Статті

  За 29 кілометрів від залізничної станції Шостаківка, на березі річки Сугоклія-Комишовата, розкинулося село Миколаївка - сучасний центр сільради. Засноване це село на початку XVIII століття. Радянську владу тут було встановлено у лютому 1919 року. А 1929-го організовано колгосп, якому присвоєно ім'я відомого земляка І.К.Тобілевича (Карпенка-Карого). Під цією назвою комгосп проіснував до 1938 року, я пізніше був переіменований на колгосп ім. Жданова.    Та колись і село, і землі навкруги належали місцевому поміщику, колишньому штаб-ротмістру принца Альбера Кальтанові Кардасевичу. Пращури Кардасевичів мали титули графів та герцогів, володіли золотими копальнями. Але так склалася доля, що вони переїхали і поселилися у степовій частині України - на Херсонщині, в селі Миколаївці, яке тоді називалося за прізвищем пана - Кардашевою.
   На кошти Кардасевичів у селі побудовано Благовіщенську сільську церкву. З лівого боку храму стояла статуя дівчини у білому вбранні з вінком на голові. На підніжжі постаменту було написано "Варвара Великомучениця". Правив у церкві уродженець села Миколаївки Митрофан Ковалевський. Також Кардасевичами побудовано церковно-парафіяльну та чотирирічну школу для бідних, остання проіснувала до 1982 року. В ній навчалися праправнуки І.Карпенка-Карого.
   У Кальтана Кардасевича було дві доньки - Марія та Емілія. Коли у К.Кардасевича виникла потреба в коштах, він продав 148 десятин землі відставному штаб-ротмістру Новоархангельського уланського полку Карлу Матвійовичу Тарковському. Карл Матвійович будує маєток у селі Миколаївці та по-сусідськи часто відвідує родину Кардасевичів. Причиною частих відвідин стає донька господаря садиби Марія Кальтанівна, в яку Карл Тарковський закохується та з якою з часом одружується. В цій родині 12 березня 1852 року народжується дівчинка, яку назвали Надією, про що є запис у книзі Благовіщенської сільської церкви. Недовгим було родинне щастя цієї пари. Марія Кальтанівна тяжко хворіла. За її дітьми доглядала молодша сестра Емілія. Діти звикли і полюбили лагідну Емілію. Відчувши близький кінець, Марія просила сестру та чоловіка після її смерті побратися. Так і сталося. Карл та Емілія виконали її останню волю. А в жовтні 1862 року у них народжується син Олександр. Освіту діти отримали в Єлисаветграді. Надія брала участь у роботі благодійного товариства, під керівництвом пані Рогальської, де дівчата-дворянки шили білизну для сирітського притулку, лікарні, займалась комплектуванням бібліотеки на громадських засадах.
   У 1869 році Іван Карпович Тобілевич створює театральний гурток, в якому активну участь бере й Надія Карлівна. Гурток с  тавить "Назара Стодолю" Т.Г.Шевченка. У меморіальному будинку І.Карпенка-Карого у заповіднику-музеї "Хутір Надія" в експозиції вміщено керсетку та фото Надії Карлівни в ролі Галі та Івана Тобілевича в ролі Назара в цій постановці.
   Молоді люди під час роботи над виставою закохуються та в 1869 році одружуються. Одружившись, оселився щасливий Іван Тобілевич з молодою дружиною в домі свого батька, на Биковій вулиці. Стосунки в родині були щирі й дружні. Молода дружина була лагідної вдачі і добре впливала на свого чоловіка. Під впливом свого щасливого життя Іван Карпович був радий обняти весь світ, усім допомогти чим можна, не шкодуючи сил і здоров'я. Йому хотілося, щоб усім людям жилося радісно і весело у тій країні прекрасної казки любові й миру, в якій він перебував сам.
