Статті

pub180

  Свою першу роль хлопчик зіграв ще будучи четверокласником. А через декілька років йому, ще підлітку, доручили керувати аматорським гуртком. Відтоді театр став головним в його житті…    Іван Васильович Кравцов (1934 - 2010) народився в с.Терновий Кут Криворізького району Дніпропетровської області. Дитячі та юнацькі роки хлопця з робітничої родини припали на важкі повоєнні роки. В ті часи осередком культури на селі був клуб, де збирались люди, які скучили за мистецтвом. Серед аматорів був найталановитішим худорлявий та світлочубий Ваня Кравцов. Відчувалося, що хлопець ставився до всього, що пов'язано з театром, як до дуже важливої справи.
   Мрія стати актором привела юнака до Харківського театрального інституту на курс І.Мар'яненка - останнього представника славної когорти корифеїв української сцени. Для вступних іспитів абітурієнт обрав монолог Микити з п'єси М.Кропивницького "Дай серцю волю, заведе в неволю". Щире й проникливе виконання розчулило І.Мар'яненка. Можливо, іменитий екзаменатор згадав свої молоді літа, перші ролі, співпрацю з Кропивницьким, але відтоді Іван Олександрович виділяв Кравцова серед інших студентів.
   Швидко минули роки навчання. Досвідчені педагоги дали великий запас знань та вмінь, які митець поповнював усе життя. У 1957 році актор розпочав роботу на сцені Волинського драмтеатру в Луцьку. Граючи епізоди, згадував вислів свого викладача П.Ольховського: "Важливо не те, велика чи маленька роль, а те, як її виконуєш". Саме в епізодичній ролі машиніста з вистави "Ніч і полум'я" Зарудного молодий виконавець привернув увагу глядача. Присутній на виставі критик з Москви назвав цю роботу Кравцова безперечною творчою удачею.
   Чотири роки було віддано Волинському драмтеатру. В сімейному архіві Кравцових зберігаються світлини 1950-х років, на яких можна побачити Івана Васильовича у молодих ролях Безпритульного ("Ім'ям революції" Шатрова) та Вожеватова ("Безприданниця" Островського).
   Зростав актор, множилась кількість зіграних ролей. Згодом рецензенти свідчитимуть: "Кого б не грав І.Кравцов, селянина, купця, солдата, героя сучасності, на нього завжди було цікаво дивитись, серед створених актором образів не було сірих і безбарвних".
   З 1961 по 2010 рік Іван Васильович працює в Кіровоградському обласному українському музично-драматичному театрі ім. М.Кропивницького. Саме тут він здобув визнання, любов глядача, зіграв найкращі свої ролі.
   Місто над сивим Інгулом привабило митця своїм багатим театральним минулим і сучасним театром. У другій половині XIX ( ст. тут жили і працювали драматурги Кропивницький і Карпенко-Карий, навчались і грали на аматорській сцені молодші брати Тобілевичі, згодом відомі як Садовський і Саксаганський. У 1882 році з Єлисаветграда розпочалась професійна сценічна діяльність Заньковецької. Яка історія! Які імена!
   З 1944 року в місті працював колектив кропивничан. У 1949-1965 роках його очолював заслужений артист УРСР М.Донець. Учень Садовського і Саксаганського, гарний співак, головний режисер театру дбав про збереження і розвиток традицій театрального мистецтва. Через два роки після того, як Кравцов почав грати на історичній сцені, Михайло Олександрович сказав, що за підготовкою і творчими можливостями актор увійшов в репертуар, йому довірені великі ролі. В роботі допомагали старші товариші - Г.Семенов, К.Параконьєв (згодом народні артисти УРСР), заслужений артист УРСР М.Білецький, провідний актор Г.Рябовол. Партнерами стали заслужені артистки України А.Любенко, С.Мартинова. Через усе життя проніс І.Кравцов дружбу з В.Мироновичем (з 2007 року - народний артист України).
   Друга половина 60-х років - час творчого піднесення актора. З публікацій дізнаємось, що рекомендували І.Кравцова на Іролі героїв, але він почував себе краще як характерний актор з комедійним нахилом. Працював з натхненням. Серед яскраво зіграних ним ролей того часу - Солдат у "Любові Яровій" Треньова, Панасик у "Циганці Азі" Старицького, Шельменко в "Шельменку-денщику" Квітки-Основ'яненка. Про останню роботу писали, що в актора природний гумор, він не шаржує, для образу вміло вибирає характерні деталі.
   Особливе місце у творчості актора належало українській класиці. Серед робіт Івана Васильовича Кравцова 1990-х років - Возний ("Наталка Полтавка" Котляревського), Калитка ("Сто тисяч" Карпенка-Карого), Кукса ("Пошились у дурні" Кропивницького) та інші. Захоплені глядачі свідчили, що актор не грав, а жив життям своїх персонажів. Одним з джерел натхнення І.Кравцова був Хутір Надія. До знаменитого музею-заповідника І.К.Тобілевича (Карпенка-Карого) митець щороку приїздив і завжди брав активну участь у Всеукраїнському святі театрального мистецтва "Вересневі самоцвіти".
   Визнаний майстер сцени ніколи не відмовлявся від творчих зустрічей з молоддю. Протягом майже 30 років був бажаним гостем меморіального музею Кропивницького, де виступав на сцені театральної вітальні.
   Всього ж в доробку великого артиста було близько 200 майстерно зіграних ролей. Молоді актори театру з вдячністю згадують народного артиста, з яким їм пощастило грати на одній сцені. Усі, кому доводилось знати метра сцени, стверджують: Іван Васильович і його ролі на сцені історичного театру корифеїв - це продовження славних традицій першого українського театру.

На знімку: І.В.Кравцов (праворуч) в ролі Шельменка-денщика

 

Ніна ЧЕРНЯК

 

 

"Народне слово", 15.12.2011