Статті

pub188

  Із закриттям храму в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці на Ковалівці в місті Кіровограді у 1964 році до Кіровоградського обласного краєзнавчого музею фінвідділом міськвиконкому було передано залишки майна цієї церковної громади. Серед переданих предметів помітно вирізняється фоліант часів Катерини ІІ, який неодноразово експонувався і привертав увагу фахівців, але так і не лочекався досконалого вивчення та ознайомлення з ним жителів міста та області.

   Дослідження новітнього часу визначають його як напрестольне Євангеліє, що за церковними канонами уособлює Ісуса Христа і є невід’ємною частиною храмового престолу. Видане у 1789 році у Москві на папері російського фабриканта Афанасія Гончарова з водяними знаками «1786» та «А Г», воно ілюстроване вишуканими гравюрами із зображеннями чотирьох євангелістів: Матфея, який звертався до євреїв зі словом про Помазаника Божого; Марка, який звертався до римлян зі словом про Слугу Божого; Луки, який звертався до язичників зі словом про Сина Людського; Іоанна Богослова, який звертався до людства зі словом про Сина Божого. Гравюри виконані у 1766 році граверами Московської синодальної друкарні Василієм Іконниковим та Петром Поповим, Семеном Назаровим, Олексієм Андреєвим та Іваном Федоровим, Степаном Єфімовим та Семеном Второвим. Їх об’єднує не тільки одне місце роботи і представлене видання, але і спільний наставник – гравер на міді Василій Іконников (1729 – 1774), кріпосний російського полковника Д.І.Дмитрієва-Мамонова. Осібно від них стоїть Семен Второв (? – 1788), що паралельно працював у друкарні з очільником зазначеного переліку і на рік створення гравюр, як і він, займав посаду підмайстра. Наступного року разом із ним Семен Второв отримав підвищення і посів посаду майстра в якості художника-рисувальника.
   Кожний з чотирьох начал Євангелій, вміщених у книзі, та її початок прикрашений орнаментованими заставками епохи рококо з медальйонами, в яких зображено основні новозавітні події: «Свята Трійця», «Різдво Ісуса Христа», «Богоявлення Господнє», «Благовіщення Пресвятої Богородиці», «Воскресіння Христове», а їх закінчення оздоблені орнаментованими кінцівками барочного рослинного характеру. І хоч дане видання тиражоване, та є єдиним найстарішим виданням подібного виду у фондовому зібранні обласного краєзнавчого музею, а його тогочасна вартість у 4 карбованці 50 копійок без обкладинки становила половину річного заробітку початківця граверної справи.
   Оправлення книги значно збільшувало її вартість, що трапилося і в цьому випадку. Напрестольне Євангеліє одягнене в обкладинку (54х36 см, загальна вага – 4,5 кг) з дубових дощок, обтягнутих оксамитом малинового кольору. На її верхній кришці - металеві шати із залишками сріблення та карбованим сюжетом у стилі бароко. Зображена алегорія «Генеалогічне Древо Ісуса» була поширена у ХVI – XVII століттях і є передісторією книг Нового Завіту в старозавітних особах та подіях. Праведник Ієссей лежить на правому боці біля води, а з його грудей виросло дерево з пальмовим гіллям, в кроні якого представники царського роду основоположника християнства Ісуса Христа та пророки: син Ієссея та цар-воїн Давид, його син та мудрець усіх часів Соломон, герой-воїн та суддя ізраїльський Гедеон, пророк, який перебував три дні та три ночі всередині кита, Іона, праведник та пророк-мудрець Даниїл, пророк Міхей, пророк та чудотворець і аскет-подвижник, який вознісся на небо у вогняній колісниці, Ілля, його учень та пророк-чудотворець Єлисей, один з дванадцяти малих пророків Захарія, старший брат Мойсея та першосвященик-чудотворець Аарон, найбільший пророк-євангеліст Ісайя, пророк іудейський Ієремія. Крону Древа вінчає зображення Богоматері з немовлям, яких оточує хмарина з Саваофом – Богом-отцем. Нижня кришка прикрашена наріжниками з «жуками» та середником з символічним зображенням гори Голгофи – місця розп’яття Ісуса Христа.

