Статті

pub166

  Відштовхнуся від заголовку статті, опублікованої в газеті "Народне слово" в середині червня, - "Арсенівка. Екскурсія в заповідні бур'яни?" Немало їх в населених пунктах області та й обіч асфальтів у самому обласному центрі, по яких щодня ходить автор тієї статті. Бур'яни можна скосити, а ось людське зло і недоброзичливість для суспільства - речі набагато серйозніші. Колись я запрошував в Арсенівку, в заповідник "Батьківщина І.Карпенка-Карого" ("Тобілевичі") Миколу Вінграновського. "Обов'язково приїду. Ми з вами, Вікторе, віднайдемо десь місцину над джерельцем і під високим будячком посидимо, поговоримо в степах Тобілевичів...". Не судилося. Скоро потому він захворів...    Мине ще нетривалий час, і ми, можливо, будемо раді цьому бур'янцеві, - латочці живої ще, як у народі кажуть, "дикої" природи, бо всюди все розорано, заїжджено, затоптано, закладено асфальтами і засипано жорствою. Щоб завершити про ті бур'яни (а на Заповіднику все-таки, здебільшого, - трави), доведемо до відома газети, що на території ландшафтно-орнітологічного заказника "Карпенків край" площею 250 га, куди входить Заповідник, створення якого я ініціював у середині 90-х років, і де вченими НАН України знайдено чимало рідкісних рослин та таких, що занесені до Червоної книги України, у тому числі й на згаданому кам'яному плато, чинним законодавством заборонена будь-яка косовиця (певно ж, за винятком викошування карантинних бур'янів). На Співочому полі (колишній шкільний стадіон), де відбуваються восени "Вересневі самоцвіти" за дозволом природоохоронних органів та місцевої сільради чиста трава скошується тричі за літо. Перший укіс сіна - в кінці червня. Якби кореспондент "НС" спитав хоч щось у присутніх на презентації закінчених робіт з благоустрою території, які виконало управління ЖКГ (а це була саме презентація, а не нарада, як стверджує автор), начальника управління культури і туризму облдержадміністрації, директора обласного краєзнавчого музею, завідувача філією музею "Музейно-природний заповідник "Тобілевичі", то вона б уникла тієї кричущої дезінформації, якою рясніє стаття.
   Дезінформація - вже в першому реченні. Автор стверджує, що "обласна влада погодилася сприяти "відродженню" Заповідника. Слово "відродження" означає, що відроджується те, що колись було знищене, або занепало. А в нашому випадку зусиллями подвижників Заповідник народився, врятована від загибелі Карпенкова Арсенівка. їй повернуто статус села, прокладена до неї асфальтова дорога (не впала з неба й простелилася до крайнього у Новомиргородському районі села). Арсенівка зв'язана з обласним центром автобусним маршрутом, через річку Вись перекинуто прекрасний пішохідний залізний міст (була дерев'яна кладка, яку заливало у повноводдя), врятовано пам'ятку садово-паркової архітектури початку XIX століття...
   Якщо й були проблеми (за "НС" - "негаразди"), то це проблеми з фінансуванням утримання і розвитку Заповідника. Саме з метою відкриття фінансування обласне літературне об'єднання "Степ", яке опікувалося Заповідником впродовж 20 років і залучило благодійних робіт на суму близько 15 млн. грн., й передало його на баланс обласного краєзнавчого музею.
   І кореспондент "НС" приїхала на презентацію виконаних робіт з благоустрою, вперше профінансованих з обласного фонду охорони навколишнього природного середовища. Зроблене представляли керівники управління ЖКГ та приватного підприемства, яке здійснювало благоустрій. У ході цієї презентації перший заступник голови облдержадміністрації А.І.Ніколаєнко і дав слушні поради щодо здійснення наступних етапів розвитку Заповідника. І побаченим залишився задоволеним на 99 відсотків. Один відсоток упорядники "не дотягли", не запросивши на презентацію районне керівництво. Нарада ж з питань розвитку Арсенівського Заповідника відбулася пізніше, в обласній держадміністрації. "НС" замість будинку, де має розміститися меморіальний музей, і перед яким парковий дизайнер оформив чудову клумбу, а напроти нього висаджено острівки яскравих квітів - в обрамлені живих зелених кущів, на першій сторінці під самим заголовком газети (дивіться ж!) дало фото аварійної колишньої шкільної їдальні, збудованої нашвидкуруч після війни, яка чи й буде ремонтуватися взагалі. І в кутку фото - меморіальна дошка: гляньте, мовляв, на яких розвалинах розміщена ця дошка.
   В журналістиці таке називається фабрикуванням - дуже нечесна дія газетяра. До речі, знімок тієї аварійної їдальні автор зробила з місця, де віднайшли і досі ростуть рідкісні рослини - цибуля Пачоського, дві унікальні степові ковили - волосиста і каменелюбна, очиток Борисової... "Ця ділянка дуже мальовнича і вдало доповнює природні комплекси заказника", - пишеться в "Науковій характеристиці", складеній доктором біологічних наук Т.Л.Андрієнко.
   Пересмикування - ледве не в кожному абзаці. Ніхто ніколи не стверджував, що в панському будинку свого часу народжувалися майбутні корифеї. Меморіальна дошка засвідчує, що це є будинок колишнього панського маєтку, де управителем був К.А.Тобілевич, батько славетних театральних діячів. І все!
