Статті

    Після реформи кирилиці, на основі якої 1710 року запроваджено гражданську азбуку, в Росії започатковується світське книгодрукування, що сприяє розвиткові науки й літератури. Тим самим було покладено кінець церковній монополії.
   Однак поширення гражданського друку йшло вкрай повільно. Приміром, перша друкарня з гражданським шрифтом на Правобережній Україні заснована 1764 року у фортеці Св.Єлисавети. Її передали із Петербурга в канцелярію фортеці після того, як вона на короткий час стала адміністративним центром щойно створеної Новоросійської губернії. Лише наприкінці XVIII ст. гражданські друкарні виникають у Миколаєві, Києві, Катеринославі. У Івано-Єлисаветградській друкарні, крім різноманітних бланків та "пашпортів", у 1765 році було надруковано дві перші книги світського змісту: "Азбука" (гражданська) та п'єса французького драматурга Жана-Батиста Руссо "Кофейний дім". Навколо прізвища письменника часто виникає плутанина, оскільки "знавці" історії французької літератури XVIII ст. виправляють його ім'я на Жана-Жака Руссо.
   А тим часом, це два різні письменники - однофамільці. Зрозуміло, що філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо більш відомий, ніж драматург Жан-Батист-Руссо. Однак і твори останнього користувалися у сучасників неабиякою популярністю. У світ ці книги вийшли тоді, коли обер-комендантом фортеці Св.Єлисавети було призначено Василя Олексійовича Черткова (1726-1793). Його називають однією з найдосвідченіших особистостей XVIII ст., а дослідники вважають, що саме він і переклав у фортеці Св.Єлисавети комедію Ж-Б. Руссо на російську мову. Є відомості, що у 1770 році було здійснено постановку цієї п'єси аматорами гарнізону фортеці Св.Єлисавети. Таким чином, витоки театральної слави нашого міста значно глибші і давніші, аніж вважалося дотепер.
   У фортеці Св.Єлисавети Чертков служив принаймні до 1771 року. Опісля він зробив блискучу державну кар'єру. Дослужився до чину генерала-поручика, був генерал-губернатором Воронезького і Харківського намісництв. А його онук Олександр Федорович Чертков (1789-1858) стане відомим ученим-істориком,     упорядником знаменитої бібліотеки.
   Майже одночасно з друкарнею гражданського шрифту поблизу фортеці Св.Єлисавети у с.Клинці місцеві старообрядці заснували свою друкарню. Вона існувала з 1752 до 1770 року і випускала "не зіпсовану" церковною реформою 1648 року, яка призвела до розколу, богослужебну літературу. Це не дивно, оскільки старообрядці мали у Свято-Єлисаветській фортеці великі привілеї, а головне, їх не переслідували за вірність давнім традиціям.
   Єлисаветградські старовіри привезли з собою визначні духовні скарби. У Покровській єдиновірській церкві зберігалась унікальна реліквія - оздоблене коштовностями Слов'янське Євангеліє на пергаменті, написане у XIV столітті. Ця безцінна пам'ятка писемності експонувалася на Всеросійських    археологічних виставках, досліджувалась ученими Санкт- Петербурзької Духовної Академії та Академії наук. Саме для вивчення духовних скарбів місцевих старообрядців у Єлисаветград 1876 року приїхав видатний мовознавець, один із основоположників слов'янської філології, знавець старожитностей Віктор Іванович Григорович (1815-1876). Через кілька місяців учений раптово помер і був похований на Петропавлівському цвинтарі. У 1892 році на добровільні пожертвування освітян Росії на могилі В.Григоровича в Єлисаветграді урочисто відкрито меморіальний пам'ятник (скульптор Б.Едуардс, архітектор О. Бернардацці) - перший в імперії пам'ятник учителю-просвітителю. Через рік в Одесі було видано книгу про цю визначну подію в Єлисаветграді. На превеликий жаль, пам'ятник В.І.Григоровичу після кількох переміщень та поневірянь опинився зрештою на Рівненському цвинтарі, де й перебуває у занедбаному стані із значними пошкодженнями. Натомість біля приміщення колишнього земського реального училища встановлено... копію пам'ятника.
