Статті

У фондах Кіровоградського обласного краєзнавчого музею зберігаються фотокопії документів, які стосуються початку будівництва фортеці Святої Єлисавети. Ще 1970 року вони надійшли з фотолабораторії московського Архіву зовнішньої політики Російської імперії. У зв’язку з труднощами розбору рукописів XVIII століття, документи залишилися поза увагою дослідників історії міста, але давно могли бути використані для вирішення часто виникаючого питання про час його заснування. Один з цих документів – «Відомість про стан команд, присланих для будівництва фортеці 1754 року»  чітко зазначає, хто і коли будував фортецю Святої Єлисавети. То були майстри і робітники з 8 козацьких полків, прислані гетьманом Кирилом Розумовським за зверненням до нього Колегії іноземних справ на підставі сенатського указу від 8 лютого 1754 року «О наряде определеннаго числа казаковъ для работъ и для прикрытія крепости Святой Елисаветы».

31 березня 1754 року був виданий сенатський указ «О штатномъ положеніи для содержанія мастеровыхъ, оружія и амуниціи, при построеніи крепости Святыя Елисаветы», в якому «ПРИКАЗАЛИ: 1) вышеобъявленную крепость Св. Елисаветы, по силе прежняго Правительствующаго Сената обще съ Коллегіями Иностранныхъ делъ и Военною, Апреля 1 дня 1753 года определенія, въ Новой Сербіи на определенномъ отъ означеннаго Генералъ-Маіора Глебова месте, на реке Ингуле, оному Генералъ-Маіору Глебову съ наступленія сего 1754 года будущей весны застроить, и къ тому оной крепости строенію, по взнесенной изъ Канцеляріи Главной Артиллеріи и Фортификаціи, учиненной оною Канцеляріею обще съ нимъ Генералъ-Маіоромъ Глебовымъ смете, на земляное и деревянное исправленіе и на приготовленіе въ лесахъ лесныхъ и другихъ припасовъ, плотниковъ, кузнецовъ и работныхъ людей, годныхъ въ работу, кроме престарелыхъ и малолетныхъ, противъ написаннаго въ той смете числа половину, а именно: пешихъ 5067 человекъ, да для возки изъ лесовъ бревенъ конныхъ половину жъ 325 человекъ, съ роспусками нарядить изъ Малороссійскихъ полковъ, по разсмотрению Малороссійскаго Господина Гетмана и Кавалера съ потребнымъ на нихъ провіантомъ заблаговременно, и къ будущей весне прислать ихъ въ Новую Сербію къ означенному Генералъ-Маіору Глебову, без упущенія времени, и о томъ изъ Коллегіи Иностранныхъ делъ писать къ оному Малороссійскому Господину Гетману и Кавалеру непродолжительно, а онымъ мастеровымъ и работнымъ людямъ, за бытность ихъ при той работе производить заработныя деньги каждому на день, пешему по 3 коп., съ лошадьми по 5 коп., и на дачу темъ мастеровымъ и работнымъ людямъ заработныхъ денегъ отпустить къ означенному Генералъ-Маіору Глебову изъ Камеръ-Коллегіи, изъ кабацкихъ новоположенныхъ денегъ противъ объявленной въ той смете сумме половину жъ 20193 рубли».

Таким чином, будівництво мали розпочати весною 1754 року.

3 травня 1754 року на засіданні сенату було заслухане донесення Колегії іноземних справ про те, що сенатський указ щодо наряду та направлення робочих і майстрів з малоросійських полків на будівництво фортеці виконано. Треба підкреслити – про наряд та направлення, а не початок будівництва.

З «Відомості про стан команд, присланих для будівництва фортеці 1754 року»   відомо, що при наряді 5508 чоловік на будівництво в дійсності прибуло 5430 чоловік. Наряд планувався на 4 місяці роботи, без урахування часу на переїзд. На організацію та відправлення козацьких команд за документами пішов майже місяць – з 7 квітня до 3 травня, не менше часу пішло на перехід з полків на місце збору.  Урочисте закладання фортеці відбулося 18 червня 1754 року, з приводу чого був влаштований грандіозний феєрверк. Із закінченням робіт козаки були відправлені у свої полки 12 жовтня 1754 року. Повернулося їх 4365 чоловік, решта вибула за хворобами, смертю та втечею. З точки зору розрахованого на 4 місяці забезпечення козаків провіантом дата заснування фортеці відповідна завершенню робіт у жовтні місяці.

На жаль, нам невідомі імена рядових будівничих цитаделі, яка стала причиною заснування і розвитку міста на Інгулі. Зазначимо їх хоч за кількістю від кожного полку, що виконували наказ гетьмана:

Гадяцького полку – 450 осіб;

Київського полку – 374 особи;

Лубенського полку – 785 осіб;

Миргородського полку – 1390 осіб;

Ніжинського полку – 598 осіб;

Переяславського полку – 392 особи;

Полтавського полку – 1060 осіб;

Прилуцького полку – 384 особи.

Натомість добре відомі ті, хто очолював ці полки 1754 року, і є добра нагода згадати їх поіменно:

Гадяцького полку – полковник Іван Васильович Родзянко, предок одного з лідерів Лютневої революції 1917 року Михайла Володимировича Родзянка (1859-1924);

Київського полку – полковник Юхим Федорович Дараган, зять Олексія і Кирила Розумовських, батько прибічника імператора Петра ІІІ генерал-поручика Василя Юхимовича Дарагана,  тесть князя Петра Васильовича Хованського та Івана Григоровича Галагана;

Лубенського полку – полковник Петро Данилович Апостол, син гетьмана Данила Апостола (1654-1734), батько родоначальниці Муравйових-Апостолів;

Миргородського полку – полковник Федір Матвійович Остроградський, предок видатного математика Михайла Васильовича Остроградського (1801-1861) і морського міністра уряду гетьмана Павла Скоропадського і командувача Українським флотом у Севастополі адмірала Михайла Михайловича Остроградського (1870-1921);

Ніжинського полку – полковник Петро Іванович Розумовський, племінник Олексія і Кирила Розумовських, у Турецьку війну 1769 року командувач 6-тисячним козацьким корпусом ІІ-ї армії генерала Петра Румянцева;

Переяславського полку – полковник Семен Іванович Сулима, учасник багатьох воєнних походів, свояк першого коменданта фортеці Святої Єлисавети Олексія Глєбова, батько одного з найосвічених людей України – останнього генерального судді Якима Семеновича Сулими (1737-1818);

Полтавського полку – полковник Андрій Андрійович Горленко, онук гетьмана Данила Апостола, останній полтавський полковник, брат святого Іоасафа – Іоакима Андрійовича Горленка (1705-1754);

Прилуцького полку – полковник Григорій Гнатович Галаган, учасник багатьох воєнних походів, сват полковника Юхима Дарагана, дід відомого українського громадського діяча Григорія Павловича Галагана (1819-1888).

Результатом їх заслуг і шляхетності залишились родові герби і талановиті нащадки.

К. Шляховий,

старший науковий співробітник.

Голосъ Юга.

Специальный выпускъ.

Подготовлен галереей «Елисаветград».

Елисаветградъ, Суббота, 20-го сентября 2014 г.