Статті

   Розвиток музейної справи на Кіровоградщині, пов'язаний з ім'ям В. М. Ястребова (1855-1898) - історика, етнографа, археолога, краєзнавця. Володимир Миколайович Ястребов народився 6 липня 1855 р. у с. Кривій Луці Самарської губернії у родині священика. У 1872 р. після закінчення гімназії вступив на історичний відділ історико-філологічного факультету Новоросійського університету в Одесі. Його науковими наставниками в університеті були такі значні вчені як В.І. Григорович, П.К. Брун, Р.В. Орбинський, Ф.І. Успенський, О.І. Маркевич.     У 1876 р. закінчив університет і 13 вересня отримав призначення на посаду викладача історії у Єлисаветградську громадську дівочу гімназію. У місті знову зблизився з В.І. Григоровичем, який після відставки восени 1876 р. переїхав у Єлисаветград і викладав у земському реальному училищі. Передчасна смерть видатного вченого 18 грудня 1876 р. змусила В.М. Ястребова перейняти в нього естафету сумлінної науки.
  Після необережних слів, сказаних у грудні 1876 р. на урочистостях 100-річчя народження імператора Александра І, мусив піти з громадської дівочої гімназії, деякий час викладав у приватній дівочій гімназії Е.Ф. Кодієвої, врешті перейшов до земського вищого реального училища.
  20 січня 1877 р. у Новоросійському університеті був затверджений кандидатом історії за дисертацію "Крестовий похід Фрідріха II", яку починав писати в Одесі, а закінчив у Єлисаветграді.
  В.М. Ястребов дуже відповідально відносився до викладацької діяльності, ретельно готувався до уроків, але наполегливо продовжував займатися історичними дослідженнями, захопився археологією та етнографією.
  Для забезпечення предметності та наочності у навчальному процесі земське реальне училище мало міцну матеріальну базу: багату бібліотеку, фізичний кабінет, хімічну лабораторію та кабінет природничої історії до якого Ястребов передавав предмети археології та етнографії, зібрані ним під час історичних мандрівок по території Єлисаветградського повіту.
  Крім наочних посібників, які використовувалися для викладання хімії, біології, географії, неупорядковане та спонтанне колекціонування предметів історичного та етнографічного характеру в кабінеті природничої історії почалося з часу заснування реального училища. В кабінеті природничої історії знаходилося у 1871 навч. році 1514 номерів наочних посібників, з яких 1094 були придбані шляхом закупки, інші, 417, подаровані різними приватними особами та організаціями. В числі меценатів названі барон Стюарт, який подарував прилади та інструменти на суму 180 крб., Новоросійський університет, О.М. Пашутін, вихованці училища. Єлисаветградська земська управа пожертвувала глиняну посудину і частину металічної вази, знайдених в кургані поблизу с. Мартоноші, а також металеві наконечники для стріл з того кургану. Ці предмети були дуже цінні з наукової точки зору, тому деякі з них були передані до Ермітажу, взамін було надіслано інші археологічні речі.
  Кількість предметів постійно зростала і вже у 1874 навч. році складала 2537 одиниць. Цікавими речами поповнився кабінет, знову ж таки, дякуючи подарункам та особистій праці викладачів. Так вчителем Блізніним було складено гербарій в кількості 305 предметів зразків рослин Єлисаветградської та Олександрійської флори. Бувший Херсонський губернатор І.С. Абаза подарував училищу прекрасну колекцію раковин, мінералів, шліфованих топазів різних відтінків - 239 одиниць. При його допомозі училищу була надіслана із Санкт-Петербурзького гірничого інституту систематична колекція із 344 мінералів. Предводитель дворянства К.В. Соколов-Бородкін подарував училищу нумізматичну колекцію із 170 стародавніх монет.
  Таким чином ми бачимо, що кабінет природничої історії був досить багатим і різноманітним. Але ми бачимо і те, що багато цих речей, зокрема предмети археології і інші старожитності надходили до музею училища стихійно, шляхом пожертвувань. Кошти ж виділялися тільки для придбання необхідних наочних посібників - зразків корисних копалин, мінералів, флори і фауни краю, приладів тощо. Системи поповнення кабінету предметами старовини не було.
  20 жовтня 1882 р. Єлисаветградське земське реальне училище, яке фактично було приватним семикласним училищем 1-го розряду, зрівнялося у правах і програмах з державними реальними училищами. Згідно з міністерським статутом реальні училища мали так звані історико-географічні музеї, власне це були кабінети навчального приладдя для викладання історії та географії. В.М. Ястребов став завідувачем такого кабінету, але завдяки своїй завзятості, клопіткій пошуковій та дослідницькій роботі дійсно підняв його до рівня справжнього музею.
