Статті

pub206.jpg (11463 bytes)

  З Україною пов'язано багато років життя, військової, адміністративної та дипломатичної діяльності великого російського полководця Михайла Іла-ріоновича Голенищева-Кутузова (1745-1813). Зокрема він брав участь у багатьох битвах на території нинішньої України, командував тут військовими частинами і з'єднаннями. Тут же, в Україні, він зустрів ще до одруження свою справжню любов, яка мала нещасливий кінець.

   За даними дослідника Наталії Гончаренко, цією жінкою була Уляна Олександрович, рідна тітка легендарної кавалерист-дівиці Надії Дурової. Вона народилася в 1754 році в сім'ї малоросійського шляхтича, лубенського підскарбія Івана Ілліча Олександровича. Сім'я ця походила від знатної української козацької старшини, перебувала у родинних стосунках із гетьманом Полуботком, митрополитом Иосифом Тризною. Сімейство Олександровичів проживало в мальовничому куточку України, у Великій Кручі на Полтавщині, і було досить багатим і родовитим.
   Молодий офіцер Михайло Кутузов, перебуваючи з військом у Пирятині, познайомився із родиною Олександровичів. Йому сподобалася Уляна Іванівна. Вона відповідала взаємністю. Молоді люди нічого не говорили батькам, аж раптом Уляна тяжко захворіла. Мати в розпачі дала обітницю - якщо дочка видужає, то решту життя буде незаміжньою. Уляна одужала, але водночас зросла і взаємна симпатія молодих людей. Коли вони попросили благословення на шлюб, то мати спочатку відмовляла, боячись кари Божої, але потім не перешкоджала щастю улюбленої дочки. Вже був призначений день весілля, проте раптом наречена захворіла гарячкою. Уляна не померла, але побачила у хворобі перст провидіння і, хоча Кутузов наполягав на здійсненні шлюбу, рішуче не хотіла "зав'язувати йому світ". Вона померла в 1836 р. і зберегла добру пам'ять останніх днів життя. Вона зберігала як коштовність кілька листів Михайла Кутузова і, коли вмирала, наказала покласти їх їй в труну під голову.
   В Україні Михайло Кутузов займав також високу адміністративну посаду. З вересня 1806-го по березень 1808 р. він був київським військовим губернатором. Під його керівництвом було розпочато будівництво укріплень у Печерську. На Волині у Кутузова був маєток Горошки, подарований особисто російською імператрицею Катериною II.
   М.І.Кутузов має також відношення і до українського козацтва. Під час воєн Росії з Туреччиною в другій половині XVIII ст. запорожці настільки прославилися своєю мужністю та військовою майстерністю, що вищі російські офіцери і сановники вважали за честь записатися в їхні курені. У Центральному державному історичному архіві України є атестат підполковника М.І.Кутузова від 7 січня 1773 р., зарахованого в Іркліївський курінь.
   Багатьох дослідників цікавить саме єлисаветградський період життя військової і дипломатичної діяльності великого російського полководця, оскільки з нашим містом тісно пов'язано багато сторінок біографії Кутузова. Меморіальна дошка, встановлена в 1950 році на території фортеці Святої Єлисавети (зараз Перша кіровоградська міська лікарня), свідчить: "У фортеці Єлисавети в 1773-1794 роках перебував великий російський полководець М.І.Кутузов".
   Тему "Кутузов і Єлисаветград" за радянських часів досліджували відомий в області краєзнавець В.Босько, нині покійний П.Кизименко. Першим дослідником життя та військової діяльності М.І.Кутузова в Єлисаветграді на території нашого краю був Володимир Миколайович Ястребов (1855-1898) - відомий історик, етнограф, археолог, один із фундаторів міського музею в Єлисаветграді (спадкоємцем його є Кіровоградський обласний краєзнавчий музей). Працюючи викладачем історії в Єлисаветградському реальному училищі, Володимир Ястребов досліджував архів Єлисаветградської Грецької церкви (офіційна назва - Єлисаветградська церква ікони Володимирської Божої Матері), побудованої в 1757 році.
   Під час перебування М.І.Кутузова в Єлисаветграді ця церква була дерев'яною. У 1812 році на честь перемоги над Наполеоном замість дерев'яної було зведено кам'яну споруду. Зараз це кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці Кіровоградської єпархії Української православної церкви Московського патріархату.
