Статті

pub038

   Всім відоме, ще й дуже улюблене нашим православним народом свято Покрови. Великої популярності культ Покрови Богородиці набрав ще в XVII столітті. В середині XVIII ст. в Києві з-поміж сімнадцяти церков три носили її ім'я. На іконах Покрови часто використовували образи національних героїв - Мати Божа тримала під своїм покровом на деяких - Богдана Хмельницького, на інших Івана Мазепу, єпископів тощо.    В місті Кіровограді, в районі Ковалівки, стоїть один з найстаріших храмів - Храм Покрови Пресвятої Богородиці. Церковні відомості 1787 р. повідомляли, що по вул. Бульварній (нині Фрунзе) на кошти прихожан було побудовано дерев'яну церкву. В 1790 році священик Успенського собору Дмитро Смолодович освятив його на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Кошти на будівництво виділяв купець Петро Щедрін.
   Храм цей будувався за проектом відомого архітектора Костянтина Тона - засновника російсько-візантійського стилю, автора проектів храму Христа Спасителя в Москві, багатьох храмів в Санкт-Петербурзі, Великого Кремлівського палацу. Внутрішнє оформлення храму належить міському архітектору Андрєєву.
   Долю цього храму, на жаль, не оминула хвиля закриття в 1932 р. У 1942 р., під час війни, служби тут, як і в багатьох інших храмах, поновились. Але на початку 60-х церкву закрили знову. І стояла майже у самому центрі міста споруда зі руйнованим куполом, але дуже гарна навіть у такому стані...
   І лише з 1988 року храм повертають прихожанам. До речі, відновлювали його віруючі своїми силами, очолював цю велику роботу Іван Галушко, людина рідкісної душі, істинно віруюча.
   В приміщенні збереглися фрагменти розпису художника Ф.Козачинського. Зроблено різний іконостас (худ. Ігор Сиротюк, столяри Сергій Куроп'ятник, Юрій Корня), пов'язаний з ім'ям Пресвятої Богородиці.
   Другий храм Пресвятої Богородиці, розташований в Єлисаветграді, побудований в 1825 році, був перебудований у 1893 році. Нині носить ім'я рівноапостольного князя Св.Володимира, до речі, зараз він розташований за Преображенським храмом.
   А як вшановували запорізькі козаки Матір Божу, то її величність історія багато нам розкаже про це...
Запорізькі козаки 1659 року вибудували у Чортомлицькій Січі церкву на честь Богородиці, яку було освячено 14 жовтня. За час існування Січі на Запоріжжі було 13 церков Покрови Богородиці. Тож Покрова стає святом саме козаків.
   Головним заняттям запорізького козацтва на теренах нашого краю була господарська діяльність. Саме тому у фондових збірках нашого краєзнавчого музею є предмети, що відзначають господарську діяльність козаків. Господарство запоріжців носило здебільшого натуральний характер. У фондах музею зберігається ряд ручних допоміжних знарядь праці XVIII - поч. XX століть: рубель, жлукто (ступа) з дерев'яним пестом, ткацький стан та самопрядка з гребінем.
   За часів Нової Січі (1734-1775 рр.) успішно почало розвиватися в нашому краї землеробство. В музеї зберігається багато предметів, за допомогою яких оброблялась земля за часів козаччини: соха, борона, лопата, граблі, серп, коса, ціп (молотило) тощо.
   Серед речей козацького побуту особливо цікавить відвідувачів колекція козацьких люльок, що були куплені 1960 року у відомого в Кіровограді колекціонера Олександра Карецького. У колекції п'ять люльок-буруньок (від татарського бурун - ніс) та одна велика (загальна довжина з чубуком близько 0,5 метра) "обчеська люлька", яка використовувалась козаками на зібранні. Ці люльки ви можете побачити в діючій експозиції музею.
   Із зразків вогнепальної зброї у фондах є два кременевих пістолі, дві кремневі рушниці (злам ХVI-ХVII ст.) з кулями, салютна гармата невеликих розмірів (0,5 м загальної довжини) і кілька гарматних ядер різноманітних калібрів.
   Запоріжці - народ мудрий. У їх військовому арсеналі було чимало зброї турецької, польської, татарської. Отож в експозиції ви можете побачити польську шаблю та турецький ятаган.
   У бібліотеці краєзнавчого музею зберігається чимало друкованих видань, що віддзеркалюють історію запорізького козацтва взагалі і на терені сучасноїКіровоградщини зокрема. Це праці (перевидання останніх років) Михайла Грушевського, Андріана Кащенка, неперевершеного знавця, метра козаччини Дмитра Яворницького. Та бібліографічною перлиною серед зазначених видань є книга, на титулі якої значиться: "История Новой Сечи или последняго Коша Запорожскаго. Составлена из подленных документов Запорожскаго Сечевого Архива А.Скальповским... Издание второе исправленное и значительно умноженное. Часть III. Одесса, 1846".
   В середині XVIII ст. землями, на яких знаходиться Олександрівка, та навколишніми місцями, володів гетьман Б. Хмельницький. Власністю його було село Бірки поблизу сучасної Олександрівки.
   Під час визвольної війни українського народу середини XVIII ст. саме у Бірках Б.Хмельницький довів, що він не тільки вправно володіє мечем, а й водночас є тонким дипломатом.
   Немеркнучої слави набув у боях з нападниками Іван Сірко. Запорожці вісім разів довіряли йому посаду кошового отамана, й Іван Дмитрович виправдав довір'я сповна. Його резиденцією була наша Торговиця. Звідси він виступив влітку 1661 року, коли велика орда з Криму, зосередившись на берегах Синюхи, чинила спустошення в нашому краї, і він зупинив татар.
   Громили запорожці татарські орди на Інгулі, Ташлику. У 1663 році в урочищі Цибульник біля Крилова козаки розбили 10-ти-сячну армію кримських татар і нагайців, визволивши 4 тисячі полонених. Значної поразки татарам завдали запорожці і в 1668 році на річці Тясмин. Всі здобутки перемоги запорізькі козаки поєднують з захистом Пресвятої Богородиці.
   Під покровом омофору Богоматері вони не боялися ні ворожого вогню, ні морської бурі...

 

Звертається до читачів з проханням, якщо хтось пам'ятає розповіді дідів про козацьке минуле, написати про це 

Галина Стужук, співробітник краєзнавчого музею

 

 

"Молодіжне перехрестя", 25.10.2007