  На момент призначення Ястребова завідувачем історико-географічним музеєм він складався з невеликої колекції старожитностей, до якої відносились 240 предметів, в тому числі 270 монет і медалей, 57 документів, рукописна карта Єлисаветградської провінції XVII ст., З кам'яні молотки і цінне зібрання предметів скіфської епохи з кургану біля села Мартоноші. Документом, що підтверджує дату заснування в Єлисаветграді першого музейного закладу є "Дані про археологічну колекцію при Єлисаветградському земському реальному училищі". У 1884 р., з дозволу правління училища, В.М.Ястребов експонував колекцію на ІV-му Археологічному з'їзді, що проходив в Одесі, її було відзначено делегатами і головою з'їзду О.С. Уваровим, як дуже рідкісну й цікаву. Вважаючи, що оригінальні предмети та старовинні речі пробуджують допитливість у молоді і прищеплюють вихованцям любов до батьківщини не менш від інших наочних посібників, Ястребов бажав по можливості врятувати від загибелі й невідомості такі пам'ятники. Тож вся його робота на посаді завідуючого музеєм була направлена на збирання, збереження та пропагування колекції. За три роки його завідування музей поповнився 270 предметами і на 1886 рік складався із 612 предметів. Серед археологічних надходжень особливої уваги заслуговували кам'яні статуї, які сьогодні прикрашають міський сквер поблизу музею - результат розкопок курганів скіфської епохи. Крім того, колекція поповнилася 53 предметами прикрас давнього слов'янського племені дреговичів. Архівна група - документами, скріпленими власноручними підписами Єлизавети Петрівни і Катерини II, імператора Олександра І, засновника Нової Сербії генерала І.С. Хорвата, французьких королів Генріха IV і Людовіка XVI. Отже робота по розширенню музейних колекції велася цілеспрямовано. Предмети старожитностей поступали до музею не тільки шляхом пожертвувань, як раніше, а з початку 1887 р. виділялися кошти для їх придбання, зокрема на розкопки, що проводив В. Ястребов.
  Таким чином музей навчальних посібників під керівництвом вченого і ентузіаста В.М. Ястребова значно розширився - було створено два нових відділи - археології і етнографії. Про це говориться в доповіді ревізійної комісії по Єлисаветградському земському реальному училищі черговому Єлисаветградському повітовому зібранні (травнева сесія 1883 р.). "В нинішньому році покладено початок місцевому археологічному і етнографічному музею, влаштованому за ініціативою і завдяки особистій праці викладача історії і географії В.М. Ястребова, при скромній затраті зі сторони правління - 50 крб. на розкопки. Знаходячи дуже корисною працю, яка допомагає учням і суспільству у вивченні місцевої історії і етнографії, комісія висловила свою підтримку розширенню і процвітанню музею і... висловила подяку В. М. Ястребову за організацію в училищі такого музею, експонати якого сприяють вивченню місцевих сторін історії рідного краю."
  Результати дослідницької діяльності В. М. Ястребова привернули увагу наукового світу. 30 квітня 1885 р. Московське археологічне товариство обрало його своїм членом-кореспондентом, а 3 квітня 1889 р. затвердило дійсним членом. 29 січня 1887 р. Одеське товариство історії та древностей признало його своїм членом-кореспондентом, а 29 березня 1893 р. - одноголосне дійсним членом. 17 листопада 1892 р. його обрано до складу Історико-філологічного товариства Новоросійського університету. 17 січня 1894 р. він став членом-кореспондентом Церковно-археологічного товариства Київської духовної академії.
  Авторитет В.М. Ястребова в археології був настільки значним, що голова Імператорської археологічної комісії граф А.А. Бобринський З червня 1888 р. попросив його очолити археологічні розкопки древнього могильника в 12 верстах від Тамбова. Після цієї експедиції, результатом якої стала монографія "Лядинскій й Томниковскій могильники Тамбовской губерній", В.М. Ястребов постійно співробітничав з комісією і відряджався на розкопки у Херсонщині, Катеринославщині й навіть в області Війська Донського. Результати цієї роботи відобразились у наукових звітах і статтях, але основною його археологічною працею став "Опытъ топографическаго исследованія древностей Херсонской губерніи", виданий в Одесі 1894 р. У тому ж році в Одесі вийшов головний етнографічний твір - "Материалы по этнографіи Новороссиійскаго края".
  Археологічні, етнографічні та історичні праці В. М. Ястребова публікувалися у Москві, Петербурзі, Києві, Херсоні, Одесі, Єлисаветграді, Львові, Парижі.
  Багатогранна наукова діяльність земського вчителя стала феноменом провінційного життя і яскравим зразком духовного подвигу.