   Матеріали з архіву Єлисаветградської Грецької церкви про перебування родини Кутузова в Єлисаветграді В.Ястребовим були опубліковані в Херсонських Єпархіальних Відомостях 1 серпня 1884 р. Цей примірник зберігся в бібліотеці Кіровоградського обласного краєзнавчого музею і є важливим документом на дану тему. Матеріали ці відносяться до 1788-1791 років, коли парафіянами Єлисаветградської Грецької церкви було сімейство генерал-майора, з 1790 р. генерал-поручика М.І.Голенищева-Кутузова.
   Перш ніж перейти до досліджень В.Ястребова, потрібно зробити екскурс у більш віддалений період історії. Вперше підполковник М.І.Голенищев-Кутузов побував в Еілисаветграді під час іійськової служби в 1773 році. 28 листопада 1784р. М.І.Голенищеву-Кутузову було присвоєно військове звання генерал-майора і він був призначений командиром Бузького єгерського корпусу. Він же і формував цей корпус на території сучасної Полтавської області. На той час це був новий вид легкої піхоти, яка використовувалася для ведення розвідки і виконання бойових завдань, пов'язаних з маневреністю і швидкістю дії. Вперше єгерські команди з'явилися в мушкетерських полках російської армії в 1765 році (єгер - з німецької - мисливець, стрілець). За пропозицією генерал-фельдмаршала П.Рум'янцева пізніше з'являються і єгерські корпуси. Ці частини Рум'янцев вміло застосував під час Семирічної війни при облозі Кольберга. Виправдали себе ці частини і під час війни з Туреччиною. В єгері відбирали тих солдатів і офіцерів, які могли влучно стріляти і самостійно приймати рішення. Вони були озброєні полегшеними укороченими бойовими гвинтівками - фузеями або штуцерами. Говорячи мовою нашого часу, єгері були військами швидкого реагування, віддаленими попередниками сучасних військ спеціального призначення.
   Кутузов командував цим корпусом до 18 серпня 1788 року, коли був удруге тяжко поранений під час відбиття вилазки ворожих військ при облозі турецької фортеці Очаків. Період командування Кутузовим єгерським корпусом виявився надзвичайно важливим етапом у формуванні високих якостей полководця. Навчаючи єгерів діям в розсипному строю, він виховував їх у дусі проявлення розумної ініціативи, кмітливості та винахідливості. Кутузов розробив для них тактику, яку виклав в особливій інструкції. Бузький єгерський корпус ніс охорону кордонів Російської імперії по річці Південний Буг.
   Сім'я єгерського генерала Кутузова тривалий час проживала в Єлисаветграді. Пояснюється це небезпекою нападу з боку ворога і неосвоєнням земель, розташованих на південь від нашого міста. Саме місто Єлисаветград гарантувало тоді безпеку від нападу ворога, пристойні умови проживання для генеральської сім'ї.
Архіви Єлисаветградської Грецької церкви по В.Ястребову свідчать:
    1. 1790 року 16 січня М.І.Кутузов свідчить шлюб своєї кріпачки.
    2. Того ж року 17 липня дружина його свідчить шлюб своїх кріпаків.
    3. Того ж року 20 жовтня благочинний священик Григорій Саражинович ховав немовля Миколу 1 року, сина Кутузова.
    4. 1789 року першого січня той же священик хрестив Ксенію, дочку Кутузова, хрещеною записана Парасковія Михайлівна, дочка Михайла Іларіоновича.
    5. Того ж року 18 вересня та ж Парасковія Михайлівна Кутузова була хрещеною дочки якогось Марка Кравця, жителя єлисаветградського.
    6. 1790 року 31 травня священик Саражинович хрестив Олену, дочку Кутузова, хрещеним записаний капітан Василь Олексійович.
    7. 1791 року 12 травня Парасковія М. Кутузова стала хрещеною дочки кріпосного
свого, Карпова, Олени.
    8. Того ж року 15 жовтня дружина Кутузова стала хрещеною Марії і Наталії від батьків католицького віросповідання (штаб доктора Варфоломія).
