Статті

pub233.jpg (17568 bytes) 

   У жовтні 2012 року відзначається 130-річчя українського професійного театру, фундатором якого був наш земляк Марко Кропивницький. Створенню і бурхливому розвитку національного професійного реалістичного класичного театру передували виступи аматорських колективів міст і містечок півдня неосяжної імперії. Одним з культурних центрів її був наш Єлисаветград. У 1870-х роках місто славилось аматорським гуртком, виступи якого не раз перевершували гру професійних труп-гастролерів, привертали увагу загалу. Мистецькою подією в житті краю стала постановка вокально-хорової композиції "Вечорниці" П.Ніщинського, представника творчих кіл української інтелігенції, чия діяльність сприяла розвитку національної музичної культури другої половини XIX ст. Творчість його була пов'язана також із напінь містом.

   Народився П.НІщинський 9 (21 за новим стилем) вересня 1832 р. у с.Неменка Липовецького повіту Київської губернії (нині Іллінецький район Вінницької обл.), в бідній родині сільського дяка. Після смерті годувальника мати з двома малолітніми синами перебралась до Києва.
   З десяти років Петро навчається за державний кошт у київських духовних училищах та духовній семінарії. Старанний, скромний хлопчина, відмінник у навчанні, він з малих літ проявив хист до музики. Співав у семінарському, академічному і митрополичому хорах. Чудовий голос та музичні здібності семінариста привернули увагу Київського архімандрита Антоніна - настоятеля російської посольської церкви в Афінах. Піклуючись про зміцнення церковного хору, він викликав Петра до Греції.
В Афінах Ніщинський не тільки співав у хорі, а й вивчав еллінську культуру, мистецтво, вдосконалював знання грецької мови. Після закінчення філологічного і богословського факультетів Афінського університету захистив дисертацію на ступінь магістра наук, працював викладачем грецької мови у гімназії. Відмова стати священиком призвела до втрати прихильності архімандрита і скорої відставки.
   25-річний П.Ніщинський з дружиною повертається на батьківщину, де молоду родину ніхто не чекає. Мешкають у Петербурзі, Одесі. Чоловік береться за будь-яку роботу: читає грецьку мову і літературу, російську мову і словесність, викладає співи, займається перекладами. А ще - пише вірші й пісні, збирає фольклор. Його приваблює боротьба українського народу проти поневолювачів. Ніщинський захоплюється влаштуванням аматорських українських вистав.

pub232.jpg (6677 bytes)
   60-70-ті рр. XIX ст. - час зближення митця з діяча.ми культури, з фольклористом та композитором П.Сокальським, майбутнім фундатором українського професійного театру М.Кропивницьким, родиною Тобілевичів.
   Особливо теплі дружні стосунки склалися між П.Ніщинським і М.Кропивницьким - актором, режисером, драматургом, хормейстером, автором музики др власних п'єс. Якось Марко Лукич поділився мрією показати на сцені красу українських вечорниць.
   У 1872 р., під час перебування в Одесі, М.Кропивницький завершив драму "Невольник" за однойменною поемою з "Кобзаря" Т.Шевченка. Вірогідно, саме до неї Петро Ніщинський написав хор козаків "Закувала та сива зозуля", що виконувався у третій дії і крім художніх чеснот мав політичний підтекст. Згодом ця пісня стане окрасою музичного твору Ніщинського "Вечорниці", написаного до п'єси "Назар Стодоля" Шевченка.
   У 1875 р. матеріальний стан примусив П.Ніщинського переїхати до м.Ананьева на Одещині, де для нього знайшлась робота викладача грецької і співів у чоловічій і жіночій гімназіях. Стараннями Петра Івановича там утворився хор, що виступав на учнівських вечорах і міських концертах. З Ананьева митець часто приїздив до Єлисаветграда, де був сильний аматорський театр під орудою І.Тобілевича.

pub234.jpg (16946 bytes)
   За споминами одного з просвітителів краю, викладача Єлисаветградського юнкерського училища М.Федоровського, гурток виник і об'єднався навколо ремісничо-грамотного училища, при якому діяв хор під керівництвом вчителя співу Богданова. Саме на цей хор і розраховував Ніщин-ський пишучи "Вечорниці". Дивертисмент із сольних і хорових номерів був переважно написаний на тексти самого композитора. В роботі над "Вечорницями" автор виявив знання української народної пісні, показав її мелодику. Написаний для єлисаветградських аматорів твір був вперше поставлений 8 лютого 1875 р. на сцені Єлисаветградського громадського зібрання (цей старовинний будинок на вулиці Леніна (Дворцовій), 24 було зруйновано в середині 1990-х рр.).
   В експозиції кіровоградських музеїв (в їх числі - меморіальний музей М.Кропивницького) експонується фото учасників прем'єрної постановки. На світлині серед інших - П.Ніщинський, дві його доньки Муза і Людмила, меценат народної освіти М.Федоровськии, небіж Кобзаря - юнкер Й.Шевченко, постановник драматичної частини М.Кропивницький, керівник аматорського гуртка І.Тобілевич (Карпенко-Карий), його сестра Марія (Садовська-Барілотті) та брат Микола (Садовський). Є згадки про участь у "Вечорницях" молодшого з братів Тобілевичів - Панаса (Саксаганського). Для останніх аматорські вистави відкрили широкі горизонти театрального мистецтва, а знайомство з П.Ніщинським додало впевненості.
   В наступному десятилітті дивертисмент "Вечорниці" стає частиною постановки вистави "Назар Стодоля" Т.Шевченка в українському театрі корифеїв (М.Кропивницького, М.Заньковецької, братів та сестри Тобілевичів).
   У 1880-х рр. П.Ніщинський повертається до Одеси, де перекладає українською "Одіссею" Гомера, грецькою - "Слово о полку Ігоревім", організовує хоровий гурток.
   Новий поштовх для творчості Петру Івановичу дає знайомство з композитором М.Лисенком, що цінував працю П.Ніщинського, виконував його твори у концертах. М.Лисенку присвятив П.Ніщинський свою обробку пісні "Дума про Байду", про боротьбу козаків проти турків. У цей же час з'являються пісні-романси П.Ніщинського, в їх числі "Дівчинонько-голубонько" ("Порада"), "У діброві чорна галка", сповнені ніжності і краси. Також композитор займається обробкою українських пісень. Ось наприклад, "Ой гук, мати, гук", присвячена П.Саксаганському.
   Але вершиною творчості митця залишились "Вечорниці", які стали в один ряд з творами "Запорожець за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, "Чорноморцями" М.Лисенка, прикрасили репертуар хорових і театральних колективів, збагатили українську музичну скарбницю.
   Останні роки життя П.Ніщинського були важкими. Матеріальна скрута, пошуки підробітку забирали час і сили. Петро Іванович вчителював у Бердянській гімназії, 1890 р. вийшов у відставку і жив або в Одесі, або блукав по родичах. Навесні 1896-го він виїхав до доньки в село Ворошилівку на Поділлі. Помер у дорозі 4 березня 1896 р. І нехай прах митця упокоївся на Вінниччині, частка його душі назавжди залишилася в нашому краї.

 

 

Підготувала Ніна ЧЕРНЯК,
екскурсовод меморіального музею М. Кропивницького

 

 

"Народне слово", 20.09.2012