Статті

pub125

  Ім'я народного артиста України Володимира Мироновича (1939 - 2008) добре відоме шанувальникам театрального мистецтва на Кіровоградщин і та за її межами. Значна частина творчого життя митця пов'язана з роботою в Кіровоградському обласному українському музично-драматичному театрі ім. М. Кропивницького. На уславленій сцені відбулося його професійне зростання, були зіграні десятки ролей. Доля талановитого актора, провідного майстра сцени є прикладом самовідданого служіння Мельпомені, відданості заповітам українських корифеїв.   Володимир Миронович народився 8 лютого 1939 року в Запоріжжі. Його батько Леонід Володимирович (1905-1985) та мати Олена Захарівна (1920-2005) були акторами Запорізького обласного українського драматичного театру. Володимир, який виріс у театрі, продовжив батьківську справу. Юнак — високий, статний, із виразними рисами обличчя, гарним співочим голосом — у 1960 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (керівник курсу — заслужений діяч мистецтв України професор Леонід Олійник).
  У 1960 — 1964 рр. В.Миронович працював артистом драми Черкаського обласного музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка. Там познайомився і одружився з юною актрисою Євгенією Мельниченко. Разом у шлюбі Володимир Леонідович і Євгенія Іванівна прожили 45 років. У багатьох виставах були партнерами, добре розуміли один одного.
  Наприкінці 1964 року родина переїздить до Кіровограда. Робота на сцені театру ім. М.Кропивницького відбувалася періодами: перший — із січня 1965 р. по жовтень 1969 р.; другий — з грудня 1991 р. по 2008 р.
  У перші роки на кіровоградській сцені В.Миронович заявляє про себе як яскравий різноплановий актор. Він співпрацює із заслуженим артистом України Михайлом Донцем, майбутніми народними артистами України Л.Тімош, Г.Семеновим, К.Параконьєвим, І.Кравцовим, режисером І.Казнадієм. Шліфуються грані майстерності актора. Серед ролей того часу — козак Софрон («Маруся Богуславка» М.Старицького); Давидов, прообразом якого став борець І.Піддубний («Під чорною маскою» Л.Лядової); Ілляс («Тополька моя у червоній косинці» Ч.Айтматова) та інші, які були схвально сприйняті глядачами і критикою.
  Далі В.Миронович працює: артистом Луганського обласного драматичного театру, Львівського театру юного глядача ім. М.Горького, Полтавського обласного музично-драматичного театру ім. М.Гоголя, якому віддав 20 років свого життя і творчості. Кращими ролями В.Мироновича на полтавській сцені стали: Гнат, Націєвський, Мартин («Безталанна», «Мартин Боруля» І.Карпенка-Карого), Микита («Титарівна» М.Кропивницького) та інші. Візиткою Полтавського театру стала вистава «Енеїда» за І.Котляревським. Головну роль козака Енея протягом 18 років блискуче виконував В.Миронович. У 1984 році актору було присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».
  У 1991 р. родина Мироновичів повернулася до Кіровограда — міста, тепер уже рідного назавжди. Останні 20 років подарували митцю нові несхожі ролі в класичному і сучасному репертуарі. В їх числі — комічний старшина («По ревізії» М.Кропивницького), трагічний у своїх сумнівах Сава («Сава Чалий» І.Карпенка-Карого), вишуканий аферист Барон («Моя професія — синьйор із вищого світу» Д.Скарначчі, Р.Тарабузі), високий чиновник Гаранін («Бажання екстриму» А.Крима), ватажок Максим Залізняк («Гайдамаки» за Т. Шевченком) та інші.
  Особливе місце в доробку актора належить ролі Городничого у виставі «Ревізор» М. Гоголя (постановка заслуженого діяча мистецтв України М.Ілляшенка, 2003 р.). Режисеру й акторам удалося створити чудовий ансамбль, де головну скрипку вів Городничий — самовпевнений, бундючний, всевладний, перший хабарник закуткового містечка.
  Показана на першому Всеукраїнському фестивалі «В гостях у Гоголя» вистава кропивничан здобула високу оцінку глядачів і критики.
  Багаторічна плідна праця, високий професіоналізм, значний внесок у справу розвитку еатрального мистецтва були високо оцінені державою. У 2007 р. В.Мироновичу було рисвоєно звання «Народний артист України». Хвороба підірвала здоров'я актора. 29 лютого 2008 р. Володимира Леонідовича не стало.
  До роковин смерті і 70-річчя від дня народження митця у 2009 році в меморіальному музеї М.Кропивницького відбувся вечір його пам'яті. На сцені «Театральної вітальні» музею виступали друзі-колеги — народний артист України Іван Кравцов, режисер Лідія Кравцова, заслужені артисти України Валентина Литвиненко, Анатолій Литвиненко та інші. Згадували чуйну людину, доброго товариша, блискучого актора, розуміючого партнера. У виконанні Олександра Ярошенка лунали улюблені твори Володимира Леонідовича.
  А в березні відкрилася виставка нових надходжень «Уславлені актори Кіровоградщини». Вона присвячена сторінкам історії театру ім. М. Кропивницького, пов'язаним з іменами заслуженого артиста УРСР М. Донця, народних артистів України І.Кравцова, В.Мироновича, диригента С.Чумаченка, літописця театру, театрознавця В.Шурапова. Серед оригінальних експонатів, представлених на виставці, привертають увагу дві вишиті українські чоловічі сорочки, виготовлені в середині XX століття. Одна з них належала заслуженому діячу мистецтв України І.Казнадію, інша — В.Мироновичу. Євгенія Миронович, завдяки якій вони потрапили до музею, розповіла, що сорочку ЇЇ чоловіка вишила Поліна Денисівна Левицька, бабуся актора, в подарунок на його 16-річчя. Віднині ці речі зберігатимуться в музеї Корифея.

На знімку: В. Миронович у день 16-річчя.

 

Н.ЧЕРНЯК,
екскурсовод меморіального

музею М.Кропивницького

 

 

"Ветеран", 15.04.2010