   Нарешті є запис такого роду: "1788 р. 30 січня хрестив з татар ієрей Григорій Саражинович капрала і двох єгерів Василя, Григорія та Івана з татар: хрещеними були: ясновельможний князь Григорій Олександрович Потьомкін-Таврійський, генерал-аншеф князь Микола Васильович Рєпнін, генерал-поручик Юрій Володимирович Долгоруков".
   Як видно з даних матеріалів, в м.Єлисаветграді похований єдиний син Кутузова Микола. Щодо смерті сина полководця існують дві версії. Перша - буцімто немовля задушила з необережності няня, друга, більш правдоподібна - що він помер від хвороби. У 1790 р. в Єлисаветграді лютувала епідемія віспи. Хвороба не була небезпечною лише для старшої дочки, тринадцятирічної Параски, оскільки їй в Петербурзі зробили щеплення від віспи. Такі щеплення були тоді ще в дивину і робилися тільки в столичних містах Петербурзі та Москві. Молодшим сестрам Параски і братові Миколі, на жаль, не було можливості зробити ці щеплення в Єлисаветграді. Організм дівчаток подолав хворобу, а організм найменшого Миколки не впорався з нею.
   Звістку з Єлисаветграда про смерть сина Михайло Кутузов отримав, перебуваючи під Ізмаїлом. Вона вразило його. Як і дружина, він глибоко переживав цю втрату. Але, наділений твердим характером, Михайло Іларіонович мужньо витримав цей удар долі, блискуче очоливши шосту колону під час штурму Ізмаїла, яка увійшла в місто через Кілійські ворота. Кутузов глибоко переживав через смерть свого єдиного сина до останніх хвилин своп життя в сілезькому містечку Бунцлау (тепер Болеславець, Польща).
   Могила сина Кутузова Миколи, імовірно, знаходилася у сквері біля Кіровоградського кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці, недалеко від річки Інгул.
   Публікація В.М.Ястребова викликає ряд питань, на які спробуємо дати відповіді.
   Сумнів викликають імена дочок Кутузова Олени та Ксенії, які не зустрічаються ніде в літературі про полководця. Відомо, що М.І.Кутузов перебував у шлюбі з Катериною Іллівною Бібіковою, дочкою генерал-поручика Іллі Олександровича Бібікова. Сімейство Кутузових мало п'ятьох дочок. Парасковія Михайлівна (1777-1844) - старша дочка Кутузова. Вийшла заміж за сенатора графа Матвія Толстого. Анна Михайлівна народилася в 1782 році, її чоловіком був генерал-майор Микола Захарович Хитрово. Єлизавета Михайлівна - 1783 року народження. У першому шлюбі була одружена із полковником графом Федором Тизенгаузеном. Він був убитий під час Аустерлицької битви (1805 р.). У другому шлюбі була за генерал-майором Миколою Федоровичем Хитрово. А молодших дочок Кутузова звали Катерина та Дар'я, а не Олена та Ксенія, як повідомляє, посилаючись на метричну книгу Єлисаветградської Грецької церкви, В.Ястребов. При цьому роки народження Катерини та Ксенії (1788), а також Дар'ї та Олени (1789) збігаються. Версію про те, що у Кутузових народилися не п'ять, а сім дочок, двоє з яких відразу померли, доводиться відкинути.
   Хтось припустився помилки. Це міг бути в першу чергу священнослужитель, який робив запис у метричній книзі Грецької церкви. Помилку міг зробити і В.Ястребов при прочитанні метричної книги. Нарешті могли помилитися і в друкарні під час набору матеріалу, який надав В.Ястребов.
   Цікава, на мій погляд, і така версія. Старший науковий співробітник відділу історії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Костянтин Шляховий провів графологічний експеримент. Після цього він зробив припущення, що ім'я Катерина було записано в метричній книзі як "Катя", що ввело в оману дослідника. Він прочитав це ім'я як "Ксенія". Такі помилки легко пояснити, порівнявши ці імена, написані своєрідним скорописом XVIII століття. Те ж можна сказати і про ім'я Дар'я, яке через індивідуальне написання букви "Д" і змащування закінчення слова можна прочитати як "Олена".
