Статті

pub195

  Розповісти про визначного українського актора, одного з основоположників українського реалістичного театру К.Т.Соленика спонукало мене те, що мало хто вже його пам'ятає. К.Т.Соленик (або Соляник, як називав його перший біограф Римов) народився у травні 1811 р. в м. Лепелі на Вітебщині, в родині повітового землеміра.
   Про дитинство Соленика відомостей не збереглось. А ось після закінчення гімназії вісімнадцятирічний юнак, син "титулярного радника", навчався у Віленському університеті, на математичному факультеті, але з невідомих причин курсу не закінчив. Проте той же Римов зазначав: "Чули ми, що ще сидячи на учнівській лаві він виявляв пристрасть до театру". Писав і Костомаров, що Соленик поступив на сцену "з любові до мистецтва". Думка про те, що саме любов до театру примусила Соленика кинути університет, має право на існування. Але Черняєв висловив думку, що К.Т.Соленик покинув навчання в університеті через його закриття. Це сталося у зв'язку з розгромом російським царизмом на початку тридцятих років польського повстання і ліквідацією університету. Деяких студентів було заарештовано, частину - переведено до Харківського університету, але Соленик тут не навчався. У 1831 р. К.Т.Соленик переїхав у Харків і вступив суфлером до пересувної української трупи І.Ф.Штейна. І це не випадково. Адже трупа Штейна, подорожуючи "від Нижнього до Харкова", могла відвідувати й найближчі місцевості Білорусії, де Соленик вперше міг дивитись постановки цієї трупи. Проте суфлером він був недовго: вже 1832 року, як свідчить той же Римов, ім'я Соленика вперше згадується на афішах Харківського театру, де він експромтом блискуче зіграв роль Провора в комедії Н.Судовщикова "Неслыханное диво, или Честный секретарь" и суфлера Шепталова у водевілі Ф.Кокошкіна "Удивительное представление, или Сюрприз публике". Спочатку К.Т.Соленик виступав у другорядних ролях, проте талановита гра актора скоро висунула його в ряди провідних артистів. У його творчій палітрі з'являються нові фарби. А виступи з такими майстрами, як Щепкін, Мочалов та з місцевими досвідченими Рибаковим, Зелінським, Млотковською і Дрейсігом, майстерність яких високо оцінювала критика, сприяли творчому зростанню. Особливим успіхом користувався Соленик у ролях тодішніх "приказных крючков, удалых российских парней и гуляк-купеческих сынков".
   На жаль, до нас не дійшло жодного портрета чи зарисовки К.Соленика як у житті, так і на сцені. Уявити творчий образ актора допомагають його харківські сучасники і рецензенти столичних журналів. Вони свідчать про його нахил до комічних ролей як за характером, так і за зовнішніми даними. "Соленик був незрівнянний комік, - писав у своїх спогадах Пашков, - він і на світ народився для того, щоб бути комічним актором... і фігура його була чисто комічною... Один погляд на Соленика вже викликав несміливий сміх. І грав він прегарно і до того натурально, що, дивлячись на нього, забуваєш актора, а бачиш живий тип із побутового життя".
   А ось як подає більш повний зовнішній портрет К.Т.Соленика Римов, який неодноразово зустрічався з ним. "Він був невисокого зросту, худорлявий, але складений стройно. Колір його обличчя був смаглявий, на лобі і на щоках проходило декілька складок, що робило його старішим, ніж він був справді, тому що Соленик жив хоч не довго, але багато пережив. Відкритий, майже плоский, з невеличкою западиною посередині, чотирикутний лоб показував щасливий розвиток розумових здібностей. Очі блищали розумом і жвавістю. Губи були випуклі і окреслені різко... ніби свідчили про гордість і енергію актора. Досить довге м'яке темного кольору волосся зачісувалось на потилицю. Коли він говорив, де б то не було: на сцені, в гостях, дома, - пригадує Римов, - розповідь його лилась живим, швидким струмом, рухи були збуджені і виразні. Голос, досить немузичний сам по собі, ставав приємним від розуму і почуття".
   К.Т.Соленик як людина був чуйним товаришем, що ладен віддати останній червінець бідакові. Але він ніколи нікому не дозволяв себе образити. Прямий, благородний по натурі, гордий, самолюбивий, свідомий самоповаги - таким він був у житті, за свідченням його сучасників.
   У трупі Штейна Соленик працював недовго. На гастролях у Курську вона розпалась, і Карпо залишається у цьому місті з артистами, які перейшли до трупи Л.Ю.Млотковського. З цією трупою Соленик виступав у багатьох містах, в основному в Україні, зазнав популярності як комедійний актор. Згодом Л.Ю.Млотковському було дозволено побудувати тимчасовий театр у Харкові, в тій частині Сумської площі, де тепер Харківський театр ім. Т.Шевченка.
   В лютому 1836 р. трупа Млотковського остаточно переїжджає до Харкова, а з нею і Соленик. Він за кілька років самостійно опанував акторську техніку. У Харкові за неповний 1836 рік актор виступив більш ніж у тридцяти ролях. В його репертуарі були п'єси різних жанрів: водевілі, мелодрами, трагедії, в яких він грав слуг, офіцерів, трактирників, абатів, банкірів, пройдисвітів-поміщиків.
   За короткий життєвий і творчий шлях К.Т.Соленик створив на сцені багато класичних, переважно комедійних образів. Серед кращих - Виборний, Возний, Чупрун ("Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник" І.Котляревського), Шельменко, Стецько ("Шельменко-денщик", "Шельменко - волосний писар", "Сватання на Гончарівці" Г.Квітки-Основ'яненка), Фамусов ("Лихо з розуму" О.Грибоедова), Хлестаков, Осип, Бобчинський, Кочкарьов ("Ревізор", "Одруження" М.Гоголя), Плазень ("Король Лір" У.Шекспіра). З великим успіхом він грав у п'єсах Шіллера і комедіях Мольєра. Але славу йому принесли ролі в українській драматургії, де в деяких він не знав собі рівних.
