Статті

pub050

     Ім'я Ганни Петрівни Затиркевич-Карпинської увійшло в історію українського професіонального театру. Видатна актриса належить до славної плеяди корифеїв української сцени, що разом з М. Кропивницьким, М. Заньковецькою, братами Тобілевичами брала участь в розбудові національного театрального мистецтва.    Народилася артистка, як свідчить Український радянський енциклопедичний словник, у 1986 році (за попередніми поданнями УРЕ - 22 січня 1856 року) в містечку Срібному на Полтавщині, тепер це Чернігівська область, в сім'ї дрібного поміщика Л. Ковтуненка. У дитинстві її доглядала мама, а також нянька-кріпачка К. Забіла, яка була знавцем української пісні, приказок і прислів'їв. У вісім років Ганну віддали до Прилуцького приватного пансіону, а через рік перевели до Київського інституту благородних дівиць, який вона закінчила у 1874 році. У Києві дівчина захопилась театром, мріяла про консерваторію. Але батько віддав 18-річну доньку за полтавського поміщика Затиркевича, старшого за неї на 20 років. Живучи в маєтку, молода господиня не забуває про театр, бере участь в аматорських виставах.
   Долю майбутньої актриси вирішив виступ у п'єсі Г. Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці", яку в 1882 р. підготували роменські аматори. Всі молоді жінки і дівчата сперечалися за роль Уляни, а ось Одарку - літню жінку - ніхто грати не хотів. Цю роль і зіграла Ганна Затиркевич, та так, що найбільший успіх випав саме на її долю. Похвалам і аплодисментам не було меж.
   "Після першої вистави моя здушена любов до театру прорвалася" - згадувала потім Затиркевич-Карпинська.
Ганна Петрівна дізналася про виступи в Києві української професіональної трупи під орудою М.Л. Кропивницького, то зв'язалася з Марком Лукичем і отримала згоду на виступ у його колективі. Дебютувала актриса під прізвищем Прилуцька 20 травня 1883 р. у Полтаві, а з кінця серпня вона виступає в зразковій українській трупі, на той час - під орудою М. Старицького та М. Кропивницького. Сценічний талант, добре володіння українською мовою молодій акторці відразу зайняти, провідне місце в колективі.
   Своїм учителем Ганна Петрівна незмінне називала М. Кропивницького. "Кожне моє слово, кожен мій рух на сцені, паузи, вироблення міміки - все це було наслідком невпинної режисерської роботи М.Л. Кропивницького, - розповідала майстриня сцени. Видатний режисер і актор допоміг їй визначити амплуа, виявив її нахил до ролей комічних бабусь та жартівливих молодиць.
   У перші роки роботи на професійній сцені Г.П. Затиркевич створила такі ролі, як мати-страдниця Стеха та пащекувата баба Риндичка ("Глитай, або ж Павук", "По ревізії" М. Кропивницького), провінційна поміщиця-скнара Фенна Степанівна ("Шельменко-денщик" Г. Квітки-Основ'яненка) та інші, які грала протягом усього, життя. Роль Теклі, заздрісної покоївки-інтриганки з п'єси М. Кропивницького "Дай серцю волю, заведе в неволю" у виконанні Г. Затиркевич критики називали "Яго у спідниці".
   Під час перебування трупи корифеїв у Петербурзі у 1886 р. російський критик О. Суворін високо оцінив гру "малоросів". Про роль лихої свекрухи Ганни з "Безталанної" І. Карпенка-Карого критик написав: "Пані Затиркевич передала свою роль майстерно, зі всією правдою і тактом. Це її краща роль..."
   Блискучі дуети на сцені Г. Затиркевич створювала з М. Кропивницьким та М.К. Заньковецькою, яку вважала своєю кращою партнеркою. З першою зіркою української сцени Марією Заньковецькою Ганну Петрівну з'єднувала міцна дружба, яку вона пронесла.через усе життя. У них не було приводу для суперництва. Затиркевич ніколи не претендувала на "молоді ролі", якщо для неї не було головної ролі, бралася за епізоди та робила з них справжні шедеври. Вона також була чудовою співачкою, добре виконувала твори М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського, М. Кропивницького.
   У повсякденному житті Ганна Петрівна була, як згадували сучасники, скромною, дуже економною для себе та щедрою з оточуючими.
   У репертуарі актриси була роль І.Кулішевич з п'єси М. Старицького "Талан". Цю героїню драматург писав з Г. Затиркевич-Карпинської (після другого заміжжя актриса взяла подвійне прізвище).
   Відома хлібосолка і кулінар, Ганна в театрі тримала свій "пансіон". Вона оточувала материнською турботою молодих акторів допомагала цілим сім'ям. Свого часу Ганна Петрівна врятувала від туберкульозу початківця Івана Мар'яненка, згодом народного артиста СРСР. Маючи власну доньку, підбирала сиріт, виховувала їх, давала посаг зі свого майна. Для театральної молоді Г.П. Затирке'вич-Карпинська була прикладом дисциплінованості. Слова "спізнитися" для неї не існувало. Приходила за годину до вистави, вже загримованою, незалежно від того, в якій дії мала виходити на сцену. Дуже любила грати в нових п'єсах. Без мистецтва не мислила свого життя. "Ідеш до театру наче й стомлена, а вийдеш на сцену, все забуваєш - і літа, і втому", - говорила вона.
   Після Жовтневої революції артистка, працювала в театрі М. Садовського, а у 1919 р. - в першому Державному народному театрі під режисурою П. Саксаганського. В роки громадянської війни опрацьовувала нові ролі, але хвороби (тиф, запалення легень) її знесилили. 3 Києва Г. Затиркевич-Карпинська переїхала до с. Блотниці на Чернігівщині, де мала будинок. Цей дім нагадував музей: картини відомих художників, вишивки, кавказькі килими, японський посуд, фото друзів-акторів. Вона любила всі види мистецтва, що живили розум і серце.
   В останні роки життя Ганну Петрівну часто бачили в саду, серед улюблених квітів.
   У 1920 р. в Ромнах було створено театр, куди запросили й Г. Затиркевич-Карпинську.
   Померла видатна українська актриса у 1921 р. у віці 66 років. У пам'яті своїх учнів-акторів вона залишилась щирою, життєрадісною жінкою з посивілим волоссям і дуже молодою душею.

 

Зачитувалась біографією актриси Ніна Черняк

 

 

"Молодіжне перехрестя", 17.03.2005