Статті

pub200

  У колекції обласного краєзнавчого музею є предмети, які, без перебільшення, могли б стати гордістю багатьох музеїв світу. Ось, наприклад, дві глибокі й дві мілкі тарілки орденського Володимирського сервізу та дві глибокі й дві мілкі тарілки орденського Олександро-Невського сервізу, що до 1962 року перебували у Державному Ермітажі.    З'явилися орденські сервізи завдяки заводу англійського комерсанта Франца Гарднера, який виник наприкінці 50-х років XVIII століття поблизу Москви. Завод Гарднера став не тільки першим з приватних фарфорових фабрик у Російській імперії, але й першим за якістю порцеляни, бо випускав урочисті та парадні речі. На початку XIX століття завод став філіалом великої корпорації - Імператорського фарфорового, а у 1891 році був проданий фабрикантам Кузнєцовим.
   Орденські сервізи стали найвідомішими виробами заводу Гарднера. Вони мали широкий спектр предметного складу й були виконані протягом кінця XVIII - початку XIX століть. Імператорський фарфоровий завод згодом створював до цих сервізів доробки, які були викликані чи то втратами, чи то бажанням розширити сервізи. У жовтні 1777 року було замовлено три сервізи: Георгіївський на 80 персон, Андріївський на 30 персон, Олександро-Невський на 40 персон.
   Перший з них надійшов до Санкт-Петербурга у 1778 році. Саме про нього і свідчить тогочасний академік Г.Ф.Міллер: "Краще, що пан Гарднер понині у своїй фабриці робив, є великий столовий сервіз, виготовлений з розпорядження для двору з багатьма прикрасами, порталами, групами для десертів. Ще інші такі ж сервізи виготовляти замовлені для кожного кавалерського ордена і торжества зі знаками того ордена...". Володимирський сервіз на 140 персон був замовлений Катериною II у день 20-ї річниці становлення на престол на честь заснованого нею ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира - Хрестителя Київської Русі. На його виготовлення було витрачено колосальну на той час суму - 15 тисяч рублів, що втричі перевищувало вартість кожного із попередніх сервізів. Зазначена сума дорівнювала трирічній пенсії, яку отримувала родина вихователя престолонаслідника та сина імператриці Павла.
   Орденські сервізи призначалися для пригощання кавалерів відповідних орденів під час орденського свята на двірцевих обідах. У день орденського свята кавалери повинні були бути одягнені у стрічки ордена, а орденські свята відбувалися у день святого, на пам'ять якого був заснований орден. У другій половині XIX століття святкування орденських свят занепало, до 1917 року залишилося тільки свято на честь ордена Святого Георгія.
Декоративне оформлення тарілок просте, разом з тим воно надзвичайно парадне. Розпис різнокольоровий, надглазурний і ручний. На білому фоні бортів тарілок Володимирського сервізу розміщена червоно-чорна муарова стрічка з орденським хрестом, а у центрі тарілок - зірка ордена з девізом "Польза, честь и слава". Усі тарілки мають фірмове клеймо "С" і датуються 1790-ми роками.
   На білому фоні бортів тарілок Олександро-Невського сервізу розміщена червона муарова стрічка з бантом, на якому розміщено орденський хрест, а у центрі тарілок - зірка ордена з девізом "За труд и Отечество". На піддоні - клеймо "А II", що вказує на час виготовлення сервізу у період царювання Олександра II (1855 - 1881). Оскільки сервізи були власністю двірцевого управління, то після падіння російської монархії вони перейшли до державних скарбниць. Предмети з сервізів дуже рідко і тільки випадково потрапляють на антикварний ринок, внаслідок чого вони надзвичайно високо цінуються колекціонерами. На сьогодні вартість одного предмета з такого сервізу коливається у рамках 30 - 40 тисяч гривень. Тому-то і стає зрозумілою увага до вивчення предметів орденських сервізів, які стали окрасою нашої музейної колекції.

 

Павло РИБАЛКО. Фото Володимира МОМОТА

 

"Народне слово", 31.05.2012