Статті

  У січні 2010 року виповнилось 130 років від дня народження видатного українського педагога, музикознавця, етнографа, хореографа, диригента і композитора Василя Миколайовича Верховинця.

  Він був високообдарованою людиною, людиною неабиякої освіченості та широких інтересів. Його внесок у розвиток національної культури і педагогічної науки важко переоцінити.   Народився Василь Миколайович в с.Мізунь (нині Старий Мізунь Долинського району Івано-Франківської області в родині селянина-бідняка. Успішно закінчив сільську школу, учительську семінарію в Самборі з дипломом "Городського народного вчителя", почав педагогічну діяльність на посаді викладача співів у народних школах села Бережинці, а згодом у Чергнігові Калужського повіту. Він виявляє себе як неабиякий хормейстер і актор.
  У 1906 році Микола Карпович Садовський організовує театр і запрошує для роботи у ньому як визначних майстрів старшого покоління, так і молодих акторів, серед яких був і В.М.Верховинець, якому довелося переїхати з Галичини до Києва.
  У театрі Садовського Верховинець працював над створенням сценічних образів. Киян чарували його тенор і майстерна гра в ролях Петра ("Наталка Полтавка" М.Лисенка), Андрія ("Запорожець за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського), Левка ("Майська ніч М.Лисенка), Ионтека ("Галька" Манюшка), Вишека ("Катерина" М.Аркаса).
  Великі досягнення Верховинця у справі хореографії. 23 листопада 1910 року в театрі М.Садовського відбулась прем'єра комічної опери М.Лисенка "Енеїда". Особливо цікавими були веснянки карфагенянок і гопак на Олімпі у постановці Верховинця. Цікавим був танець молоді біля корчми, поставлений ним для драми І.Франка "Украдене щастя". Винахідливо скомпоновані і поставлені Василем Миколайовичем обрядові "хори веснянок" в п'єсі "Маруся Богуславка" мали винятковий успіх у глядачів.
  Користуючись змогою бувати у різних куточках України завдяки гастролям театру, Верховинець глибоко вивчав побут і творчість українського народу. Він багато часу досліджував українські народні танці, проводив етнографічні дослідження, записував традиційні танці та танцювальні кроки в українських селах, ним записані танці "Роман" і "Гопак", "Василина", "Шевчик", "Рибка".
  Першою науковою працею стала книга "Українське весілля" у 1912 році. Разом з другою працею "Українські танці (1913р.) ці книги стали результатом наполегливих пошуків у царині танців.
  З метою створення міцної теоретичної бази для подальшого розвитку національної хореографії М.Верховинець підтриманий М.К.Садовським пише книгу "Теорія українського народного танцю". Це було перше в Україні грунтовне дослідження характеру і принципу побудови української народної хореографії, дослідження, яке мало на меті створення на народній основі національного фахового балету.
  Він перший з фольклористів дав назви майже всім танцювальним рухам відповідно до їхнього характеру і внутрішнього змісту. Книга стала справжнім дороговказом для майстрів української хореографії.
  На той час становище в галузі хореографії залишало бажати кращого. В.М.Верховинець говорив: "Українського балету ще не було і нема, він ще в народі як матеріал. Те, що ми до цього часу бачили на сценах, на забавах та вечірках - це тільки слабка або погана імітація під неможливо швидкий темп українського козачка".
  Отже, В.М.Верховинець перший серед українських хореографів і науковців порушив питання про створення українського національного класичного балету на основі фольклорного матеріалу, розробив власну концепцію побудови такого балету і втілив її у життя при постановці першого українського балетного спектаклю "Пан Коньовський" у Харківському оперному театрі.
  У 1930 р. Василь Миколайович у Полтаві створює жіночий хоровий театралізований ансамбль "Жінхоранс", який за задумом творця, мав подавати пісню у тетралізованому плані. Робота "Жінкорансу" базувалася на засадах "Теорії українського народного танцю". Створення Василем Миколайовичем колективу стало підтвердженням його гасла, що "Пісня і танець - це рідні брат і сестра".
  У 1935 р. вже відомого українського хореографа, професора запрошують на постановку танцю "Гопак" для групи артистів балету, яка представляла українську народну хореографію на Першому Міжнародному фестивалі народного танцю в Лондоні. Василь Миколайович спільно з балетмейстером Л.Жуковим поставив на власну музику "Триколірний Гопак". Виступ українських танцюристів на Першому Міжнародному фестивалі народного танцю став славною сторінкою в історії розвитку української народно-сценічної хореографії і не мала заслуга в цьому була В.М.Верховниця.
  По суті, його робота в цьому напрямку дала перші паростки самостійного, відокремленого від театру, виду мистецтва - ансамблю народного танцю. Сучасна українська хореографія всебічно і широко втілює в життя його мистецькі ідеї.
  В експозиції музею історії українського хореографічного мистецтва представлені матеріали про першого балетмейстера українського театру В.М.Верховинця з якими можна познайомитися відвідавши музей.

 

Яніна Частакова -
старший науковий співробітник
музею історії українського хореографічного мистецтва

 

Виступ на радіо, КОДТРК, 22.01.2010