Статті

pub135

  Кіровоградська наступальна операція, яка принесла щастя визволення нашому обласному центру, розпочалася морозного ранку 5 січня 1944 року. Війська двох ударних угруповань 2-го Українського фронту наступали в обхід Кіровограда з півночі та півдня. З'єднання 5-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта О.С.Жадова і 7-го механізованого корпусу генерал-майора танкових військ Д.К.Катко-ва просувались з району західніше Знам'янки на дільниці Коханівка - Суботці в загальному напрямку на Грузьке в обхід Кіровограда з північного заходу. 7-а гвардійська армія генерал-полковника М.С.Шумілова і 5-а гвардійська армія генерал-полковника танкових військ П.О.Ротмістрова з району Вершино-Кам'янки розвивали наступ на Плавні-Покровське в обхід Кіровограда з південного заходу.

   Долаючи впертий опір противника, наші війська вибивали його з укріплених рубежів і просувалися вперед. Для більш успішного розвитку наступу 5-ї гвардійської армії командуючий 2-м Українським фронтом генерал армії І.С.Конєв передав у її розпорядження 8-й механізований корпус, який спільно з 7-м механізованим корпусом 6 січня розвинув наступ в обхід Кіровограда з метою оточення всього ворожого угруповання, що знаходилося в місті.
   Згідно з розвідданими, перед центральними арміями 2-го Українського фронту в районі Яси-нуватка - Новгородка діяли: 2-а авіапольова, 320-а, і 286-а, 376-а піхотні, кавалерійська СС, 10-а моторизована, 3-я, 11-а, 13-а та 14-а танкові дивізії. В ході операції ворог підтягнув та увів у бій танкову дивізію СС "Мертва голова".
   У книзі "Записки командуючого фронтом" Іван Степанович Конєв зазначає: "Загальний задум операції полягав у тому, щоб завдати удару на напрямках, що сходяться, оточити і знищити все угруповання противника.! Мені дуже не хотілося, щоб німщ оборонялися "з комфортом", в умовах великого міста. Потрібно було вигнати їх у поле і бити на відкритому місці, не руйнуючи міських будівель".
   У боях за визволення нашого міста брали участь воїни більш ніж 30 національностей! Тисячі з них нагороджені орденами та медалями. Кіровоград звільнили 8 січня 1944 року, а о 21-й годині Москва салютувала військам, які визволили наше місто, 20 артилерійськими залпами із 224 гармат. У районі Кіровограда було оточено й розгромлено п'ять ворожих дивізій.
   Одна з вулиць нашого міста носить ім'я Кіма Дмитровича Шатила, командира танка Т-34. І ось чому. Сьомого січня на околиці міста Шати-ло помітив велике скупчення живої сили і техніки противника. Командир безстрашно повів екіпаж в атаку. Було спалено шість танків, у тому числі два "тигри", роздавлено 51 автомашину, знищено близько роти гітлерівців. Не дрімали й фашисти. Вони відкрили вогонь у відповідь.
   У цьому бою екіпаж танка загинув, відступивши на свою територію, а Шатила знайшли непритомним біля машини. За мужність і відвагу, проявлені в боях за Кіровоград, йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
   У фондах обласного краєзнавчого музею зберігається комплекс матеріалів почесного громадянина м. Кіровограда Михайла Івановича Каліхова. У своїх спогадах Михайло Іванович писав: "У бою за Кіровоград наші воїни виявляли чудеса героїзму. Коли на Лелеківському роз'їзді було перетнуто залізницю, ворог пішов у відчайдушну контратаку. Танки з хрестами повзли один за одним. У цьому бою командир нашої машини молодший лейтенант Стукалов підбив чотири ворожі. Його танк пошкоджили теж. Тоді Стукалов продовжив бій з місця, бився поки фашисти не відступили. А далі своїми силами відремонтував бойову машину і привів її у Новопавлівку".
   За хоробрість і мужність, виявлені в боях за Кіровоград, танкіст Михайло Каліхов отримав підвищення в посаді - став командиром танкового взводу з присвоєнням звання гвардії лейтенанта.
   У хвилини перепочинку між боями Олександр Федорович Карнаухов - пропагандист політвідділу 5-ї зенітно-артилерійської дивізії резерву Головного командування вів фронтовий щоденник. У ньому збереглися записи про бої за Кіровоград: "Восьмого січня місто Кіровоград взято. Навколо палає. Руїна, каміння та щебінь. Знову не спали. Добу? Дві? Забув. Гаразд, відіспимося пізніше. Ходив, дивився місто. Від злості защеміло в серці. Неописане варварство. В усіх підрозділах провели мітинги. Поклялися мстити ворогу".
   Людська пам'ять фіксує найдорожче: дати, імена, події. Вони супроводжують нас завжди й усюди. Гадаю, ці свідчення мужніх людей про Кіровоград морозних січневих днів 1944-го не залишать байдужими тих, кого оминуло воєнне лихоліття. Нам є що взяти від покоління, яке ціною своїх життів дало змогу нащадкам жити мирно та щасливо. Совість, порядність, патріотизм, віра в краще майбутнє - цінності, які ніколи не старіють. Тож треба нам збирати все, що пов'язане з тією кривавою війною, зберігати та описувати. Це дуже важливо.

 

 

 

Валентина Дацька,
співробітник науково-освітнього відділу обласного краєзнавчого музею

 

"Народне слово", 6.01.2011