   Автор безпідставно говорить, що такі будинки є в багатьох селах області. Ні! Кам'яниці, пізнішого часу, можливо, збереглись, а цей будинок, - на дерев'яних сохах, з 30-х років позаминулого століття - єдиний! Це стверджують знавці культурно-історичної спадщини області. І тут поєднані мистецтво давнього будівництва й історія культури степового краю. Тому ми були свідомі того, що це має залишитися живим для нащадків українського роду. Благодійним чином тут був замінений на новий весь дах будинку, вставлені нові віконні рами і вікна та двері за старими зразками (були одні очиці). Кореспондент через своє невігластво назвав три історичні будівлі, а в дійсності вона - одна. Інші - підсобні шкільні приміщення післявоєнного часу... "Наскрізь розтрісканий панський будинок" - пише "НС". Надрукуйте ось це фото будинку справжнього! Тут здійснено три зовнішні ремонти, а всередині залишилось відремонтувати лише стіни і стелю. З якою зловтіхою писалася вся стаття! І будинок не екзотичний, і їдальні нема, і відвідувачів нема... Почекайте! Так ще ж не відкритий меморіальний музей. Чому ж це починати з хвоста?
   А до пам'ятних знаків у Верхньому і Нижньому скверах на лівому березі Великої Висі люди йдуть, несуть квіти... І в цих скверах ви бачили хоч одну бур'янину?
   Неточності і неправда. "...Колишнього панського саду". В дійсності кленом заріс колишній шкільний сад. "...Заблоковано віковими заростями". Зарості з'явилися у кінці 80-х років, коли було закрито школу, що розміщувалася в колишньому панському маєтку. "...Наскрізь розтрісканий панський будинок". А він, зважаючи на солідний вік, все ж - цілий, з рівними стінами... "...Будь-який туристичний об'єкт повинен починатися з елементарних потреб та інтересів відвідувачів". Що ми, коли вперше відкрили державне фінансування, й робимо: здійснене тверде покриття алеї, що веде до будинку, збудовані альтанка, вбиральня. Наступний етап впорядкування розчищення криниці, двох підходів до річки... "...Що на першому плані має з'явитися на території туристичного об'єкта "Тобілевичі", чи то відроджений історичний фасад будинку, чи їдальня"... їдальня - це штат працівників. А нині на заповіднику - лише дві штатні одиниці. Сторож і завідувач. На майже 6-гектарній території з будівлями і пам'ятними знаками. Це проблема! І ми вдячні були б авторові, якби він її підняв. А 30 тисяч гривень філії потрібні не на бур'яни, а на утримання та впорядкування - розчищення саду, підхідних доріг тощо.
   До смішного автор сама себе заперечує. То пише, що вдруге сюди не приїдуть, то захоплюється: "Щоб дістатися до Арсенівки, звернувши з головної дороги, можна керуватися лише одним орієнтиром - чим мальовничішою стає природа, тим ближче ви до історичного місця. Природа не пошкодувала фарб на цей куточок: під голосистий спів птахів серед буйної зелені (та це ж бур'яни! - В.П.) виринає плесо води такого синього кольору, ніби її штучно пофарбували, готуючись до вашого приїзду, тут і розкинувся музейно-природний заповідник "Тобілевичі".
   Гарно! На жаль, це - чи не єдине місце, написане щиро. Як же треба не любити край, у якому живеш, щоб твоя рука водила таким недоброзичливим пером. Ні слова про те, що хтось же врятував цю Карпенкову Арсенівку, яка, за законами життя нинішнього українського села, вже давно мала б зникнути, як згинула в бездоріжжі сусідня, значно більша Ковалівка...
   А люди "чужі"? Ось відгуки відомих діячів літератури і мистецтва України, які відвідували Заповідник 2005 року:
   Ніна Матвієнко: "Треба низько вклонитися людям, які зберегли для нащадків це дороге для України місце".
   Степан Пушик: "Не сподівався побачити у ваших степах такий дивний край. Тобілевичі знали, де народитись..."
   Олеся Степовичка, голова Дніпропетровської обласної організації НСПУ: "Напишіть мені хоч коротко про історію створення Заповідника. Я розповім своїм землякам про таке подвижництво".
   Та ба!
   "То чи не стане будівництво кафе в Арсенівці таким же яблуком розбрату?" Бачите, які ми погані. І не тільки зараз, а й на потім. "...Арсенівський музей потребуватиме не тільки освітлення, а й опалення, без якого в міжсезонний перепад температури швидко зведе нанівець найкращі роботи з реконструкції..." Не переживайте! Ми реставрували 7 пічних груб, які відмінно обігрівали будинок протягом півтора століття, і вже заготували десятки кубометрів прекрасних дрів...
   За двадцять один рік опікування Заповідником я перебачив скептиків різних мастей і різної глибини, пережив розкрадання, виламування і знищення того, що садив, пережив прокльони на зауваження: "Не рубайте! Не тягніть". Переживу й це газетярське фабрикування. Бо "природа не пошкодувала фарб на цей куточок". І люди до Арсенівки приходили і приходитимуть. До Тобілевичів приходитимуть. Поки живе Україна і українці.

 

Віктор ПОГРІБНИЙ,
депутат обласної ради

 

 

"Народне слово", 21.07.2011