Статті

pub008

   "Фронтові трикутники"- таку назву має виставка, відкрита в обласному краєзнавчому музеї з нагоди 62-ї річниці Великої Перемоги. На ній представлені фотокартки, фронтові трикутники, листівки, похоронки. Матеріали експозиції знайомлять відвідувачів з листами наших земляків Віри Михайлуци, Віктора та Юрія Крангачів, Архипа Маніти, Івана Нечипоренка, Олексія Калюжного, Дмитра Розова.    Вчитайтеся у них - і ви відчуєте гарячий подих "сорокових-рокових". Ось один із листів Віри Михайлуци до батька: "Привіт із фронту. Доброго дня, мій дорогий тату! Життя у нас зараз однакове. Я - воїн, і ти - воїн. Ти будеш боротися за визволення рідної України і я. Ти віддаси життя за Батьківщину, якщо буде потрібно, і я. Незважаючи на те, що ти мій батько, а я - твоя донька, у нас є одна мета: визволити рідну землю від німецької нечисті. Тут у нас "весело": виють міни, дзижчать кулі, співають "Катюші". Міцно обіймаю і цілую тебе. Рідна твоя донька Віра".
   Слова дівчина, жінка асоціюються, перш за все, з поняттями милосердя, сестра, дружина, мати. Але на найстрашнішій війні XX століття вона стала воїном. Наша землячка Віра Михайлуца загинула у 1943 році на Донеччині, біля Савур-Могили, у селі Степанівці.
   Мабуть, найжахливішою сторінкою в історії війни були фашистські концтабори. Гітлерівці вкрили Європу павутиною катівень, організували жахливі "фабрики смерті". Кров холоне в жилах при згадці про такі табори смерті, як Дахау, Освенцім, Майданек, Бухенвальд, Заксенхаузен та подібні їм, у яких по-звірячому закатовано мільйони людей. У концтаборах недолюдки творили злочини, яких історія людства ще не знала: шибениці, крематорії, абажури з людської шкіри, матраци, наповнені людським волоссям...
   У листах з неволі - сум за близькими, рідними людьми, мрія повернутися додому.
   Ось лист Каті Сусаніної із фашистської каторги: "Дорогий, добрий татусю! Пишу тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні. Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай, її розстріляли німці".
   Такі листи не можна читати байдуже, відсторонено. Велика Перемога далася великою кров'ю. 3,5 мільйона радянських військовополонених загинули в концтаборах. На виставці представлені передсмертні листи, записки, похоронки, котрі скорботою і болем відзиваються в наших душах.
   Радісним, зворушливим багатоголоссям промовляють листи, написані у травні 1945 року. "Ми перемогли! Майбутнє за нами!" - такий головний їх зміст. Цей довгоочікуваний день справді настав. Але побачити його судилося не всім.
   Виставка "Фронтові трикутники" сприймається нами, як величезний хор голосів, у яких звучить вирок фашизму. Перед нами - історія Великої Вітчизняної війни, етап за етапом. Але ця історія розміщена не у великих томах, а у фронтових трикутниках, листівках, передсмертних записках, похоронках. В експозиції виставки "Фронтові трикутники" відсутні карти, схеми, звіти, великі числа. Своєрідність її у тому, що проходить вона крізь душу і серце бійця, в'язня, військової медсестри, трудівника тилу, а взагалі - людини.
   Хочу низько вклонитися тим, хто писав листи, і тим, хто зберіг цих "свідків" тієї великої війни. Адже писалися ці звісточки серцем і з великою надією на Перемогу. Навіть якщо надії на життя уже не лишалося.

 

Валентина ДАЦЬКА,
співробітник науково-освітнього відділу обласного краєзнавчого музею

 

 

"Вечірня газета", 11.05.2007