Статті

saksaganskiu

З нагоди 155-річчя з дня народження Панаса Карповича Саксаганського (Тобілевича) на Хуторі Надія було відкрито виставку. Пам'ять про великого актора, режисера, драматурга та педагога і досі живе в серцях нащадків.

Народився майбутній актор 16 травня 1859 року в селі Кам’яно-Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії (нині Миколаївська область).

Карпо Саксаганський мріяв дати своїм дітям хорошу освіту, аби ті не поневірялися, як він, по панських економіях. Любляча дружина Євдокія Тобілевич всіляко підтримувала наміри чоловіка, тому під її впливом у дітей зароджується любов до природи та музики. Малий Панас любив вечорами слухати українські пісні у маминому виконанні та вірші Шевченка, які читав його старший брат Іван.

Вагомий вплив мав артистичний аматорський гурток на Саксаганського, який щосуботи збирав в будинку Тобілевичів молодь. Під час святкування шевченківської річниці у 1875 році П.Ніщинський доручає Панасові бути першим заспівувачем у вступі до третьої частини хору «Ой, повій, повій, та буйнесенький вітре» й у фіналі «По синьому морю».

На радість батькові хлопець обирає професію військового. Та, мабуть, на небі краще знають, що йому треба — бо не судилося. Михайло Старицький запропонував Панасу вступити в його трупу, і після вагань любов до мистецтва перемогла.

З вересня 1883 року Саксаганський починає працювати у професійному театрі. Чимало уваги приділяє засобам художнього зображення на сцені. Щоб зробити свій тип більш правдивим, намагається імітувати зовнішній вигляд і поведінку тих людей, які, на його думку, були схожі на персонажа.

У 1886 році трупа Кропивницького вирушає до Петербурга, аби засвідчити, що живе слово українське. Микола Садовський писав: «Ані царські батоги, ані каторга, ні таємні циркуляри, жорстокі цензури та закон «царя-освободителя» не задавили святого слова 40-мільйонного народу». Перед петербурзьким глядачем Саксаганський постав в образах Гната Карого з Шевченкової драми «Назар Стодоля», Голохвостого із комедії Старицького «За двома зайцями» та Цокуля з драми Карпенка-Карого «Наймичка». Ті гастролі в столиці імперії були тріумфальні, тож це додало всій трупі, і Панасу зокрема, впевненості у собі.

Наступний період творчості відкриває Саксаганському нові горизонти, коли його трупа за участю Карпенка-Карого розпочинає театральний сезон. Тепер на його плечі лягли обов’язки не тільки актора, а й організатора та режисера. Мрія обох видатних театралів здійснилася — у 1900 році було створено товариство акторів під орудою М.Садовського і П.Саксаганського, за участю М.Заньковецької, М.Кропивницького та І.Карпенка-Карого. За своє життя Павло Карпович зіграв більше ста основний ролей як комедійного, так і драматичного репертуару. Навіть невеликі епізодичні ролі артист передавав настільки життєво і яскраво, що їх сміливо можна зарахувати до ряду високохудожніх перлів.

З часом Саксаганський починає пробувати свої сили у драматургії. З-під його пера виходить політична сатира «Лицеміри». Перший її варіант був присвячений пам’яті І.Карпенка-Карого, а закінчений у 1910 році другий варіант не пройшов цензуру: «...к представленню признана неудобной». Пізніше світ побачила п’єса «Шантрапа».

З 1920 року Павло Карпович починає читати лекції майстерності актора у вищому музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка. Через п’ять років йому було присвоєно звання народного артиста УРСР, а у 1936-му — звання народного артиста СРСР. За рік до цього, 12 травня в Києві відбувся вечір, присвячений 75-річчю з дня його народження і 50-й річниці театральної діяльності. Того дня привітати діда Панаса приїхав з Хутора Надії, що на Кіровоградщині, Андрій Тобілевич. Коли вони зустрілися, Панас Карпович декілька хвилин стояв нерухомо і не міг промовити навіть слова: перед ним стояв... 30-річний брат Іван. Так Іванів онук Андрій був на нього схожий! Довго дід Панас розповідав про ті часи, коли брати Тобілевичі, мешкали на Хуторі Надія.

Восени 1940 року Панас Саксаганський пішов з життя. Під некрологом підписалося сорок найвидатніших діячів української культури, серед яких П.Тичина, Г.Юра, О.Корнійчук, О.Хохлов, Б.Романицький, І.Мар’яненко, І.Кочерга, Ю.Яновський, М.Рильський, С.Бондарчук, І.Козловський та інші.

Український народ береже пам’ять про Панаса Карповича і донині.

Валентина ТОБІЛЕВИЧ

 

"Народне слово", 31.07.2014