  Ще при житті прийшло до Володимира Ястребова визнання. Він відбувся як науковець, як викладач - користувався любов'ю і пошаною у дітей, знаходив особливе призначення в керівництві музеєм, займався громадською та позакласною роботою. У дні шкільних канікул проводив екскурсії з учнями по визначних місцях держави - Київ, Москва, Петербург, Крим. Останню поїздку по заповідних місцях Криму довелося перервати 10 серпня у зв'язку з хворобою Володимира Миколайовича. На лікування Ястребова було виділено правлінням училища 375 рублів. Але хвороба виявилася невиліковною. "В першій половині 1897 навчального року Ястребов уроків не давав, а в другій половиш вийшов у відставку". В рік смерті Володимира Миколайовича Ястребова - 1898 р. - в "історико-географічному музеї числилося 399 предметів, археологічна та етнографічна колекції налічували 2055 предметів".
  Нового завідуючого музеєм не було призначено, предмети розбирались викладачами для класних занять, поступово губились. Музеєм вже ніхто не цікавився. Про нього забули надовго. Перед першою Світовою війною Єлисаветградське земське реальне училище було закрите.
  Таким чином 1883 р. став вирішальним в історії розвитку музейної справи на території краю. Перша колекція експонатів, що почала формуватися в кабінеті природничої історії Вищого земського реального училища з 1870 р. уже через 13 років переросла у колекцію музею, який з позиції сьогодення класифікується як краєзнавчий.
  На початку XX ст. у місті Єлисаветграді було декілька спроб відновити діяльність музею. Ініціатором цієї справи був П.3. Рябков (1848- 1927) - історик, етнограф, статистик, земський діяч. Але в силу історичних обставин, які склалися на той час у країні, ці спроби не увінчалися довготривалим успіхом.
  Напередодні Жовтневої революції 1917 р. музей у місті Єлисаветграді (з 1924 по 1934 рр. Зінов'євськ, 1934-1939 рр. Кірово, з 1939 р. Кіровоград) не працював.
  З остаточним встановленням радянської влади (поч. 1920 р.) у місті було створено два музеї - природничо - історичний - завідуючий Д. І. Карабінович, та історико-археологічний - завідуючий П.3. Рябков. У 1924 р. вони об'єдналися в один окружний природничо-історичний та археологічний музей. Його керівником було затверджено Д. І. Карабіновича.
  П.3. Рябков створив і очолив музей Революції. У 1939 р. Постановою РНК УРСР за № 217 від 7.03. йому надано статус обласного. Через п'ять років, у 1929 р., Зінов'євському окружному історико-археологічному музею було виділено приміщення по вул. Леніна, 40, де він знаходиться і нині.
  У 1939 р. окружний історико-археологічний музей було перейменовано на Кіровоградський обласний краєзнавчий.
У роки фашистської окупації музей у місті Кіровограді певний час працював. Але експозицію все ж було розібрано і експонати звалено у підвал музею. Музейна документація повністю знищена. Значна частина колекції була розграбована населенням. У загальному музей втратив більше 10 000 експонатів.
  Відразу після звільнення міста почалася робота по відновленню краєзнавчого музею. У вересні 1946 р. музей було відкрито для відвідувачів. Експозиція мала два відділи - природи і історії краю. З роками збільшувалась кількість експонатів, зростав штат науковців музею, відкривалися нові відділи та філії.
  У 1956 р. для увічнення пам'яті українського драматурга І. К. Тобілевича на Кіровоградщині створено літературно-меморіальний музей заповідник Хутір Надія.
  У квітні 1965 р. було відкрито ще один філіал краєзнавчого музею - картинну галерею, яка у 1993 р. відокремилася і стала самостійним обласним художнім музеєм.
  У 1982 р. у зв'язку зі 100-річчям створення першого українського професійного театру під керівництвом М.Л. Кропивницького було засновано меморіальний музей М.Л. Кропивницького, як відділ обласного краєзнавчого музею.
  У 1992 р. колекція Кіровоградського обласного краєзнавчого музею поповнилася меморіальною колекцією В.К. Винниченка, що є окрасою і гордістю не тільки нашого музею, а й України.
  У 1994 р. до Кіровоградського обласного краєзнавчого музею надійшла колекція приватного колекціонера О.Б. Ільїна, яку доцільно назвати кунсткамерою (твори мистецтва, пам'ятки археології, прилади, посуд, меблі...).
  Нині Кіровоградський обласний краєзнавчий музей має цікаві зібрання речових та документальних матеріалів, що характеризують природу, історичний розвиток та культуру краю від найдавніших часів до наших днів. Музейна колекція налічує понад 56 000 експонатів основного та близько 30 000 допоміжного фонду. Кіровоградський обласний краєзнавчий музей є провідним науково-методичним центром в області.

 

В. Пархомчук

 

 

"Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею", липень.2006