Статті

pub029

   Образ жінки найперше асоціюється з поняттями милосердя, добро, ласка. Жінка - це сестра, наречена, дружина, мати. Жінка дає життя, оберігає його. Але на найстрашнішій війні 20 століття їй довелося стати воїном.
   На війні жінки були медиками, зв'язківцями, снайперами, стрільцями, танкістами, льотчиками, партизанами, підпільниками. Вони нарівні з чоловіками стали на захист Батьківщини. Одна з них - Антоніна Федорівна Худякова, Герой Радянського Союзу.    Вона народилася 20 червня 1917 року в селі Нова Слобода тепер Карачевського району Брянської області в сім'ї селянина. Навчаючись у Бежицькому машинобудівному технікумі, мріяла підкорити небо. У 1973 році була направлена в Дніпродзержинськ на вагонобудівний завод на посаду майстра, її шлях в авіацію був таким, як і в багатьох юнаків та дівчат того покоління. Працюючи на заводі, навчалася в аероклубі, потім у Херсонській авіаційній школі. Не раз добрими словами згадувала своїх наставників: вони допомогли їй розправити крила для польотів, тут вона отримала путівку в небо.
   У 1940 році, ставши штурманом-льотчиком, розпочала роботу в Брянському, а потім - Орловському аероклубах.
   На початку Великої Вітчизняної війни Антоніна Худякова пішла добровольцем в льотну частину Раскової, потім - у полк Бершадської. З травня 1942 вона - заступник командира ескадрильї 46-го гвардійського авіаполку нічних бомбардувальників.
   Як тільки не називали фронтовий літак По-2: "кукурудзяник", "огородник", "тихохід". А Тоня та її подруги називали його лагідно: "ластівка". Його швидкість була меншою, ніж у автомобілів "Москвич", "Лада". Літак, виготовлений з фанери і перкалю, не мав захисту. Але під час війни він став нічним бомбардувальником. Під площинами літака прилаштували бомботримачі, і він виправдав свою назву - скидав смертоносний вантаж на голови фашистів серед ночі. Німецьке командування встановило високу нагороду за кожний збитий літак - Залізний хрест.
   На одному з таких літаків воювала Антоніна Худякова. Про неї, свою фронтову подругу, так згадувала Герой Радянського Союзу Лариса Литвинова: "Ніщо не могло зупинити безстрашну льотчицю - ні зенітний вогонь, ні прожектори, ні ворожі винищувачі. Вперше Тоня вилетіла на бойове завдання на Донбас. А потім були бої за Північний Кавказ. Разом з іншими бомбила гітлерівські ешелони на підступах до Моздока. Кожної ночі - від вечірньої зорі і до вранішньої - її По-2 полював за фашистами. Маленький, суто мирний у довоєнний час, літак ніс 200 кг бомб. Він не мав ні гармат, ні кулемета, ні броні для захисту від обстрілу. Але це не лякало Тоню. Ненависть до ворога була сильнішою за страх".
   Антоніна Худякова в роки війни брала участь в обороні Північного Кавказу, розгромі німецьких загарбників на Таманському і Кримському півостровах, у Білорусі, Польщі, Східній Прусії, Німеччині. Здійснила 926 бойових вильотів, провела у повітрі 3189 годин, скинула на ворога 116 тонн бомб. А.Худякова дуже гордилася тим, що 40 її вихованців з Орловського аероклубу у небі б'ють ворога. Будучи в жіночому полку, весь вільний час віддавала вихованню молоді, допомагала дівчатам оволодіти льотною справою, адже добре відчувала "душу" літака. Антоніна прекрасно знала тактику і штурманську справу, засвоїла багато тактичних варіантів, які допомагали перехитрити ворога. Навчаючи інших, удосконалювала свою майстерність.
   За мужність і героїзм, проявлені у повітряних баталіях, Антоніні Федорівні Худяковій присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Було це 15 травня 1946 року. Нагороджена орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, трьома орденами Вітчизняної війни 1-го ст., медалями.
   Після війни жила і працювала в місті Олександрії нашої області. Зокрема, з 1980 по 1991 р. працювала директором міського народного краєзнавчого музею. Антоніни Федорівни не стало 25 грудня 1998 року. У 2003 році музею присвоєно ім'я Худякової. Вона - почесний громадянин м.Олександрії.

 

В.ДАЦЬКА,
співробітник науково-освітнього відділу обласного краєзнавчого музею

 

 

"Ветеран Кіровоградщини", 25.06.2007