Статті

Назустріч 130-річчю українського професійного театру

22 травня виповнюється 172 роки від дня народження Марка Кропивницького - уродженця Єлисаветградщини (Кіровоградщини), видатного актора і режисера, класика української драматургії, фундатора українського професійного театру.

Коріння самобутнього театрального мистецтва України сягають сивої давнини. Сходинками до професійної національної сцени стали відомі у попередні віки вертеп, шкільний театр, театр балагана.

З зірницею можна порівняти діяльність Полтавського театру І.Котляревського за участю М.Щепкіна, що проіснувавши декілька років (1818-1821) залишив глибокий слід. Не менш цікавим явищем був Харківський театр першої половини ХІХ ст., що надихався ентузіазмом Г.Квітки-Основ'яненка. Вихідці з названих театрів утворювали театральні трупи. Маючи в репертуарі п'єси І.Котляревського, Г.Квітки, в пошуках заробітку, вони мандрували усією Україною. До таких належали трупи Л.Млотковського, Д.Жураховського, І.Штейна, що не раз виступали в наших краях. До Єлисаветграда актори вчащали під час ярмарків.

Яскраві видовища захоплювали глядачів, сприяли створенню аматорських театральних гуртків. Серед відомих були гуртки Бобринця і Єлисаветграда. (Згодом з аматорів вийдуть перші зірки українського театрального небосхилу).

   Десятиліттями назаваді створення українського професійного театру стоятиме політика російського царату, скерована на придушення проявів національної свідомості. Зокрема, Емським указом 1876 р. було цілковито заборонено показ вистав українською мовою.
Проте вже 80-і рр. ХІХ ст. стали часом буяння українського театрального мистецтва.

Скориставшись тимчасовим послабленням утисків, М.Кропивницький засновує в Єлисаветграді свою першу професійну українську трупу, виступи якої ознаменують нову добу національного театрального мистецтва.

Життя і діяльність М.Кропивницького було тісно пов'язаним з нашим краєм. Митець народився 1840 р. в с.Бежбайраки Бобринецького повіту (нині - с. Кропивницьке Новоукраїнського району), зростав без материнської ласки, що залишила родину, коли Марку було п'ять років. Разом з батьком-економом чимало подорожував навколишніми селами. Не тільки споглядав життя бідаків, а і ділив з ними хліб. Зрілою людиною згадував, що він, дворянська дитина, був ближчим до кріпаків, ніж до панів.

Від батьків успадкував чудовий співочий голос, а від мами, що поновила стосунки з сином-підлітком, - ще й вміння грати на багатьох музичних інструментах.

Найяскравішими враженнями юних літ стали вечорниці, на яких Марко був і слухачем і читцем "Енеїди" і музикою.

Під час нетривалого навчання в Київському університеті М.Кропивницький знайомиться з виставами професійного театру, ночами пише свій перший твір з життя села "Микита Старостенко" (в новій редакції під назвою "Дай серцю волю, заведе в неволю" п'єса разом з десятками інших п'єс завоює симпатії глядачів кінця ХІХ ст.).

У 60-х рр.. ХІХ ст. Кропивницький працює в державних установах міст Бобринця та Єлисаветграда, але серце його вже віддане театру. Разом з своїм товаришем І.Тобілевичем стає одним з очільників аматорського театрального руху нашого краю.

1871 р. - переломний в житті митця, що залишає службу і вступає на професійну сцену. Протягом 10 років Кропивницький веде життя актора мандрівних труп, при нагоді виставляючи український репертуар, здобуває прихильність глядачів, набуває популярності як актор і режисер. З часом ідея створення української трупи стає сенсом його життя.

Про 35-річного М.Кропивницького згадував Є.Олесницький, що з юних літ був шанувальником актора: "Високий ростом, сильної будови тіла,…з гарними, виразистими чертами лиця…кожному з нас здавалося, що так конечно мусили виглядати запорожці".
   З мандрів Кропивницький поспішає до дружини, діток, що чекають на нього в будинку жінчиної родички М.Зайковської. Протягом 20 років цей дім буде фортецею, що ратуватиме від туги, безвиході, втрат. 

Саме в цьому будинку (нині - меморіальний музей корифея на вулиці Кропивницького) митець мешкатиме пам'ятного 1882 р., коли збиратиме свою вимріяну і вистраждану українську трупу. В ній засяють зірки геніїв української сцени Марії Заньковецької, Миколи Садовського, інших учнів і послідовників метра.

Театральні колективи тих часів - живі організми, що народжувалися, розвивались, трансформувались або припиняли своє існування. Тож Кропивницькому довелося тричі ставати до справи і створювати нові колективи з нуля, знову і знову віддавати серце театральній молоді.

Батько української сцени і українських акторів - саме так називали Марка Лукича, вмів з десятків бажаючих потрапити до його трупи, відібрати одиниці, в яких бачив майбутнє. Театральній молоді митець передавав свій досвід, майстерність, ділився секретами успіху.

