Статті

   150 років тому, 6 грудня 1856 року, у селищі Іванівка Олександрійського повіту Херсонської губернії в родині поміщика-землевласника Льва Івановича Давидова народився син Микола. В той час ніхто й не уявляв, що саме з цим ім'ям буде пов'язане справжнє степове диво - дендропарк "Веселі Боковеньки". Парк, про який знають не лише на Кіровоградщині. Адже він надихає поетів, художників, дарує спокій і гарний настрій усім своїм гостям.
   Але це станеться згодом... Малого Миколку доглядає няня Прасковія Арсентіївна Куделя, яка виховувала у хлопців не лише дбайливе ставлення до оточуючих, а й любов та повагу до селян-кріпаків.    У десятирічному віці Микола Давидов був направлений до Одеської чоловічої гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. По закінченню гімназії в 1874 році на сімейній раді йшли дебати, які повинні бути вирішній подальшу долю молодого барчука... Батько та дядьки по матері, учасники бойових дій севастопольської кампанії, стояли на тім, щоб Микола продовжив стару традицію роду Давидових, став військовим. Мати, яка дуже любила єдиного сина, була проти військового училища і переконала, що ця кар'єра не для нього. Він продовжував спілкуватися з нянею, із зведеними братами, селянами. Ходив з ними на прогулянки по рідній українській землі, любив степ та річку Боковеньку, береги якої були вкриті старими напівдикими садами.
   У 1875 році Микола вступив до Московського університету на юридичний факультет, який закінчив із срібною медаллю. Рівно через п'ять років на радість батькам і всім рідним Миколи, їх молодий фахівець-юрист повертається в рідні краї, до Іванівки.
   М.Л.Давидов отримує посаду мирового судді в невличкому містечку Братолюбівці неподалік від його рідного дому. Тут він і працював, наче один день, рівно тридцять років. Та не служба юриста захоплювала Миколу Давидова. Ще будучи студентом він побував за кордоном, де бачив різноманітні парки, сади. Він часто згадував свою няню, від якої чув розповідь, що родиться така людина, яка насадить рай, де будуть рости дерева з усього світу, а люди, дивлячись на нього, будуть забувати своє горе". Можливо, ці розповіді "про зелений сад-рай" запали в душу хлопчика і це стало метою його життя. Микола Львович часто замислювався над тим, щоб посадити біля свого мастку парк, який став би художнім витвором у засушливих місцях на схилах балки Скотоватої та річки Боковеньки.
   Але господарством помістя займався батько Лев Іванович, який і слухати не хотів вигадок сина про парк. Однак це не зупинило молодого Давидова - він продовжує наполегливо й багато працювати над створенням парку. Пройшло багато часу, поки Микола Львович таки переконав рідню в доцільності своєї мети. Батько лише махнув рукою: "Роби, Господи, що хочеш".
   Отримавши своєрідне батьківське благословення, М.Л.Давидов серед захаращеного фруктового саду розпочинає перші посадки омріяного майбутнього парку.
   Парк став справою всього життя Миколи Львовича, в яку він уклав усі свої сили і гроші. Адже так сталося, що він ніколи не мав родини, тому парк був його дітищем. Будівництво парку розпочалося у 1893 році за проектом художника-пейзажиста І.Владиславського-Падалки. Дуже допоміг у закладенні парку відомий паркознавець А.Регель.
   Так серед степу з'явилася своєрідна лісова оаза. І назвали її гарно - "Веселі Боковеньки". Розповідають, що колись поряд із річкою Боковенькою пролягав чумацький шлях; і на березі зупинялися на нічліг натомлені чумаки. Відпочивали, а потім з веселими піснями продовжували свій шлях. Пісні чумаків лунали вздовж течії річки. Через те й прозвали в давні часи це місце на чумацькій безкінечній дорозі Веселими Боковеньками. З усього світу Давидов завозив саджанці й насіння, запрошував різних фахівців, залучав до роботи селян. Все було: і удачі й розчаруавання, одні дерева приживалися, інші ні. За кожне деревце, господар уболівав, про кожне піклувався.
   Парк Давидова довів, що у степовій зоні можуть існувати чудові парки з рослинами з різних частин світу: пірамідальні дуби, сосна чорна, тюльпанове дерево, платан західний. А в це ж тоді мало хто вірив...
   Потрібно лише впевнено йти назустріч своїй мрії, незважаючи на перешкоди й труднощі на цьому шляху. І можна лише вклонитися величезній мужності людині, мрія якої здійснилася.
   Парк "Веселі Боковеньки" - це пам'ять про чудову людину, про її дії на благо інших, це шана тому колективу, який зараз там працює, продовжує справу М.Л.Давидова.

 

Н.ЗАВАЛІЙ, співробітник відділу природи обласного краєзнавчого музею

 

"Кіровоградська правда", 12.12.2006