   Настоятель храму святителя Миколи Кіровоградської єпархії Української православної церкви Московського патріархату в селищі Новому протоієрей Євген Жабковський має особливі думки з цього питання. За його версією, батьки в сім'ях досить часто називали дітей за своїм бажанням, і по-іншому, не так, як вони були записані в церковній метричній книзі. Тому ці імена ставали загальновживаними, при цьому витіснивши ті, якими були наречені при хрещенні. Іноді інше ім'я, за народними повір'ями, давалося батьками хворобливій дитині, щоб захистити її від злих сил.
   Повну ясність у імена дітей М.Кутузова, які народилися в м. Єлисаветграді, могли внести записи в метричній книзі Грецької церкви. За традицією того часу запис про хрещення новонароджених дітей священик робив у двох примірниках метричних книг. Одна книга зберігалася в церкві, а інша передавалася на зберігання в губернську духовну консисторію. Як правило, метричні книги, які зберігалися в церквах, були знищені під час бурхливих подій XX століття. Збереглися в більшості, на щастя дослідників, метричні книги, які були в губернських консисторіях. Відомий в області педагог, директор Кіровоградського Російського центру естетичного виховання, засновник музею М.І.Голенищева-Кутузова в Кіровоградській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 35, краєзнавець Віра Жижко в державному архіві Одеської області досліджувала фонд Херсонської духовної консисторії.
   В ході роботи з метричними книгами Єлисаветградської Грецької церкви з 1784 по 1790 р. були виявлені записи про хрещення Кутузової Дарії 01.01.1789 р., про хрещення Кутузова Миколи 31.05.1790 р., про поховання Кутузова Миколи 20.08.1790 р. У фонді Херсонської духовної консисторії за вказаний період не виявлено метричного запису про хрещення в Єлисаветградській Грецькій церкві Кутузової Катерини.
   Як склалося майбутнє Катерини (точно не встановлено місце народження) і Дар'ї, дочок Кутузова, єлисаветградок за місцем народження?
   Катерина в першому шлюбі була одружена з князем, генерал-майором Миколою Даниловичем Кудашевим (1784/1786 - 6.10.1813/1814), кавалером багатьох орденів Російської імперії, в тому числі Св. Георгія 4 ступеня (1808) і З ступеня (1813), з 1812 р. ад'ютантом генерал-фельдмаршала князя М.І.Голенищева-Кутузова-Смоленського. Микола Кудашев помер від ран, отриманих в Лейпцизькій битві (жовтень 1813 р.). Його портрет зараз знаходиться у Військовій галереї Зимового палацу (тепер музей Ермітаж в Санкт-Петербурзі). Кудашеви були великими землевласниками в Херсонській губернії. Головний їхній маєток розташовувався в селі Кудашеве (тепер м. Мала Виска Кіровоградської області). До теперішнього часу в цьому населеному пункті зберігся палац Кудашевих. У другому шлюбі Катерина Кутузова була одружена з генерал-майором Іллею Сарочинським. Наймолодша із сестер Кутузових, Дар'я, вийшла заміж за обер-гофмейстера, члена Державної Думи Федора Опочинина.
   За історичними даними, єдиною розвагою для Катерини Іллівни під час проживання в місті Єлисаветграді були прогулянки з дітьми вздовж фортеці Святої Єлисавети, берегом річки Інгул. Місту тоді не було ще й півсотні років, воно було дерев'яним, налічувало п'ять церков і один поганий трактир.
   Відомий радянський дитячий письменник Владислав Глінка, описуючи місто Єлисаветград 1788 року, порівнював його з Вавилоном, враховуючи інтернаціональний характер його населення. За його описом, "Єлисаветград, в якому знаходилася похідна ставка головнокомандуючого Катеринославською армією князя Григорія Олександровича Потьомкіна-Таврійського, схожий на величезний табір. Околиці містечка займали біваки військ - тягнулися ряди наметів, куренів, дощатих балаганів, конов'язей, обозних возів, землянок-хлібопекарень і кухонь. За таборами починалися сади і баштани, які переходили в форштадт".
   Відомий дослідник біографії М.І.Кузутова Павло Жилін зазначав: "Війна Росії проти Туреччини надовго розлучила Кутузова з родиною, яка залишилася в Єлисаветграді".