Театральні трупи Кропивницького різних років мали свої особливості, оригінальні обличчя, і разом с тим - те спільне, що характеризувало Кропивницького режисера, організатора справи.

Глядачів і критиків захоплював зіграний акторський ансамбль. (Явище невідоме на ті часи). В гармонії були виконавці головних і другорядних ролей, хористи, статисти, оформлення. За свідченням режисера Синельникова, народного артиста СРСР, все це "було наслідком невтомної енергії, розуму і першорядного режисерського таланту М.Кропивницького".

З перших кроків свого існування театр корифеїв, заснований М.Кропивницьким, здобуває прихильність глядачів. Кожна вистава сприймається ними як свято національного мистецтва. На сцені постає життя українського села, а на передній план виходить герой з народу.

Організатор справи Кропивницький ретельно добирає п'єси, митець розуміє, що виправдати довіру і любов глядачів можна лише при наявності гарного репертуару. Тож його основу складають власні п'єси Марка Лукича, твори його товаришів-однодумців І.Карпенка-Карого, М.Старицького. Своїми п'єсами, виставами, ролями Кропивницький виступає проти будь якого роду насильства, пригнічення людської гідності.

Пореформене село з його бідами і болячками, народ-трудівник - герой більшості творів М.Кропивницького. Серед перлин творчості драматурга - драми "Глитай або ж Павук", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", етюд "По ревізії", інші, що відповідають реаліям тогочасної доби.

Поряд з новими п'єсами йшли широковідомі "Наталка Полтавка", "Назар Стодоля", "Шельменко денщик". Кожній виставі передувала серйозна робота. Обговорювалось завдання в цілому, окремі деталі, тощо. Нарешті, були обов'язковими щоденні репетиції. Завдяки цьому, вистави, зіграні десятки разів звучали свіжо і оригінально.

Будучи організатором театральної справи, режисером, драматургом, Кропивницький залишався блискучим актором. Послідовник М.Щепкіна,він протягом життя зіграє близько 500 ролей, при цьому не визнаватиме шаблонів, пристосувань під чужі смаки, гратиме в повну силу свого великого таланту, знаходячи особливі фарби для кожного персонажа.

В доробку майстра - Городничий з "Ревізора" М.Гоголя, Отелло з однойменної п'єси В.Шекспіра, галерея українських типів: страшний і мерзенний глитай Йосип Бичок, щирий і відданий сирота Іван Непокритий у власних п'єсах "Глитай або ж Павук" та "Дай серцю волю, …", мужній Тарас Бульба з однойменної п'єси В.Ванченка за М.Гоголем, переконливий батько в опері "Катерина" М.Аркаса (в цій виставі митець виходив ще й в образі Т.Шевченка).

Особливо полюбилися глядачам його Виборний Макогоненко з "Наталки Полтавки" І.Котляревського та Іван Карась в "Запорожці за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського.

У відтворенні народних образів актору допомагала пісня. Критик В.Кендзерський писав, що Кропивницький мав тонкий слух, гарну музичну підготовку, чудовий співочий голос - баритон з великим регістром, а ще довершено грав на бандурі. Донька драматурга М.Старицького Л.Черняхівська згадувала, що співав і в житті і на сцені Марко Лукич з якимось козацьким героїзмом….

 Марко Кропивницький і його учні здобули визнання і любов на Україні і за її межами. Театру корифеїв аплодували Москва, Петербург, Молдавія і Білорусія, Грузія і Вірменія…

 Гастролі давали можливість розширити горизонти українського мистецтва, самому побачити нове, здобути безцінний досвід.

Роки мандрувань позначились на здоров'ї Кропивницького, прогресувала глухота - наслідок контузії, проте хвороби і роки не зупинили майстра перед весняними гастролями 1910 р., що стали останніми.

Праця Кропивницького на мистецькій ниві є вагомим внеском в скарбницю не тільки національного, а і світового театру. Кілька поколінь діячів сцени вважали Марка Лукича своїм вчителем. В їх числі були: народний артист СРСР Панас Саксаганський, народний артист СРСР Іван Мар'яненко, народна артистка УРСР Ганна Борисоглібська, заслужений артист УРСР Федір Левицький та інші.

Про життя і творчість видатного майстра сцени, театрального діяча, розповідає експозиція меморіального музею М.Кропивницького, (відділу обласного краєзнавчого музею), створеного до 100-річчя театру корифеїв у 1982 р. Тут проходять різноманітні заходи, в числі яких - відзначення річниць з дня народження корифея. Цьогорічне святкування розпочнеться з традиційного покладання квітів до пам'ятника М.Кропивницькому на садибі музею, а продовжиться в приміщенні медичного коледжу ім. Є.Мухіна. У художній частині глядачі побачать виступ фольклорного колективу "Українські вечорниці" (художній керівник Юлія Мельникова, концертмейстер Володимир Соловей, гармонь) а також виставу "По ревізії" М.Кропивницького, у виконанні народного аматорського театру Палацу культури "Світлопільський" (режисер Юрій Дзбановський).

Н.Черняк,
екскурсовод меморіального
музею М.Кропивницького