Статті

   Топонімічна проблема для нашого міста актуальна, як ніколи. Знову схрестили списи прихильники і противники перейменування як міста, так і окремих його вулиць. Свою думку з даної тематики може висловити на сторінках нашої газети будь-хто: від науковців та людей, знаних у царині краєзнавства, до простих городян, не байдужих до суспільних процесів. Активно включився в дискусію відомий у місті краєзнавець Костянтин Шляховий. Його підхід до вивчення впливу власних імен на формування історичних назв нашого краю викладений у матеріалі, запропонованому нашій газеті.

   З давніх-давен і донині в культурі відомих нам народів імена та назви виконують функції вельми суттєвих етнокультурних і мовних символів. Ім'я людини - це його культурний і соціальний знак. Топонім, або географічна назва, - це часова і просторова віха для спільноти людей, що живуть на конкретному терені.
   Імена людей (антропоніми) і назви місцин їх проживання (топоніми) становлять продукт багатовікового розвитку культур різних народів, результат культурних зустрічей на перехрестях історії. Історія імен і назв містить у собі різноманітність мовної та культурної участі як народу-носія цих імен і назв, так і народів, які зіграли роль культурних донорів.
   Тисячоліття християнства на Русі залишило глибокий слід у нашій культурі, в наших іменах. Звідки взялися Івани, Михайли, Гаврили, Данили? З біблейських (давньоєврейських) Іоанна і Михаїла, Гавриїла і Даниїла. Олексії та Олександри, Дмитри та Ксенії (Оксани) - з грецьких першоімен.
   Тетяни і Романи пов'язані з латинською традицією. Історично склалося, що Русь підкорила фінно-угорські ліси та тюркські степи, жителі яких були асимільовані або витіснені, але залишили по собі багато топонімів, які органічно увійшли в російську та українську лексику. На Кіровоградщині назви багатьох річок залишили тюркомовні народи, які кочували тут до козацької колонізації краю - це Інгули (Великий і Малий, тобто Інгулець), Ташлики (Чорний, Сухий, Плетений), Сугоклеї (Каменувата і Комишувата), Кагарлик, Аджамка, Бешка тощо. Так із різнокультурних струменів наповнювався словник імен народу, трансформуючись у звуках і канонах рідної мови.
   З давніх часів люди наділяли імена магічними властивостями, здатними захистити та відвернути від лиха, нещастя та життєвих незгод. Тому дітей називали іменами календарних святих, бажаючи їхнього заступництва. Не випадково і фортифікаційні укріплення та бойові кораблі в християнських країнах часто називали іменами небесних покровителів. Бастіони фортеці Святої Єлисавети були названі іменами святих Петра, Олексія, Андрія Первозванного, Олександра Невського, Архістратига Михаїла, Катерини, а равеліни - іменами святих Анни, Наталії, Іоанна Хрестителя, Преподобних Печорських, Миколая Чудотворця, Феодора. Їхня духовна підтримка була необхідна православному воїнству в протистоянні бусурманству.
   Тож чи можемо ми відмовитися від віковічних традицій, сталої культури надання імен і назв? Виявляється, можемо. Після 1917 року в запалі міфотворення і нищення всього старого (старе ж розумілося як синонім мотлоху і непотребу) була зроблена спроба відчуження власного імені не тільки в людини, але й у середовища, яке її оточувало.
   Так для людини вихідним матеріалом імені став словесний ерзац скорочень: Марлен (Маркс і Ленін), Вілен (Володимир Ілліч Ленін), Кім (Комуністичний Інтернаціонал молоді); зворотного прочитання слів: Нінель (Ленін) тощо.
   Виникла загроза зруйнування історико-культурної традиції та культурного середовища існування імені. Раніше Івани та Марії складали певну іменну систему, що спиралася на сформований не без впливу церкви канонічний список імен. Поява штучних імен породила інше явище: у суспільство ринув потік ідеологічно мотивованих імен, які практично розірвали називну культуру. Бо ім'я завжди, або майже завжди, було національно-культурним знаком. Нові імена були умисно "інтернаціоналізовані", звучали екзотично і були малозрозумілими загалу.
   Уподобанням багатьох революцій стала їх антикультурна спрямованість, яка проявилася в намаганні негайного усунення форм старого, залишивши на віддалене майбутнє наповнення нових форм конструктивним змістом. Таку культурно-історичну оболонку будь-якого суспільства становлять імена та назви об'єктів навколишнього світу, сталих уявлень. Так Велика Французька революція відмовилася від традиційних назв місяців, замінивши їх революційними новотворами "термідор", "брюмер" і т.д. Ще далі пішла Жовтнева революція, внаслідок якої численні історичні назви, які складали своєрідне культурне чоло народів, що населяли імперію, були стерті з мап і замінені на ідеологічно мотивовані штампи.
   Кампанія по викорінюванню історично сталих назв регіонів, міст, сіл, вулиць, установ отримала тотальний характер і зберігалася аж до середини 80-х років.
   Дивно, що й досі доцільність практики заміни старих назв на нові є предметом дискусій. У чому суть проблеми? Мабуть, головним тут повинно бути визначення позиції щодо назв, які склалися історично. Чи визнавати їх продуктом вікової історії та культури народу? Якщо визнавати, то такі назви треба вважати історико-культурними пам'ятками, які підлягають правовій охороні, а в разі заміни чи втрати - відновленню.
   Якщо не визнавати їх як такі, то, виходить, треба погодитися з тим, що оскільки ці назви не пам'ятки, то старі можна міняти на розсуд будь-якого ідеологічно лояльного, алефункціонера-неука, а нові тиражувати без огляду на здоровий глузд і віковічну традицію назвотворення. Чи не здається абсурдним сучасний стан речей, коли ще зберігаються приклади складених при "отці народів" святок для найменування всіх і вся набором з десятка канонізованих як "святих революції" діячів. У радянські часи ім'я Куйбишева носили 40 населених пунктів, Калініна - 100, а Кірова - 150. З наукової точки зору, і з точки зору звичайної свідомості, а особливо у практичному аспекті, існування двох Калінінградів, двох Свердловських, чотирьох Куйбишевих, Кіровограда і Кіровграда безглуздо. Кіровограду "поталанило" бути в найбільшій компанії, але тепер, коли навіть рідне місто С.М.Кірова (Кострікова) повернуло історичну назву (Вятка), він виглядає якимось реліктом.

 

 

 

Костянтин ШЛЯХОВИЙ

 

"Вечірня газета", 20.01.2006