   У 1886 році у Петербурзі побачив світ "Херсонський белетристичний збірник "Степ". Літературний альманах містить низку творів українською мовою і посідає почесне місце в історії національної літератури. Про це видання схвально відгукнувся І.Франко в "Нарисі з історії українсько-руської літератури 1890 року". У фондах обласного краєзнавчого музею зберігається примірник "Степу", який належав І.Карпенку-Карому. Письменник представлений у збірці драмою "Бондарівна" - першою публікацією своєї п'єси. Та й майже всі інші автори "Степу" - члени єлисаветградського українофільського гуртка "Громада", яким керував лікар О.І.Михалевич. Один з єлисаветградських громадівців, згодом відомий фольклорист А.М.Грабенко згадував: "У кінці 1884 року ми почали складати альманах з українських (небагато їх тоді було) і російських "произведений" і збирати для цього матеріал. Таким чином, "Степ", виявляється, має єлисаветградське походження.
   Однією з найколоритніших постатей серед місцевих українофілів був Володимир Амвросійович Менчиц (1837-1916). Крім слов'янських, він знав німецьку, французьку, латинську, грецьку мови і навіть санскрит - найдавнішу прамову людства. У нашому місті він перекладав славнозвісні Веди. Любив мандрівний спосіб життя, мав славу мудреця. Сучасники називали його єлисаветградським Сковородою. В.Менчиц був пристрасним книголюбом, у 1872 році відкрив одну з перших в Єлисаветі книгарень та безплатну бібліотеку при ній.
   24 квітня 1925 року в Єлисаветграді, щойно перейменованому на Зінов'євськ, народився Євген Львович Немировський - видатний книгознавець XX століття. Його дід - знаменитий єлисаветградський лікар і антрополог Самуїл Абрамович Вайсенберг (1867-1928). В енциклопедіях його називають "найвидатнішим після Ч.Ломброзо представником першого покоління єврейських антропологів". Найвідоміша праця С.Вайсенберга - "Розвиток людини у зв'язку з її віком, статтю і расою" (1911). У 1909 році він організував в Єлисаветграді товариство поширення давньоєврейської мови (івриту) - одне з перших. Онук С.Вайсенберга Євген Немировський після закінчення у 1950 році Московського поліграфічного інституту працював у Всесоюзному НДІ поліграфічного машинобудування, завідуючим відділом рідкісних книг Державної бібліотеки СРСР їм. В.І.Леніна, головним науковим співробітником Російської книжкової палати. Наш земляк - доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Російської Академії Наук, автор понад двох тисяч(!) наукових праць, у тому числі ста(!) книг. Класичними у царині бібліографії визнано його монографії про и винахідника книгодрукування Й.Гуттенберга, слов'янських першодрукарів Ф.Скорину, І.Федорова та інших.
   Інтенсивно розвивалася у дореволюційному Єлисаветграді друкарська справа. Приміром, у 1910 році у місті працювало 14 друкарень. Кращими вважалися типо-літографія Марка Абрамовича Гольденберга, друкарні Давида Маркевича Шполянського та повітового земства. Із зразками їхньої продукції сьогодні можна познайомитися у відділі рідкісних книг ОУНБ ім. Д.І.Чижевського. Сам відділ раритетних видань нашої головної бібліотеки прославився тим, що успадкував унікальну збірку книг кіровоградського колекціонера, антиквара, бібліографа і бібліомана Олександра Борисовича Ільїна (1920-1993). Загадка "скарбів Ільїна" не розгадана й дотепер, хоча минуло 12 років після його смерті. Скромному кіровоградському електрикові вдалося зібрати одну з найбільших в СРСР приватних колекцій книг і антикваріату, яку важко оцінити.
   Всі публікації у вітчизняній і зарубіжній пресі про "скарби Ільїна" зібрано та опубліковано у кіровоградському літературному часописі "Вежа" (1996-1997) під назвою "Колекція. Сюжет ненаписаної повісті".
   Звісно, цей огляд книгознавчих подій та особистостей, пов'язаних з нашим містом, носить ескізний характер. Своє завдання автор вбачав у тому, щоб привернути увагу освітян до теми, майже не розробленої краєзнавцями.

 

В.БОСЬКО

 

 

"Освітянське слово", березень 2005