   У них народились діти: Микола, Галина, Назар, Юрій, Катерина, Орися, Віссаріон. Галю, Миколу і Назара назвали на честь героїв п'єси Т.Г.Шевченка "Назар Стодоля", яка для батьків стала доленосною.
   В 1872 році від холери помирають батьки Надії Карлівни. Іван і Надія беруть під свою опіку малолітніх Віру та Олександра. Олександр Тарковський навчається в Єлисаветградському реальному училищі. Згодом хлопець стане засновником молодіжного гуртка "Громада", одним з провідних діячів Єлисаветградщини.
   У 1880 році Надія Карлівна разом з чоловіком та іншими прогресивними діячами піднімає громадськість, підписують листа російському вченому Пипіну, в якому порушується питання про право на існування української мови.
   Хвороба доньки Галі змушує Надію Карлівну поїхати лікувати дівчинку під Одесу, на лиман. Там жінка застудиться і невдовзі, 11 травня 1882 року, помре. Місцевий житель Василь Радута (1884 - 1979) розповідатиме, що на могилі Надії Карлівни Тарковської, яка була похована біля церкви с.Миколаївки, був такий напис: "Надійка, ти моя рідненька, навіщо ти мене лишила з дітками дрібненькими? Прилинь з того світу і порадь, що мені робити. Мир праху твоєму. Люблячий чоловік Іван".
   З часом і могила, і плита з написом були втрачені. Довгий час їх пошуками займався онук І.К.Тобілевича - Андрій Юрійович. В листі до нього від 5 листопада 1945 року син драматурга Назар Іванович Тобілевич писав: "Дізнайся, в Кардашевій (с.Миколаївка), коло церкви, була похована моя мама. На могилі була мармурова плита, на якій Іван Карпович зробив гарний напис. І цей напис характеризує ставлення Івана Карповича до любої жінки".
   Допомагала в пошуках поховання Надії А.Ю.Тобілевичу, а пізніше й самостійно займалася цими пошуками і я. Мені вдалося дізнатися від старожилів села М.Л.Пліговки (1920 р.н.), Н.Л.Дорошенко (1922 р.н), Н. Зінов'ївої (1921 р.н.), що мармурову плиту з могили Надії Карлівни в 1932 році волами відтяти до сільради і поклали під поріг.
   20 квітня 1980 року мені нарешті вдалося знайти могилу Надії Карлівни Тобілевич. Перепоховання відбулося у серпні 1982 року на Карлюжанському цвинтарі, де її прах покоїться тепер поряд з чоловіком І.Тобілевичем.
   До 155-річчя з дня народження Надії Карлівни Тобілевич, під час святкування 125-річчя театру корифеїв, у заповіднику-музеї І.К.Тобілевича (Карпенка-Карого) "Хутір Надія" з моєї ініціативи, за підтримки тодішнього начальника обласного управління культури Н.Ю.Овчаренко, заступника Н.А.Лісняк 20 жовтня 2007 р. було відкрито стелу із зображенням Н.К.Тобілевич (Тарковської) роботи скульптора Віктора Френчка.
   Ростуть на хуторі дуби "Лицар" та "Андрій", посаджені на честь світлої пам'яті Олександра та Андрія Тарковських хранителем хутора Андрієм Юрійовичем Тобілевичем. Гуляє вітер у вітті дуба "Арсен", посадженого Арсенієм Олександровичем Тарковським у 1955 р. Дарує жолуді відвідувачам дуб, посаджений у 1992 році Мариною Арсеніївною Тарковською, яка не забуває про землю своїх пращурів і за кожної нагоди відвідує хутір. Запрошуємо і вас, шановні земляки та гості Кіровоградщини, відвідати куточок, де об'єдналися два великих роди Тарковських та Тобілевичів, - оазу, створену на згадку про велике кохання, землю, яка надихала корифеїв українського театру до подальшої праці та давала притулок у хвилини відпочинку.

 

Валентина ТОБІЛЕВИЧ

 

 

"Народне слово", 8.11.2012