Статті

v.v.bukov

19 червня виповнюється 90 років з дня народження Василя Бикова – видатного білоруського письменника. Лауреат Державної премії СРСР, автор творів «Журавлиний крик», «Третя ракета», «Альпійська балада», «Сотников», «Обеліск», «Дожити до світанку», «Вовча зграя», «Його батальйон», «Знак біди», «Кар’єр» та інших.

Василь Биков – командир взводу 339 полку 111 стрілецької дивізії брав участь у звільненні нашого краю від німецько-фашистських військ. У бою під Великою Северинкою Кіровоградського району під час атаки 7 січня 1944 року був тяжко поранений. Від напруження і болю він втратив свідомість. Його прийняли за мертвого. Батьки отримали «похоронку». Але, на щастя, Василь Володимирович вижив. Тривалий час ім’я В.Бикова було викарбувано на обеліску Слави с. Велика Северинка. Білоруський письменник приїздив сюди, поклав квіти на могилу однополчан, зустрічався з жителями села.

Роман «Мертвим не болить» - найбільш автобіографічний твір письменника, пов'язаний з подіями Великої Вітчизняної війни на Кіровоградщині. Російський переклад роману надруковано у журналі «Новый мир» у 1966 році. Цей трагічно-правдивий твір за радянських часів замовчувався.

У романі зображені сторінки війни, пов’язані з тяжкими боями у нашому краї, зі смертю бойових побратимів, з тим, що довелося пережити їхньому безпосередньому учаснику Василю Бикову: героїзм, сила людяності, а поряд – підлість, бездушність, кар’єризм. Герою роману – Василевичу пощастило: він вижив всім смертям назло.

У творі «Мертвим не болить» звучать рядки подяки лікарям, доброті простої української селянки за врятоване життя: «І якщо я зараз живий, то земний уклін їхнім золотим рукам, щира подяка за турботи. Але найперше кланяюся тітці Марії. Це вона, самотня, похилого віку селянка не дала мені зійти кров’ю і замерзнути. Її руки найперше затримали в мені вбогі рештки життя, хоч це було не просто і майже безнадійно». Війна пройшла глибокою борозною через серце і душу письменника. І тому він  вважав: «… про війну, якою б трудною вона не була, треба писати правду, причому всю правду, якою б вона не була гіркою. Правда в гуманістичному суспільстві завжди однозначна і несе людству тільки добро». Його вірність правді дорівнює безкомпромісній мужності.

Живе, хвилююче, правдиве слово письменника – фронтовика не може залишити байдужим читача. Як підсумок всім подіям, відтвореним у книзі, звучать слова автора: «Так, це була люта війна. Смертельна битва з найбільшою неправдою й несправедливістю, що їх будь-коли народжувала земля. Ця боротьба забрала в людства безліч жертв і їхньою кров’ю написала уроки, які годі забути. Найперший з них, мабуть, свідчить про те, що свобода і мир – занадто слабенькі деревця, щоб їх можна було виростити без загального клопоту усієї тримільярдної сім’ї. Знехтуємо цим уроком, не візьмемо його до уваги – і може відбутися земна катастрофа».

Валентина Дацька –

співробітник відділу історії обласного краєзнавчого музею

«Народне слово»