Статті

   Російська армія зайняла містечко Сан-Стефано, що за 12 кілометрів від Стамбула. Від задуму зайняти турецьку столицю російський уряд відмовився. Англія і Австрія погрожували розірвати з Росією дипломатичні відносини у випадку зайняття Стамбула. В Сан-Стефано 3 березня 1878р. уповноважені воюючих стррін підписали мирний договір. Згідно з договором Туреччина визнавала повну незалежність Чорногорії, Сербії і Румунії, причому Чорногорія і Сербія дещо збільшували свою територію. Створювалась нова незалежна держава - князівство Болгарія, яке включало в себе територію з болгарським населенням від Дунаю до Егейського моря (власне Болгарію, Східну Румелію і частину Македонії). Боснія і Герцеговина отримали автономію. Росії було повернуто частину Бессарабії, приєднаної до Румунії в 1856 році, взамін чого Румунія отримала Добруджу. В Азії Росія отримала Ардаган, Батум, Каре, Баязет. Крім того, Туреччина сплатила Росії 310 млн рублів контрибуції.

   По всій Росії проходив збір коштів на допомогу болгарському народу, а коли розпочалася визвольна війна 1877-1878 рр., в країні проводився запис добровольців. В 14 дивізію, що брала активну участь у війні, призивалися солдати з України - Київщини, Полтавщини, Харківщини, Херсонщини. В нашому краї у Златополі (тепер Новомиргород) з ініціативи місцевої інтелігенції була зібрана значна сума коштів для допомоги болгарам, а сім гімназистів-старшокласників записалися добровольцями на фронт.
   У Новомиргороді знаходився склад військового спорядження для добровольців, незабаром після початку військових дій сюди почали прибувати для лікування у військовому шпиталі хворі і поранені добровольці.
   Дев'ять мешканців Златопольської округи були нагороджені медалями за визволення Болгарії. На початку війни у 1877 році вступив добровольцем в 56-й Житомирський піхотний полк і представник славетної сім'ї Тобілевичів - 18-річний Микола Тобілевич (Садовський) (1856-1933 рр.). На початку війни його полк дислокувався у м. Бендерах (тепер Молдова). Незабаром він був відправлений у діючу армію. Одним із перших полків російської армії 56-й Житомирський полк 14-ї дивізії переправився в червні 1877 року через Дунай і форсованим маршем рушив до Шипкинського перевалу. Через два місяці Микола Тобілевич взяв участь у легендарній битві за "Орлине гніздо", яке захищали 56-й Житомирський і 55-й Подільський піхотні полки. Микола Тобілевич за участь в обороні "Орлиного гнізда" 5 вересня 1877 р. був підвищений з рядового в унтер-офіцери (тепер сержанти) з нагородженням знаком військового ордена 4-го ступеня (солдатським Георгіївським хрестом). 28 грудня 1877 року за мужність і звитягу, виявлені в боях на Шипкинському перевалі, Микола Тобілевич "был представлен к производству в офицеры".
   Після закінчення війни 56-й Житомирський піхотний полк повернувся на попереднє місце дислокації у Бендери. Через два роки Микола Тобілевич приїхав у Єлисаветград георгіївським кавалером у чині підпоручика. Пізніше відомий режисер і актор українського театру Микола Садовський, усвідомивши і проаналізувавши все пережите під час визвольної війни болгарського народу, написав книгу "Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878 років", яка була видана у 1917 році в Києві товариством "Час". Твір написаний у цікавій формі, факти подаються з точки зору учасника подій з фотографічною точністю. Під час війни Микола Тобілевич бачив царя Олександра II, великого князя Миколу Миколайовича - старшого, своїх прямих командирів - відомих генералів (командира дивізії М.І.Драгомірова, командира корпусу Ф.Ф.Радецького). Бачив він також і місце поховання гетьмана України І.Мазепи в одному із соборів румунського міста Галаца. Книга описує бойовий шлях 56-го Житомирського піхотного полку від форсування Дунаю в районі Сістово до турецького міста Адріанополь. Після підписання мирного договору 56-й Житомирський полк англійським пароплавом "Северн" було переправлено із Стамбула до Одеси. Це видання цікаве і для сучасного читача (є у фондах Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, експонується у відділі історії).
   Бойовим соратником легендарного так званого білого генерала М.Д.Скобєлєва, якого любили у військах, був Микола Іванович Гродеков (1843-1913). Він був одним із найвидатніших єлисаветградців. Генерал від інфантерії Генерального штабу, приамурський генерал-губернатор, туркестанський генерал-губернатор, радник Державної Ради і Ради державної оборони. Воєначальник, державний діяч, вчений, письменник, просвітник і меценат. М.І.Гродеков народився в Єлисаветграді у 1843 році.

 

(Далі буде)

 

Олександр КРОТОВ,
завідуючий відділом Кіровоградського
обласного краєзнавчого музею

 

 

"Народне слово", 28.04.2011