Статті

pub056

       14 грудня виповнилося 165 років від дня народження видатного українського письменника, театрального і громадсько-культурного діяча М.П. Старицького.
   В історію української літератури він увійшов як поет, драматург, прозаїк і перекладач творів російських та західноєвропейських класиків, організатор видавничої справи на Україні. На театральній ниві виступав як керівник і режисер відомих труп. Разом зі своїми однодумцями М.Лисенком, М.Кропивницьким, братами Тобілевичами, М.Заньковецькою та іншими талановитими митцями сприяв піднесенню національної культури.

pub057

   Народився Михайло Старицький у 1840 році в с. Кліщинцях на Полтавщині, в небагатій поміщицькій родині. Його батько Петро Іванович, офіцер російської армії, помер, коли хлопчику було тільки п'ять років. Мама, Настасія Захарівна, походила з культурної родини Лисенків, в маєтку яких була чудова бібліотека. Під наглядом дідуся, Захарія Петровича, Михайло отримав тут, в селі, початкову освіту.
   У 1851 році він вступив до Полтавської гімназії і був зарахований до другого класу. У цей час хлопчик переживав тяжкі втрати. Спочатку померли дідусь і бабуся, в сім'ї яких він жив тривалий час. Потім, слідом за своїми трьома меншими дітьми, пішла з життя і мама Михайлика. Тож далі хлопчик виховувався в родині дядька по матері В.Лисенка, до речі, батька славетного українського композитора Миколи Лисенка.
   В їх заможному домі були гувернантки, вчителі музики, бонни... Але не багатство зігріло серце дитини, а дружба з троюрідним братом Миколою. Разом вони проводили тільки канікули, бо менший на два роки за Михайла Микола виховувався у Київському приватному пансіоні.
   Навчання в Полтавській гімназії дало Михайлові гарні знання. Всередині XIX ст. там працювали талановиті освітяни: один з перших біографів І. Котляревського С.Стеблін-Камінський, курс історії читав О. Стронін, послідовник Герцена. За його порадою гімназисти вчились читати іноземною мовою. Учні знайомились з творчістю провідних російських і українських письменників. Завдяки вчителю російської словесності Сосновському Михайло почав складати вірші. За ним закріпилось прізвисько Поет. З віршів та прозових творів полтавських гімназистів складався рукописний журнал під редакцією М. Драгоманова.
   У роки навчання Михайло познайомився з поезією Шевченка. Через багато років Старицький згадував, що саме тоді він перестав соромитись рідного українського слова.
   Після гімназії 18-річний юнак продовжує освіту в Харківському університеті, а потім переводиться до Київського. Разом з братом М.Лисенком еони поринають у бурхливе студентське життя. Серед їхніх друзів - Михайло Драгоманов і Тадей Рильський (батько поета). При університеті діяв аматорський театральний гурток, в якому студенти-аматори за участю М. Старицького поставили дев'ять п'єс. Проводились концерти української пісні у виконанні хору під керівництвом студента М.Лисенка.
   У 1862 році Старицький мусив на деякий час покинути навчання. Серед причин - господарські справи, хвороба, що почалась із застуди і переросла в ревматизм, а ще - одруження з Софією Лисенко, сестрою Миколи. Перебуваючи у маєтку, Старицький не дуже успішно займається господарством, більше читає, шукає корисної справи. Саме тоді починається його літературна діяльність. Молодий митець перекладає поезії Пушкіна, Лєрмонтова, Огарьова, пише вірші. Згодом з'являться переклади творів Некрасова, Міцкевича, Байрона, Гете, Гейне. Про талант Старицького засвідчать його твори, а інтимно-ліричні поезії "Виклик" ("Ніч яка, господи, місячна, зоряна") та "Туман хвилями лягає" стануть народними піснями.
   У 1865 році родина Старицьких, в якій з'явилась маленька донечка, повертається до Києва. 25-річний Михайло закінчує навчання в університеті.

