Статті

pub246.jpg (8249 bytes)

 Серед частин і з'єднань радянських Збройних сил, подвиги яких у роки Великої Вітчизняної війни стали відомі всій країні, користується заслуженою славою 130-та гвардійська дивізія та 32-й гвардійський стрілецький корпус, у лавах яких нашому земляку гвардії полковнику Івану Оникійовичу Самчуку довелося воювати. 20 грудня нинішнього року будемо відзначати 100-річчя з дня народження нашого земляка, тож є нагода розповісти про нього.    Народився Іван Самчук у селі Спасо-Мажарівці Знам'янського району в сім'ї селянина. Після закінчення семирічки за путівкою райкому комсомолу вступив до кавалерійської школи в нашому місті. В 1930 році переводиться до Бакинського піхотного училища, потім служить у 171-му стрілецькому полку 57-ї дивізії Забайкальської групи військ. До війни встигає закінчити Військову академію ім.Фрунзе і одержати призначення в Одеський військовий округ.
   ...У кінці червня 1941-го полчища окупантів, котрі вторглися на Україну, підійшли до Києва. Древнє місто готувалося дати відсіч фашистським загарбникам. У серпні війська противника оволоділи Київським укріпрайоном і прорвались на окраїну міста. В ці дні на захист столиці України передислоковується 3-й повітрянодесантний корпус, до складу якого входила 5-та бригада полковника О.І.Родимцева. Начальником оперативного відділу в ній був капітан Самчук. В одному з боїв було поранено командира першого батальйону, тож у командування вступає наш земляк.
   Тяжкі бої за Київ закарбувалися в пам'яті Івана Оникійовича на все життя. У своїй книзі "Тринадцатая гвардейская" він так описує один із кровопролитних боїв за столицю України: "Бой продолжался целый день. На землю уже ложились сумерки, но разгоряченные боем десантники продолжали продвигаться вперед, отбрасывая противника с занимаемых ими рубежей. Огрызаясь, враг обрушивал на наступавших минометный и артиллерийский огонь. Но ничто не могло остановить десантников. Громя отступавших гитлеровцев, части корпуса ворвались в село Жуляны.
   Сколько патриотизма было в сердцах этих людей, вставших на защиту Киева! Раненые наскоро перевязывали свои раны и продолжали путь на запад, опасаясь отстать от передовых подразделений. Они шли смело, не ведая преград, зная, что каждым своим шагом, каждым ударом наносят врагу невосполнимые потери, очищают советскую землю от фашистской   нечисти".
   Потім були бойові дії на Конотопському напрямку, де Самчук став начальником штабу 6-ї бригади, планував і вирішував завдання оточення й знищення ворожих угруповань.
   Згодом десантна бригада була переформована в стрілецький полк. Самчук призначається його командиром. Відважні гвардійці цього полку відзначилися в запеклих боях на Харківському напрямку. Недарма в одній солдатській пісні, написаній сержантом Юрієм Бєляєм, співається: 

Гвардейцы с Врагами отважно дерутся,
Гвардейские стяги на солнце горят,
Гвардейцы в бою никогда не сдаются,
Гвардейцы на шаг не отступят назад!

   Після тяжкого поранення та лікування в госпіталі Самчук за власним бажанням повернувся в дивізію генерала Родимцева під Сталінград. Про 13-ту гвардійську, яка сто сорок днів провела у пеклі Сталінградської битви, ходили легенди. Складність боїв була в тому, що місто являло собою величезне пожарище. Горіло все, що тільки могло горіти. Навіть Волга, вкрита палаючою нафтою, нагадувала вогневу полосу. Авіація ворога весь час висіла над містом.
   Битися доводилось за кожен будинок, квартал, за кожну вулицю. В цих умовах значення мали сміливість і винахідливість солдат, ініціатива, мужність, військова майстерність командирів. На головних напрямках у боях за місто на Волзі билися з гітлерівцями й гвардійці 39-го полку підполковника І.О.Самчука. Багато хто з них був відзначений орденами та медалями. А Іван Оникійович - двома орденами Червоного Прапора та званням полковника.
   Після Сталінградської битви І.О.Самчук був призначений начальником штабу 32-го гвардійського стрілецького корпусу. Під його керівництвом розроблялися плани по наступу і розгрому ворога на Курській дузі, визволення Бєлгорода, Харкова, Полтави, Кременчука.
   Під час форсування Дніпра, розгромивши Олександрійсько-Знам'янське угруповання ворога, частини корпусу готувалися до Кіровоградської наступальної операції.
   О 8-й годині 45 хвилин почалася артпідготовка. Артилерійський шквал тривав п'ятдесят хвилин. У напрямку головного удару армії, обходячи Кіровоград з півночі, наступав 32-й гвардійський стрілецький корпус. Як потім згадував Іван Оникійович, бої за Кіровоград запам'яталися йому особливо, адже наша область - його мала батьківщина.
   ...Ревіли мотори, скреготали гусениці, гриміла канонада, стогнала земля. На позицію гарматної обслуги, якою командував Іван Герасимович Шабанов, насувалися сім німецьких "тигрів". Але бійці, за плечима яких був Сталінград і Курськ, не здригнулися. Снаряд розірвався поруч з гарматою. Вся її обслуга загинула. Шабанов був тяжко поранений. Але, стікаючи кров'ю, помстився за смерть товаришів: підбив ще два "тигри".
   У жорстоких боях за визволення Кіровограда покрили себе невмирущою славою автоматник гвардії сержант Рундіч і кулеметники гвардії рядові Виноградов і наш земляк відважний кулеметник Олександр Жежеря, Г.Г.Дар'єв, В.С.Скоробогатько й багато інших. Із рук в руки на фронті передавали листівки з розповіддю про їхні подвиги.
   Генерал Родимцев, почесний громадянин Кіровограда, у своїй книзі писав: "Мені як командирові хотілося б відзначити велику роботу штабу корпусу, очолюваного гвардії полковником Іваном Оникійовичем Самчуком, у плануванні операції і чіткому управлінні військами в період боїв за Кіровоград". Із своїм корпусом І.О.Самчук брав участь у боях за визволення Румунії, Польщі, Німеччини. Став учасником зустрічі союзних військ на Ельбі.
   А в 1945 році прославлений полковник закінчив Академію Генерального штабу і працював у ній старшим викладачем. Нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденами Суворова II ст., Кутузова II ст., Вітчизняної війни І ст., Червоної Зірки, а також орденами і медалями Чехословаччини, Польщі та США. Помер Іван Оникійович 6 грудня 1988 року.
   І.О.Самчук - автор книг "Тринадцатая гвардейская", "От Волги до Эльбы и Праги", "Атакуют десантники. Боевой путь 9-й гвардейской Краснознамённой орденов Суворова и Кутузова Полтавской воздушнодесантной дивизии". Вони створені на основі архівних документів та особистих спогадів, автор присвячує їх своїм бойовим товаришам - солдатам, сержантам, офіцерам, разом з котрими пройшов важкий і славний шлях Великої Вітчизняної війни. Ці книги стверджують, що головний тягар на своїх плечах виніс солдат. Його волею, непохитністю духу й здобута Перемога. Раджу вчитатися в рядки споминів мужньої людини, і ви відкриєте для себе ще не одну сторінку подвигів героїв війни.

 

Валентина ДАЦЬКА,
співробітник науково-освітнього відділу обласного краєзнавчого музею

 

"Народне слово", 22.11.2012