменті, на якому закріплена металева дошка з написом: «Мужественным воинам-танкистом, освободившим г.Кировоград».

Висота постаменту – 4,7м, ширина – 2,5м, довжина – 5,6м.

Відривали пам’ятник в урочистій обстановці: «З коротким вступним словом виступив перший секретар Ленінського райкому партії м. Кіровограда С.С.Ліновиченко. Виступає учасник Великої Вітчизняної війни гв. майор у відставці, колишній танкіст В.Г.Ляшко. Він розповідає про мужність та героїзм радянських танкістів.

Багато легенд пов’язано з танком Т-34.

tank t34

Наведемо лише дві з них. Згідно з першою – донька відомого радянського державного діяча С.М.Кірова, Євгенія Кострікова, першою увірвалась на танку Т-34 до міста імені свого батька. На той час вона була командиром танка Т-34, командувала взводом у 5-й гв. танковій бригаді, 5 механізованого корпуса, 5 танкової  армії.

А згідно з іншою – надрукованою у газеті «Киевский вестник» №53 від 28 травня 2013р. за авторством Сергія Панкратьєва зазначається: «За деньги, полученные от Сталинских премий, которых он удостоился к тому времени за пьесы приобрёл для фронта танк. И если другие покупали боевую технику, в основном, в складчину, то Александр Евдокимович Корнейчук сделал это один.

На башне танка сделали надпись: «За Радянську Україну!». А когда при освобождении Кировограда танк был подбит, его, по распоряжению местных властей, поставили там на п’єдестал.

Однак, на постаменті знаходиться танк Т-34, що має напис «За Родину», тому вірити у правдивість цієї легенди не можна.

В Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї під інвентарним №ОС-163 перебуває пам’ятка військової техніки – 57мм протитанкова гармата ЗИС-2 зразка 1943 року.

До 1977 року знаходилася у в/ч 67885 у м. Ніжин Київського військового округу. Разом з 76мм дивізіонною гарматою ЗИС-3 зразка 1942р., через в/ч 02806 (м.Кривий Ріг) і у 1979 році прибули до музею. З 1980 року взяті на облік. У 1984 році  76мм гармата ЗИС-3 зразка 1942 р. була передана до Добровеличківського краєзнавчого музею.

Особливість гармат ЗИС-3, ЗИС-2 та танкової гармати Ф-34, розроблених колективом конструкторів під керівництвом В.Грабіна – був єдиний уніфікований полуавтоматичний затвор конструкції В.Іванова, а також уніфіковані для гармат ЗИС-3 та ЗИС-2 вузли лафета.

Військово-технічні пам’ятки – це не тільки пам’ятний знак військовим частинам, які звільняли місто Кіровоград від німецько-фашистських загарбників, це ще шана людям, які створили цю зброю.

Радянський Союз,  не зважаючи на раптовий напад зміг мобілізувати всі людські, промислові та продовольчі ресурси. Запорізький, Кіровоградський, Київський, Сумський і Херсонський заводи сільськогосподарського машинобудування організували ремонт танків, артилерійських самохідних установок, виробництво озброєння і боєприпасів [12; с.114].

Одночасно з випуском воєнної продукції робітники України здійснювали великомасштабну евакуацію виробничих потужностей у тил. 16 серпня 1941 року був схвалений план щодо налагодження випуску воєнної продукції 825 евакуйованими підприємствами.

Для ефективного керівництва Наркомат загального машинобудування перетворили  у Наркомат мінометного озброєння. Основна матеріально-технічна база наркомату була зосереджена на евакуйованих у тил заводах сільськогосподарського машинобудування з України, таких як Харківський «Серп і молот», Кіровоградський «Червона Зірка», підприємствах Запоріжжя, Одеси та інших міст республіки. Окупація України спричинила різке зменшення виробництва. У першому кварталі 1942 року відновили роботу лише 130 евакуйованих підприємств воєнної промисловості.

У другій половині 1942р. – першій половині 1943р. завдяки самовідданій праці робітників промисловість перейшла на режим воєнного часу. На забезпечення потреб фронту було витрачено 2/3 державного бюджету.

За 1943 рік було виготовлено 29 тис.танків та САУ, більше 40тис. літаків, біля 122,5 тисяч гармат.

Забезпечення зброєю стало важливою складовою успішних наступальних операцій у Великій Вітчизняній війні.

За час війни Радянський Союз виробив в 2 рази більше зброї та військової техніки, ніж фашистська Німеччина, при цьому значно кращими бойовими якостями.

А. Маршанін,

старший науковий співробітник співробітник.

«Народне слово», №39 (3161),

5-11.09.2014 р.