pub058
   Мудрого порадника він знаходить в особі М.Драгоманова. Майже три роки дві молоді родини Старицьких і Драгоманових живуть у поряд розташованих квартирах, багато спілкуються, мають спільних друзів. Вечорами молодь влаштовує домашні концерти, під час яких була навіть спільно створена сатирична опера.
   Нетривалий час Старицький працює помічн иком завідуючого у Київському Центральному архіві при університеті Св. Володимира. Це дає йому заробіток і можливість вивчати історію України, самотужки вдосконалювати іноземні мови. Тоді ж починає друкуватись.
   У 1868 році Старицький продає спадщину і купує невеликий маєток на Поділлі. А на початку 70-х повертається до Києва на постійне проживання. Михайло Петрович стає одним з найдіяльніших членів Київської громади. Разом з Лисенком організовує Товариство сценічних акторів, яке здійснює постановку українських п'єс. Опера "Різдвяна ніч" за Гоголем (музика Лисенка, текст Старицького) мала успіх і була визнана подією в тогочасному культурному житті. Успіх "Різдвяної ночі" заохочував до подальшої роботи. Навіть у часи дії безглуздого Емського указу 1876 року про заборону українського слова Старицькому вдається друкуватись. У 1881 році в альманасі "Луна" з'являється йоги водевіль "Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка".
   Саме в цей час у Кременчуці російська трупа Г.Ашкаренка під режисурою М.Кропивницького отримує дозвіл на показ декількох українських вистав, що виходять з тріумфом. Готуючи трупу до виступів у Києві, Кропианицький звертається з листом до ще не знайомих йому особисто Старицького й Лисенка і просить посприяти майбутнім гастролям. Подальші події зближують діячів. Марко Кроливницький довго виношував ідею створення українського театру, нею захопив він і М.Старицького.
   У 1882 році М. Кропивницький, скориставшись поступкою царського уряду щодо вистав українською мовою, заснував нову, відмінну від інших українську трупу. П'єси "Наталка Полтавка", "Назар Стодоля", "Сватання на Гончарівці", "Дай серцю волю...", "Як ковбаса та чарка..." мали успіх. На сцені за творами Котляревського, Шевченка, Кропивницького та інших авторів було представлене життя народу. Мелодійна мова, пісня, що западала в душу, запальні танці допомагали у створенні образів. Колектив молоді під орудою Кропивницького являв собою творчий організм.
   Старицький ризикнув усім майном, що в нього було. Він спродав землі, цукровий заводик і отриманий капітал - 60 тисяч карбованців - вклав у театральну справу. М.Кропивницький залишився режисером і актором трупи під дирекцією Старицького. Об'єднання найвидатніших діячів українського театру сприяло творчому зростанню колективу.
   Як організатори, Старицький і Кропивницький ставили за мсіу тривалу роботу з акторами, які до того здебільшого об'єднувались на один театральний сезон, а це робило неможливим збереження традиції, створення художньої системи. До складу трупи Старицького входило близько ста осіб: актори, хор, оркестр, адмін- та допоміжні працівники. Серед зірок театру були брати і сестра Тобілевичі, М.Заньковецька, Г.Затиркевич.
   Для всіх членів колективу існувала сувора творча дисципліна. "Ніхто не наважувався спізнюватись на зазначену в розкладі роботу, - згадувала хористка трупи С.Тобілевич, дружина І.Карпенка-Карого. - Ніхто з акторів не смів пропустити репетицію або прийти в театр напідпитку".
   Завдяки коштам Старицького була зміцнена матеріальна база. Були виготовлені власні декорації, костюми. Маючи чималий досвід і знання, Старицький радився із знавцями історії та етнографії у питаннях оформлення вистав. У роботі колективу брав участь М.Лисенко. Завдяки йому музика стала органічною складовою кожної вистави. Серед прем'єр - "Майська ніч" Лисенка і Старицького (за Гоголем), їх же оперета "Чорноморці" за Кухаренком, інші. В них з успіхом виступали М.Кропивницький, М.Заньковецька, М.Садовська-Барілотті, М.Садовський. Трупа багато і успішно гастролювала. Нею цікавились і за межами України.
   У 1883 році вийшло таємне розпорядження уряду, за яким трупам дозволилось виставляти українські вистави лише за умови показу російських п'єс з такою ж кількістю актів. М.Старицький серйозно ставився до постановок російських п'єс. До колективу були запрошені Є.Яблочкіна, М.Журін, у ньому гастролювали М.Писарев, В.Андреєв-Бурлака та інші, дуже відомі російські актори. Всі артисти, до речі, отримували високу платню.
   Щосезону трупа поповнювалась, і це породило відповідні проблеми. За висловом провідного актора трупи М.Садовського, в колективі була сила людей, які майже нічого не робили, а тільки "лежали" на бюджеті. До того ж як антрепренер Старицький уклав декілька невдалих угод.