 

pub186.jpg (24090 bytes)
Фото з колекції
В.Чангарського.
Публікується вперше

   Напис чорнилом на першому аркуші книги – «Из числа книг Елисаветградского корпусного собора, 1798 год» – відкриває завісу над історичним минулим раритету. Беззаперечним є перебування напрестольного Євангелія у фортечній церкві в ім’я Святої Трійці з двома боковими вівтарями в ім’я святих і праведних Захарія і Єлисавети та першоверховних апостолів Петра і Павла, яка до кінця XVIII століття ще й мала статус собору. Вірогідніше всього, на межі століть напрестольне Євангеліє було передане до відбудованої Іваном та Ганною Красноглазовими після пожежі 1798 року церкви в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці в п’ять престолів: Успіння Божої Матері, святителя Миколи Мірликійського, святої великомучениці Варвари, святителя Іоанна Милостивого, патріарха Олександрійського, зачаття святої і праведної Анни. У 1856 році храм став шестипрестольним з влаштуванням єлисаветградським купцем Микитою Макєєвим престолу в ім’я святого великомученика Никити. В «Історичному нарису м. Єлисаветграда» його укладач міський голова з 1878 по 1905 рік Олександр Пашутін дав докладний опис наслідків і заходів усунення жахливої липневої пожежі та зазначив, що у 1801 році тільки-но відбудована кам’яна (замість дерев’яної) Успенська церква стала собором, тобто головним міським храмом, а 1813 року Троїцька церква на території фортеці Святої Єлисавети з причин ветхості була закрита.
   Родина Красноглазових окрім фінансування будівництва зробила у 1797 році і пожертви на храм у вигляді запрестольних срібних хрестів та образа Христа Спасителя, інших образів, срібних чаш і дарохранильниці, плащаниці, шитої сріблом по оксамиту. На той час у храмі зберігалися і напрестольні Євангелія часів Єлизавети Петрівни, датовані 1748 та 1758 роками, оскільки дана споруда була однією з найстаріших в місті й існувала з 1755 року як Успенська церква на Подолі. Освячення нового храму відбулося у 1800 році, а зі смертю наступного року Івана Красноглазова завершенням робіт займалася його дочка - вдова капітана Меснікова. Під час окупації міста в роки Другої світової війни собор зазнав ушкоджень, його майно було перенесено до інших храмів міста. Так напрестольне Євангеліє потрапило до Ковалівської церкви. Зазначимо, що з 1945 року правонаступницею Успенського собору стала церква в ім’я ікони Володимирівської Божої Матері, яка цього року відзначатиме своє двохсотліття в якості собору в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці.

pub187.jpg (33847 bytes)

   Детальна зупинка на історичному минулому храмової споруди викликана наступним знайомством з іншою реліквією, яка в повній мірі відноситься до Успенського собору. Тривалий час цей предмет знаходився на подвір’ї обласного краєзнавчого музею, і навіть більшість працівників не уявляли його справжньої цінності. Вважалося, що це фрагмент цвинтарного пам’ятника, і деякий час він був вмонтований у газон поблизу музейної надвірної вбиральні. На початку ХХІ століття кілька працівників музею вирішили здійснити подвижницький вчинок і занесли предмет до експозиційної зали «Єлисаветград промисловий», що було надскладним завданням, оскільки його вага – 150-200 кілограмів. У ході недавнього дослідження остаточно визначено, що це аналой, в перекладі з грецької мови – підставка для книги. Подібні підставки мають пологий верх, який з усіх боків покритий коштовною тканиною, і слугують для покладання для віруючих Євангелія, хрестів та ікон. На ньому читають Євангеліє чи Апостол, використовують при таїнстві сповіді та таїнстві вінчання тощо. Знаходиться така підставка у середній вівтарній частині храму, за необхідності - в бокових вівтарях церковної споруди і виступає символом духовної висоти та підняття душі до Бога через читання і цілування того, що на ній лежить.
   В нашому випадку ми маємо аналой паралелепіпедної форми з прямою основою, виготовлений з карського мармуру. Верхня його частина оздоблена рельєфним різьбленням, що імітує тканину, краї якої спадають. На трьох вертикальних боках розміщено зображення трипелюсткового хреста, на четвертому боці вирізьблений текст: «На сем месте был Алтарь и Престол Св. Иоанна Милостивого, помещенный в приделе в 1906 г.». Зазначений текст чітко визначає місце, яке знаходилося у середній частині храму, а також час розміщення аналоя для позначення ліквідованої одиниці храмової споруди. Після рішення міськвиконкому 1946 року та розбору пошкодженої споруди собору, коли передбачалося отримати цеглу в кількості 500 тис. штук і передати її на потреби Маслотрестбуду та Будуправління №4, вірогідніше всього, аналой спіткала доля попередньо згаданого напрестольного Євангелія. Створення нової стаціонарної експозиції «ХІХ століття в історії краю» передбачає його розміщення в одному із залів музею та використання у проведенні відповідних йому за змістом музейних заходів.

