Статті

pub148

  Кіровоград перебував під німецькою окупацією 2 роки і 5 місяців - з 5 серпня 1941 року по 8 січня 1944 року. За окупаційним адміністративно-територіальним устроєм Кіровоградщина була розділена на декілька гебітів. Кіровоградський гебіт складався з Кіровоградського, Аджамського, Великовисківського і Компаніївського районів. Він входив до складу Миколаївського генеральства (генералбецірка), яке було підпорядковане Рейхскомісаріату "Україна". Створена у перші дні окупації Кіровоградська міська управа була підпорядкована Кіровоградському гебітскомісаріату, який очолював німецький гебітскомісар. У деяких питаннях вона підкорялася міському і польовому комендантам, якими також були німецькі офіцери. Польова комендатура знаходилася на розі вулиць Великої Перспективної та Двірцевої (тепер - К.Маркса і Леніна). Комендант міста займав будинок № 4 по вулиці Миргородській (Калініна), другий від вулиці Шевченка. Гебітскомісаріат і міська управа розміщувалися в адмінбудівлі на площі Кірова.    Апарат міської управи був сформований з ворогів радянського ладу, в основному української національної орієнтації і осіб німецького походження, так званих фольксдойче. У 1943 році вона була перейменована в українську допоміжну управу і повністю позбулася можливості самостійно вирішувати будь-які питання. Але ще у вересні Кіровоградська міська управа успішно провела перейменування вулиць міста. На карті Кіровограда того часу зникли імена Маркса, Леніна, Сталіна та інших комуністичних діячів.
   Прагнучи увічнити у назвах імена діячів української культури та історії, міська управа не стала за більшовицьким прикладом напластовувати їх на об'єкти історичного центру міста, якими жили і дихали багато поколінь городян. Старовинним вулицям були повернені їхні колишні назви. Тільки вулиці Шевченка, єдиній з центральних, не повернули історичну назву - Петрівська. Авторитет Т.Г.Шевченка серед українців залишався непорушним за будь-яких режимів.
   Усі вулиці Кіровограда, уперше за історію міста, офіційно отримали назви українською мовою. Які ж власне українські назви, зниклі у пізніші часи, існували в окупованому місті?
   На Новомиколаївці це були Новоукраїнська (тепер Варшавська), Гайдамацька (Осипенко), Крюковська (Сєрова), Нарізна (Бабушкіна), Румянцева (Куйбишева), Білоцерківська (Тельмана), Львівська (Леваневського), Троїцька (Профінтерна), Ливарна (Степанова), Гонти (Воровського), Наливайка (Колгоспна), Миколаївська (Червонозорівська), провулки Миколаївський (Котовського) і Чугуївський (1 січня); на Некрасівці - Максима Залізняка (Партизанська), Винниченка (8-го березня), Придорожня (Желябова); на Кущівці - Полуботка (9-го січня), Кущівська (Герцена), Галицька (Чернишевського); на Арнаутовому - Лисенка (Паризької Комуни), провулок Диканьський (Першотравневий); на Озерній Балці - Запорізька (Соціалістична); на Балашовці - Кропивницького (Дніпровська), Богуна (Івана Франка), Диканьська (Першотравнева).
   У деяких з цих назв з часом знову виникла потреба, але прецедент 1941 року чи то прийшов в забуття, чи то, що ймовірніше, взагалі не був відомий, тому назви отримали зовсім іншу прописку. Наприклад, Львівська вулиця опинилася на Лелеківці, Миколаївська - на Балашівці, Ливарна - у селищі Новому, Чугуївська - на Кущівці, Чернігівська - на Катрановці.
   Тільки з отриманням державної незалежності знову з явилися на карті міста вулиці Винниченка (проспект), Богуна і Гонти. Останні дві - на Лелеківці, яка ще не так давно була окремим населеним пунктом. Без вулиць залишилися козацькі отамани Северин Наливайко і Максим Залізняк. Не має місто у наш час і вулиці композитора М.В.Лисенка. Багато вулиць, названих за радянських часів іменами видатних діячів російської культури, літератури, музики і науки в період окупації зберегли свої назви: Добролюбова, Салтикова-Щедріна, Тургенєва, Павлова, Менделєєва, Ломоносова на Балашівці, Ціолковського, Бєлінського, Мічуріна, Короленка на Новомиколаївці, Нікітіна (тепер Маяковського), Некрасова, Чехова, Толстого, Пирогова, Лєрмонтова на Некрасівці, Чайковського на Великій Балці, Мечникова на Кущівці, Глінки на Новоолексіївці.
   Дивно, але зберегло назву і саме місто, хоча були спроби його перейменування. Саме у 1941 році вперше виникла пропозиція назвати Кіровоград Тобілевичами, про що писала тоді газета "Український голос". Німецька влада в основному була байдужа до назв, лише б вони не пропагували більшовицьких вождів. Але в цьому випадку вона не погодилися на перейменування міста. З якихось причин німців влаштовувала назва Кіровоград і вони закрили очі на її походження. Як бачимо, магія назви Кіровоград діє не тільки на комуністів, але і на їх відчайдушних ворогів.

 

К.Шляховий,
ст. науковий співробітник відділу історії обласного краєзнавчого музею

 

 

"21-й канал", 28.04.2011