   Збори не перекривали витрат, але Михайло Петрович продовжував щедро оплачувати роботу акторів.
   П.Саксаганський (Тобілевич) так оцінив події: "Михайло Петрович Старицький був пан з натури, людина освічена, розумна, та безхарактерна. Добрий товариш, довірливий, і не йому було керувати трупою, де, моє у казані, що стоїть на вогні, вічно кипіли страсті, заздрощі, честолюбство, чвари та інтриги".
   Трупа потребувала реформації, і в квітні 1885 року було утворено два нових колективи. Найталановитіші майстри побажали об'єднатись біля М.Кропивницького, а молодь залишилась з Михайлом Петровичем.
   Його підопічні - Є.Боярська, О.Вірина, М.Маньківська, Л.Манько - були хорошими акторами, але вони не могли конкурувати з трупою Кропивницького. Проте під орудою Старицького утворився міцний колектив, де збереглись принципи попередньої трупи. В репертуарі переважали музичні вистави, і це дало підстави критикам називати трупу оперетковою. М.Старицький поставив свої п'єси на музику Лисенка "Ой, не ходи, Грицю...", "Різдвяна ніч", "Ніч під Івана Купала", а також такі свої серйозні твори, як "Богдан Хмельницький", "Юрко Довбиш". Особливою любов'ю глядачів користувались комедії Старицького "За двома зайцями" та "Як ковбаса та чарка..."
   З виступами обох труп були знайомі глядачі Москви і Петербурга. Вважалось, що у виконанні драмтворів сильнішою була трупа Кропивницького, а у виконанні музичних - Старицького. Як режисер М.Старицький мав великий успіх в розробці масових сцен та у досягненні ансамблю. Цей колектив у 1885-1891 рр. з успіхом виступав в Україні, Росії, Польщі і Білорусії. І, нарешті, мусив припинити своє існування.
   Ще у 1887 році дружина М.П.Старицького Софія Віталіївна в листі до приятельки писала: "Антреприза поламала и состояние и весь быт нравственный нашей семьи". Гроші розтанули, хворіли Михайло Петрович і його дружина, у сім'ї підростало четверо дітей. Старицький опинився у складному становищі, тож вже не міг відповідати за успішність трупи. Проте його життя було нерозривне з театром.
   З літнього сезону 1888 на чолі трупи Кропивницького став М.Садовський. У 1890 році основу колективу склали М.Заньковецька, Загорський, П.Карпенко та інші. Трупа мала першорядний хор. Восени 1892 року до складу товариства увійшов М.Старицький, тож до назви колективу "Товариство малоросійських акторів під орудою М.Садовського за участю Заньковецької" було додано: "Дирекція М.П.Старицького". Співробітництво тривало п'ять років.
   На Михайла Петровича покладались організаційні справи - клопотання про дозвіл вистав, найм приміщень, прийом персоналу. Це було дещо принизливо для митця. Але його роль у театрі залишилась вагомою. Згадаємо, що трупа Кропивницького мала свого драматурга в особі керівника, трупа Саксаганського виставляла п'єси Карпенка-Карого, а трупа Садовського дала сценічне життя новим п'єсам Старицького.
   Актори свідчили, що Михайло Петрович був людиною високої культури і працювати з ним, як з режисером, було насолодою. Щоденна напружена праця і мандрівне життя привели до загострення хвороб, і Старицький змушений був залишити колектив. Останні роки життя він присвятив літературі, яка стала єдиним джерелом заробітків.
   Всього відомо 32 п'єси Михайла Старицького, до яких належать оригінальні та окремі перероблені твори, а також три переклади. Ним були інсценізовані повісті Гоголя, в числі яких "Тарас Бульба", "Сорочинський ярмарок", інші. За повістю О.Шабельської він створив п'єсу "Ніч під Івана Купала", за оповіданням Е.Ожешко - п'єсу "Зимовий вечір", за повістю І.Крашевського "Хата за селом" - п'єсу "Циганка Аза", за мотивами української народної думи - драму "Маруся Богуславка". Однією з найпопулярніших переробок М.Старицького стала комедія "За двома зайцями" за твором Нечуя-Левицького "На Кожум'яках". Часто малоцікаві твори в обробці Старицького отримували ноае життя. Вони подобались глядачам, вистави були касовими. Ці п'єси збагатили репертуар українського театру.
   До оригінальних творів автора належить драма "Талан" з життя провінційних акторів, що стало визначним явищем в українській літературі XIX ст., водевіль "По-модньому", присвячена акторці трупи Старицького О.Віриній, та ще десяток інших творів.
   Роки і хвороби давались Старицькому взнаки. Коли діяльність серця послабилась, почався нефрит, ноги попухли аж до колін, Михайло Петрович почав клопотати про пенсію.
   У 1894 році відзначили 30-річчя літературної і громадської діяльності Старицького. Незабаром Російська Академія наук призначила йому персональну пенсію "За літературну працю рідною мовою". Цю пенсію митцю довелось отримувати всього три роки...

 

 

Вивчає життя наших корифеїв, тож переконалася в тому,
що то були дуже цікаві люди, Ніна Черняк

 

"Молодіжне перехрестя", 15.12.2005