   Тож, узагальнивши матеріал щодо перебування сім'ї Кутузових в м. Єлисаветграді, можна зробити висновок, що, імовірно, це були 1784-1792 роки. Виходячи з послужного списку М.І.Голенищева-Кутузова, за цей час він командував: з 28 листопада 1784-го по 18 серпня 1788 р. Бузьким єгерським корпусом; із січня 1789-го по вересень 1789 р. - військовим з'єднанням, до складу якого входив Бузький єгерський корпус, легкокінні та інші полки; з вересня 1789 р. - передовою кіннотою корпусу генерала П.С.Потьомкіна; в 1790 р. - військовою групою, яка обороняла позиції по лінії фортець Акерман-Бендери; 11 грудня 1790 р. - шостою колоною під час штурму фортеці Ізмаїл; у кампанії 1791 р. - корпусом на Дунайському театрі військових дій; з 30 квітня по 10 серпня 1792 року брав участь в Польському поході у складі 1-ї частини Української армії під командуванням генерал-аншефа М.В.Каховського.
   Перебуваючи багато років у самому горнилі війни, душею Михайло Кутузов завжди прагнув до сім'ї, яка проживала в нашому місті, він вишукував найменші можливості для її відвідування. Крім того, що в Єлисаветграді проживала родина видатного полководця, тут знаходилися і штаби багатьох військових частин і з'єднань, в яких він служив. Про це свідчать численні ордери, реляції, розпорядження, листи, записки, розклад військової пошти, написані в місті Єлисаветграді та на прилеглій території. Так, у рапорті М.І.Кутузова головнокомандувачу Катеринославської армії генерал-фельдмаршалу Г.Потьомкіну про становище в Ольвіополі від 25 серпня 1787 р., написаному в слободі Зленко (тепер с.Злинка Маловисківського району Кіровоградської області), йдеться про те, що нібито помилкова звістка, привезена якимсь козаком про появу за Бугом невеликої кількості кінних людей ворога командиру фортеці Ольвіополь (тепер м.Первомайськ Миколаївської області), призвела до рішучих заходів з його боку. Мешканці турецького населеного пункту Голта (тепер теж м.Первомайськ Миколаївської області) в паніці поїхали до фортеці Очаків. У цьому рапорті Кутузов повідомляє, що з'єднався з Херсонським і Олександрійським легко-кінними полками, в останньому полку коні у прекрасному стані, у першому вимагають великої поправки.
   Цікавим документом є розклад військової пошти - широкої географії населених пунктів нинішньої Кіровоградської області в 1789 р.
   В Єлисаветграді наприкінці XVIII ст. функціонував один із шести генеральних госпіталів Російської імперії на 2000 місць. Організатором генерального госпіталю в нашому місті був штаб-доктор Д.В.Волченецький (1751-1810 рр.). За ініціативою ясновельможного князя Г.Потьомкіна-Таврійського при Єлисаветградському генеральному госпіталі було утворено медико-хірургічну школу для забезпечення медичного обслуговування Катеринославської армії, яка діяла на російсько-турецькому фронті. Спочатку вона підпорядковувалася Г.Потьомкіну, а з 1793 року О.Суворову.
   М.І.Кутузов двічі проходив там курс лікування. Із серпня по листопад 1782 р. Михайло Іларіонович перебував на лікуванні в Єлисаветградському генеральному госпіталі. Тут влітку цього ж року він одержав повідомлення про присвоєння йому військового звання бригадира. Відомо також, що в цей час за вказівкою М.Кутузова військовими топографами була складена карта прилеглої до Єлисаветграда місцевості. Повторно Кутузов проходив курс лікування в Єлисаветградському госпіталі після другого його поранення під Очаковом в серпні 1788-го.
   У фондах Кіровоградського обласного краєзнавчого музею є цінний документ - лист генерал-майора Михайла Іларіоновича Кутузова головному лікарю Єлисаветградського генерального госпіталю Павлу Никифоровичу Шарою (головлікар зазначеної медичної установи і начальник військово-хірургічної школи у 1788-1797 рр.). Лист складено 31 січня, рік не зазначено (імовірно 1789-й). У цьому листі М.Кутузов вказує на те, що в Єлисаветграді ще якийсь час будуть знаходитися 150 полонених березанських турків. Пізніше згідно з наказом генерал-фельдмаршала Г.Потьомкіна вони покинуть наше місто. Проте на той момент з казни не отримано грошей на утримання цих військовополонених. Тому М.Кутузов просить П.Шароя нагодувати 150 турків з госпітальних припасів. Цей документ свідчить про гуманне ставлення Кутузова до переможеного супротивника.