pub189.jpg (19070 bytes)
Плащаниця.
Фото В.Момота

   Останнім музейним предметом, з яким відбудеться наше знайомство, стане плащаниця, про яку вперше йшлося на круглому столі «Збереження музейних цінностей як складової національної культурної спадщини України», що відбувся у 2009 році на базі відділу мистецтв ОУНБ ім. Чижевського. Плащаниця, яка створена наприкінці ХІХ – початку ХХ століть, за церковними канонами символізує хресний подвиг Ісуса Христа в ім’я спасіння людства. Дана святиня є найбільш шанованою і походить від славнозвісної туринської плащаниці. Раз на рік у Страсну П’ятницю її виносять на середину храму для поклоніння і залишають до півночі, після чого повертають у вівтар, де і зберігають протягом року. Про одну з плащаниць обласний краєзнавчий музей вже розповідав у часопису «Благовіст» за 2003 рік у публікації «Ровесниця Ходинки». Обидві вони передані до музею у 1964 році з храму в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. У 2008 році краєзнавчий музей домігся реставрації плащаниці за бюджетний кошт у сумі 10 тис. грн, яку здійснили реставратор І категорії по тканинах та ІІ категорії по металу ННДРЦ України Тетяна Мінжуліна та реставратор ІІ категорії по тканинах ННДРЦ України Марія Бухаріна. В результаті проведених реставраційних заходів пам’ятка була очищена від забруднень, клею, воску, продуктів корозії металу. Волокна тканини – пластифіковано, розриви тканини – здубльовано на нову основу. Краї дублювань, місця розривів і руйнації ниток укріплено голкою. Було здійснено заходи щодо відновлення живопису та живописних вставок. Завдяки цьому плащаниця має відновлений вигляд, її середник – живописне зображення Покладання Ісуса Христа до гробу – грає усіма своїми кольорами, а вінець, прикрашений річковими перлами, відблискує золотавим сяйвом. Ще більшу урочистість плащаниці надає оксамитове обрамлення з вишитим літургійним текстом «Благообразный Иосиф с Древа снял Пречистое Тело Твое, плащаницею чистою обвив и с благовониями в гробе новом, покрыв, положил».
   Реставрація даної пам’ятки виявила цікаву несподіванку під підкладкою з камки, шовкової тканини з квітковим візерунком. Плащаниця була прокладена цупким папером, на якому розміщено чорнильний напис: «Сия плащаница принадлежит слободке Новониколаевке, она приобретена Дарией Константиновной Соловьевой и Евдокией Германовной Караманенко». Тепер стає зрозумілою її приналежність до Покровського храму, а згадані відомі єлисаветградські прізвища купецької гільдії та гласних міської думи можуть стати у пригоді для сучасників, які цікавляться своїм генеалогічним древом.
   Важливо зазначити, що у свою чергу обласний краєзнавчий музей у 2009 році передав на постійне користування частиці мощей святих в кількості дев’яти одиниць до храму Покрови Пресвятої Богородиці, що надійшли до музею разом з колекцією Олександра Ільїна. На цьому питані свою увагу постійно зосереджував Володимир Босько, насамперед на шпальтах «Народного слова», хоча ці святині знаходилися у храмі з 1994 року, часу надходження колекції до краєзнавчого музею. Кіровоградський обласний краєзнавчий музей у своїй колекції має й інші предмети сакрального мистецтва, дослідження яких відбуваються в рамках проведення реставраційних робіт та отримання нових знань.

 

Павло РИБАЛКО,
головний зберігач фондів 
обласного краєзнавчого музею

 

"Народне слово", 12.04.2012