Статті

zenkovecka

    Марія Костянтинівна Заньковецька – краса і гордість українського народу. Все своє життя вона віддано служила йому, була пристрасним проповідником прогресивних ідей, викривала все темне, зле, що принижує гідність людини.

    Марія Костянтинівна народилася у 1854 році в селі Заньки, що на Чернігівщині, у  родині  дворянина  К.К.Адасовського. Ще з дитинства Марія мріяла про театральну сцену, брала активну участь у шкільних виставах, звернувши на себе увагу вчителів, які радили їй вступити до театральної школи. Але батьки і слухати про  це не хотіли. Ні  заборона батька та нерозуміння родини не стали на заваді шляху, який був обраний зіркою. Згодом вона пориває з сім’єю, оточенням і вступає на професійну сцену.

    Ця подія відбулася 27 жовтня 1882 року на сцені Єлисаветградського театру, де Заньковецька дебютувала в ролі Наталки у виставі «Наталка Полтавка» І.Котляревського у трупі М.Кропивницького. Вистава пройшла з успіхом. Так розпочався творчий шлях видатного митця у першому українському професіональному театрі.

   Їй доводилося виступати і в нашвидку збитих ярмаркових балаганах,  і в громадських «гамазеях», де стояв тяжкий дух від прілого зерна, і в заїзді великої корчми,  і в столичних театрах. Заньковецьку полюбили у Москві і Петербурзі. Кращі представники передової інтелігенції палко зустрічали кожен виступ української актриси. У своїх  театральних спогадах про петербурзькі гастролі М. Садовський пише так: «...Уперше в житті – цей ситий, блискуче одягнений салон побачив дійсне мужицьке життя.... Вперше в житті своїм салон побачив таку артистичну гру, в якому повинен був переконатися, що в мужицькому, змученому працею тілі, під драною його свитою б’ється чесне, гаряче серце...»

    Багато п’єс присвячувалося Заньковецькій. Багато ролей творено для неї. Її образ давав натхнення драматургам. Відомо такий факт,що під час репетиції вистави «Невольник» М.Кропивницький заплакав, зняв з руки перстень і зі словами: «Заручаю тебе, Маруся, із сценою, тепер мені є  для кого писати драми» надів його на палець Марії Костянтинівни.

 Велике  враження  Заньковецька справила на Л.Толстого в ролі Олени «Глитай або ж Павук» за п’єсою М.Кропивницького. Після закінчення вистави не витираючи сліз він підійшов до рампи, щоб ближче розгледіти цю мініатюрну, тендітну актрису, яка так вразила його своєю грою і промовив їй такі слова: «Вот то искусство, которое нужно народу.»

    На час петербургських гастролей припадає знайомство акторки з А.Чеховим, який не пропускав жодної вистави з її участю, заводить з нею листування і збирається написати спеціально для неї п’єсу.

    Один з найвидатніших  мистецтвознавців В.Стасов на одній з вистав за участю Марії Костянтинівни, за російським звичаєм вклонився їй земним поклоном. Навіть україножери, на зразок Суворіна – визнали геній Заньковецької і порівняли її з всесвітньовизнаними іменами Дузе та Сари Бернар. Ось яку надав оцінку Суворін грі Заньковецької на сцені: «...Это одна из тех  немногочисленных актрис, которые с первого же слова на сцене говорят вам о своем выдающемся таланте и его свежести, незапятнанной никаким подражанием.»

     Глибоко правдива, реалістична гра  Марії Заньковецької примушувала бриніти найтонші струни в серцях глядачів. Її виконання було забарвлене в яскраво національний колорит, тонке проникнення в душу простої людини створювало незабутні сценічні образи.

    За своє творче життя велика артистка створила цілу галерею неперевершених сценічних образів, пригніченої, знедоленої, безталанної, багатостраждальної української жінки, наймички-кріпачки, знівеченої «покритки». Всі створені нею образи сповнені духом соціального протесту проти тиранії, жорстокої сваволі багатіїв. Сценічні образи Наталки («Наталка-Полтавка»), Галі («Назар Стодоля»), Ярини («Невольник»), Олени («Глитай або ж Павук»), Зіньки («Дві сім’ї»), Харитини («Наймичка») та інші увійшли в історію українського театру як  неперевершені зразки акторської майстерності.

    Особливо великий успіх  Заньковецька  мала у ролі Олени «Глитай або ж Павук», у якій вперше виступила 1883 році у Харкові. Роль Бичка чудово грав М.Кропивницький. Цю роль актриса грала більше 30 років і незмінно захоплювала глядачів своєю натхненною грою.

    У фондах  меморіального музею М.Л. Кропивницького зберігаються унікальні старовинні фотографії на яких Марія Костянтинівна в сценічному образі Олени та чимало прижиттєвих оригінальних фотографій, які є справжніми свідками зіркових часів українського театру. Вони є перлинами музейної збірки.

    У 1922 році Заньковецька знялася в ролі матері в одному з перших українських фільмів «Остап  Бандура».

   Вона була першою  в історії українського театру удостоєна почесного звання народної артистки республіки.

     Глядач безмежно  любив. свою справді народну артистку. Народну – силою її могутнього таланту, глибоким відчуттям і розумінням страждань та прагнень народу. Сорок років життя віддала М.К.Заньковецька українській сцені, відстоюючи право українського народу на своє національне, народне мистецтво, культуру. Заньковецька ще за життя завоювала право на безсмертя.

  Грицайова О.М.

  Зберігач фондів меморіального

  музею М.Л.Кропивницького

Надрукована в газеті  Народне слово №35 14.08.2014.