   Михайло Кутузов крім таланту полководця володів ще й неабиякими дипломатичними здібностями. Тому указом Катерини II 25 жовтня 1792 року він був призначений Надзвичайним Послом Російської імперії в Порту Оттоманську (Туреччина). Рішення Катерини II призначити бойового перспективного генерала на дипломатичний пост викликало подив у придворних колах. Незважаючи на це, він розгорнув активну підготовку до виконання покладеного на нього відповідального доручення. На це пішло більше чотирьох місяців. Ретельно добирався особовий склад місії, розроблялися необхідні документи, вивчався стан Османської імперії, розглядалися питання, пов'язані з маршрутом слідування посольства.
   У фортеці Святої Єлисавети для головнокомандувача Катеринославської армії ясновельможного князя Г.Потьомкіна-Таврійського був спеціально побудований так званий Кременчуцький палац з 14 кімнат. У 1787-1788 рр. він часто приїжджав у Єлисаветград, зупинявся у цьому будинку.
   З листування останнього коменданта фортеці Св. Єлисавети генерал-майора Альвінцева з єлисаветградським городничим Лазарєвим у 1795 р. видно, що палац, в якому проживав Потьомкін, пізніше (після 1788 р.) використовувався для проживання послів, що проїжджають з Росії до Порти Оттоманської і так само від Порти до Російського двору. У цьому приміщенні з 13 квітня по 19 травня 1793 року перебував М.І.Кутузов в ранзі дипломата, тут він формував свиту свого посольства. Про це свідчать листи і реляції, написані Кутузовим в цей період з міста Єлисаветграда вищим посадовим особам Російської імперії.
   Вартим уваги документом про дипломатичну діяльність М.І.Кутузова в Єлисаветграді є лист О.В.Суворова М.Кутузову від 24 березня 1793 р., написаний у м. Херсоні.
   „Милостивый государь мой Михаил Ларионович! В следствие отзыва Вашего Превосходительства от 10-го числа марта сего года полученного предписаниях господину генерал-порутчику и кавалеру кн. Волконскому требуемых в свиту Вашего Превосходительства из полков начальства моего по списку приложенного воинских чинов как наскорее командовать в Елисаветград. Приказал полкам дабы нижние чины пехотные и конные с лошадьми наряжены были самые лучшие, равномерно и портных 60 чел. из ближайших к Елисаветграду войск.
Уведомляя о том Ваше Превосходительство, имею честь быть с истинным почтением и преданностью. Граф Александр Суворов-Рымникский".
   Склад посольства налічував 68 посадових осіб. З урахуванням охорони офіцерів, обслуговуючого персоналу, музикантів, прислуги та інших загальна чисельність свити М.Кутузова становила 650 осіб. В Єлисаветграді Кутузов сформував значну частину обслуговуючого персоналу свого величезного посольства.
   Про останнє перебування в Єлисаветграді М.Кутузова повідомляє Олександр Миколайович Пашутін (1846-1905), упорядник і видавець "Історичного нарису м. Єлисаветграда", виданого в 1897 році. Пашутін відзначає, що в 1794 р., по поверненні з Туреччини до Росії посла генерал-поручика М.І.Голенищева-Кутузова, залишений ним у фортеці Св.Єлисавети прем'єр-майор Алфімов з обозом, сервізом та іншими речами, який в 1795 році тут знаходився, і речі ті були складені і зберігалися в тому будинку під його, Алфімова, спостереженням.
   Викликає інтерес останній документ, пов'язаний з фортецею Святої Єлисавети, - розпорядження Кутузова в обер-комендантську канцелярію фортеці Св.Єлисавети від 20 січня 1795 № 10 про прийом восьми осіб, що були у свиті посольства М.І.Кутузова в Стамбулі (Константинополі), для відправки по своїх полках, написаний в місті Санкт-Петербурзі. Тут перераховуються імена та прізвища восьми військовослужбовців, що були в команді відомого нам майора Бузького єгерського корпусу Алфімова.

 

 

Олександр КРОТОВ

 

 

"Народне слово", 5.07.2012