   Вершиною сценічної творчості Соленика в українському репертуарі був образ чумака Михайла Чупруна ("Москаль-чарівник" Котляревського). В цій ролі його побачив Т.Г.Шевченко (на Роменському ярмарку в 1845 р.), який у своєму "Щоденнику" назвав Соленика геніальним актором і зазначив, що в цій ролі він "естественнее и изящнее неподражаемого Щепкина".
   Знання життя народу і сценічна майстерність дозволяли К.Соленику перетворювати часом і псевдонаціональні ролі в шедеври. Він мав свій творчий почерк, сприймаючи ідею кожного образу "головою і серцем".
   Творча практика Соленика, реалізм виконання мали також значний вплив і на аматорський рух 50-60 років в Україні.
   Кращі принципи акторського мистецтва Щепкіна і Соленика були підхоплені прогресивними діячами української театральної культури, яких очолили М.Кропивницький та І.Тобілевич, які ще в Бобринці спостерігали постановки трупи Млотковського. Тодішня преса одностайно визнала Соленика одним з найпопулярніших акторів провінції, майстром художнього перевтілення, вживання в образ. Уже в 1836 р. ім'я Соленика було настільки відоме, що його запрошували на сцену столичного Александринського театру, зокрема М.Гоголь, який хотів бачити його в ролі Хлестакова у виставі "Ревізор". Але цьому не судилося збутися. К.Соленик відмовився від столичної сцени, залишився в Україні. Проте на сцені Харківського театру він виступив у цій ролі в 1837 році. У травні того ж року ім'я Соленика зникає з афіш Харківського театру. У різні часи він гастролював у Курську, Кишиневі, Воронежі та інших містах, але в основному його діяльність проходила в Україні: Харкові, Одесі (трупа Соколова), Києві, Полтаві, Сумах та інших містах. Він виступає разом із Щеп-кіним у Вознесенську в трупі Єрохіна під час військових маневрів, де була присутня і "высочайшая фамилия" та значна кількість високопоставлених військових. У Вознесенську Соленик, як і Щепкін, користувався великим успіхом у глядачів. Саме тоді йому вдруге було запропоновано перейти на столичну сцену, але він знову відмовився. Це цілком імовірно, бо Соленик любив свого глядача та Україну.
   Після перебування у Вознесенську К.Т.Соленик 1838-1839 рр. працював на сцені Кишинівського театру, як про це свідчить Надєждін, що відвідав у 1839-му Кишинів. Він висловив думку, що ця трупа була "не в полном своем блеске: на сцене не было знаменитого Соленика, в то время принадлежавшего Кишиневскому театру".
У 1840 р. К.Соленик знову працює в Харкові, в трупі Млотковського, в якій перше місце належало йому - "кращій   прикрасі нашої сцени", як писалось на сторінках місцевої газети.
   1841 року К.Т.Соленик одружився з харківською артисткою Протасовою і переїхав з нею до Курського театру. Але 1843 року він знову з'явився в Харкові. Це був час, коли в місцевому театрі сталися значні зміни. Весною 1843 р. трупа перейшла від антрепренера Млотковського в розпорядження дирекції найбагатших осіб міста, і театр став комерційною установою. Слабких акторів викинули по суті на вулицю. До складу трупи увійшли кращі актори: Соленик, Рибаков, Млот-ковська, Федорова, Ладіна, Протасова, а згодом і Дранше.
   Але дедалі частіше на афішах замість К.Т.Соленика з'являлись інші імена, а то й відмінялись вистави "за хворістю Соленика". Останні гастролі його були у 1850 р. в Одесі, де він працював разом із дружиною в трупі Соколова. Актор веселив глядача, хоч сам буквально доживав віку. Навіть Одеса була йому не до серця, і він, закінчивши контракт, виїхав до Харкова. Тяжка хвороба доконала його, і 19 жовтня (за новим стилем) 1851 р. К.Т.Соленика не стало.
   Смерть актора глибоко схвилювала всіх - від театрального сторожа до широких верств населення міста. Від вдячних глядачів на кришці труни малинового кольору був покладений зелений вінок, сплетений із лавра і мирта, перевитий квітами безсмертя.
   Високо шанував талант свого попередника великий М.Л.Кропивницький, засновник театру корифеїв. У спогадах він згадує, як після першої вистави своєї п'єси "Дай серцю волю, заведе в неволю", що відбулася в Харкові, "ми поїхали по Єкатеринославській прямо на Основу, співаючи поважні українські пісні. Учасників було не менше 200 чоловік. ...Звідти ми поїхали на кладовище поклонитись праху артиста Соленика. Хтось із знавших небіжчика згадав його у палкій і щирій промові. Здобули десь свічку, прочитали надпис на пам'ятнику, котра уразила мене, і я заплакав, а потім списав її і вивчив, і зараз я її пам'ятаю.

Ось глянь із неба, Соляниче,
Як криво серце чоловіче,
Колись як ще ти жив
Та щиро публіці служив,
То вона тобі, живому,
Кидала квітки, мов солому;
А вмер єси небораче,
То ніхто не баче,
Що прах лежить твій без хреста.
Така настала, бач, пора,
Що вже такая Україна
Холодна стала, мовби домовина.

Козак Стритонович

   Тож пам'ятаймо... А колектив меморіального музею М.Л.Кропивницького в день пам'яті артиста планує разом з театром ім. Кропивницького провести вечір, присвячений Соленику.

 

Микола ГАЛИЦЬКИЙ

 

 

"Народне слово", 11.05.2012