Статті

pub199

   Коріння самобутнього театрального мистецтва України сягають сивої давнини. Сходинками до професійної національної сцени стали відомі у попередні віки вертеп, шкільний театр, театр балагана. З зірницею можна порівняти діяльність Полтавського театру І.Котляревського за участю М.Щепкіна, що проіснувавши декілька років (1818-1821) залишив глибокий слід. Не менш цікавим явищем був Харківський театр першої половини ХІХ ст., що надихався ентузіазмом Г.Квітки-Основ'яненка. Вихідці з названих театрів утворювали театральні трупи. Маючи в репертуарі п'єси І.Котляревського, Г.Квітки, в пошуках заробітку, вони мандрували усією Україною. До таких належали трупи Л.Млотковського, Д.Жураховського, І.Штейна, що не раз виступали в наших краях. До Єлисаветграда актори вчащали під час ярмарків. Яскраві видовища захоплювали глядачів, сприяли створенню аматорських театральних гуртків. Серед відомих були гуртки Бобринця і Єлисаветграда. Згодом з аматорів вийдуть перші зірки українського театрального небосхилу.
   Десятиліттями на заваді створення українського професійного театру стоятиме політика російського царату, скерована на придушення проявів національної свідомості. Зокрема, Емським указом 1876 р. було заборонено показ вистав українською мовою. Проте вже 80-ті рр. XIX ст. стали часом розквіту українського театрального мистецтва. Скориставшись тимчасовим послабленням утисків, М.Кропивницький засновує в Єлисаветграді свою першу професійну українську трупу, виступи якої ознаменують нову добу національного театрального мистецтва.
   Під час нетривалого навчання в Київському університеті Кропивницький знайомиться з виставами професійного театру, ночами пише свій перший твір з життя села "Микита Старостенко" (в новій редакції під назвою "Дай серцю волю, заведе в неволю" разом з десятками інших п'єс завоює симпатії глядачів кінця XIX ст.).
   У 60-х рр. XIX ст. Кропивницький працює в державних установах Бобринця та Єлисаветграда, але серце його вже належить театру. Разом зі своїм товаришем І.Тобілевичем він стає одним з очільників аматорського театрального руху нашого краю. 1871 рік - переломний в житті митця, що залишає службу і вступає на професійну сцену. Протягом 10 років Кропивницький веде життя актора мандрівних труп, при нагоді виставляючи український репертуар, здобуває прихильність глядачів, набуває популярності як актор і режисер. З часом ідея створення української трупи стає сенсом його життя.
   З мандрів Кропивницький поспішає до дружини, діток, що чекають на нього в будинку жінчиної родички М.Зайковської. Протягом 20 років цей дім буде фортецею, що рятуватиме від туги, безвиході, втрат. Саме в цьому будинку (нині - меморіальний музей корифея на вулиці Кропивницького) митець мешкатиме пам'ятного 1882 р., коли збиратиме свою вимріяну українську трупу. В ній засяють зірками Марія Заньковецька, Микола Садовський, інші учні і послідовники метра.
   Глядачів і критиків захоплював зіграний акторський ансамбль, явище невідоме на ті часи. Село з його бідами, народ-трудівник - герої більшості творів М.Кропивницького. Серед перлин драматурга - драми "Глитай, або ж Павук", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", етюд "По ревізії", інші, що відповідають реаліям доби. Поряд з новими п'єсами йшли відомі "Наталка Полтавка", "Назар Стодоля", "Шельменко-денщик". Кожній виставі передувала серйозна робота. Обговорювалось завдання в цілому, деталі тощо. Обов'язковими були щоденні репетиції. Завдяки цьому вистави, навіть зіграні десятки разів, звучали оригінальне.
   Будучи організатором театральної справи, Кропивницький залишався блискучим актором. Він протягом життя зіграє близько 500 ролей, при цьому не визнаватиме шаблонів, гратиме на повну силу, знаходячи особливі фарби для кожного персонажа. В доробку майстра - Городничий з "Ревізора" Гоголя, Отелло з однойменної п'єси Шекспіра, галерея українських типів: страшний і мерзенний глитай Йосип Бичок, щирий і відданий Іван Непокритий у власних п'єсах "Глитай, або ж Павук" та "Дай серцю волю...", мужній Тарас Бульба з п'єси К.Ванченка за Гоголем, переконливий батько в опері "Катерина" Аркаса (у цій виставі митець виходив ще й в образі Т.Шевченка). Особливо полюбилися глядачам його виборний Макогоненко з "Наталки Полтавки" Котляревського та Іван Карась в "Запорожцях за Дунаєм" Гулака-Артемовського.
   Критик В.Кендзерський писав, що Кропивницький мав тонкий слух, гарну музичну підготовку, чудовий баритон з великим регістром, а ще довершено грав на бандурі. Донька Старицького Л.Черняхівська згадувала, що співав і в житті, і на сцені Марко Лукич з якимось козацьким героїзмом.
   22 травня виповнилось 172 роки від дня народження Марка Кропивницького - класика української драматургії, фундатора українського професійного театру. Кілька поколінь діячів сцени вважали його своїм вчителем. В їх числі - народний артист СРСР Панас Саксаганський, народний артист СРСР Іван Мар'яненко, народна артистка УРСР Ганна Борисоглібська, заслужений артист УРСР Федір Левицький. Про життя і творчість майстра сцени розповідає експозиція музею Кропивницького. Тут обов'язково проходить відзначення річниць дня народження корифея.

 

Ніна ЧЕРНЯК

 

 

"Народне слово", 31.05.2012