Статті

   15 травня виповнюється 145 років від дня народження. Панаса Саксаганського - видатного театрального, діяча, актора і режисера.
   Панас Карпович належить до славетної родини Тобілевичів, що дала світові чотирьох видатних театральних діячів (І.Карпенка-Карого, М.Садовського, П.Саксаганського, М.Садовську-Барілотті). Народився він у 1859 році в селі Кам'яно-Костуватому (тепер - Миколаївської області) недалеко від містечка Бобринця, у сім'ї був наймолодшим.    3 1866 року родина (крім Карпа Адамовича) мешкала в Єлисаветграді. Під час навчання в реальному училищі Панас брав участь у роботі самодіяльного колективу, який організував брат Іван. У 1875 році йому пощастило стати учасником постановки славнозвісних "Вечорниць" композитора Петра Ніщинського, прем'єра яких відбулась у нашому місті, де Панас мав сольний виступ.
   Під час російсько-турецької війни Панас, наслідуючи старшого брата Миколу (майбутнього актора М.Садовського), вирішує стати військовим. Добровільно вступає в армію, закінчує Одеську юнкерську школу. Отримує офіцерський чин. Але творче начало його єства перемагає. У 1883 році Панас Карпович вступає до трупи Михайла Старицького, заснованої Марком Кропивницьким.
   Геніальна гра партнерів по сцені Кропивницького, Заньковецької, Садовського стає зразком для початківця. Наполеглива праця і природний талант сприяють його творчому зростанню.
   У трупі Кропивницького Саксаганський сягає вершин акторської майстерності. Невдовзі його назвуть майстром сценічного перевтілення.
   Серед його ролей - герої класичного репертуару: Іван Непокритий, Герасим ("Дай серцю волю, заведе в неволю", "По ревізії" М.Кропивницького), Голохвостий і Шпонька ("За двома зайцями", "Як ковбаса та чарка..." М.Старицького), Гнат, Копач, Мартин ("Безталанна", "Сто тисяч", "Мартин Боруля" І.Карпенка-Карого).
   У 1880 році Панас і Іван Тобілевич організували товариство російсько-малоруських акторів під орудою Саксаганського. Значна робота зі створення колективу тривала на Хуторі Надія. Як згадувала Софія Тобілевич, там відбувались репетиції, шились костюми.
   До нової трупи увійшли молоді актори, з якими П.Саксаганський працював близько 20 років. Під його наставництвом вони виросли до майстрів сцени. Театру Саксаганського були притаманні міцний акторський ансамбль, високий рівень майстерності, добре підібраний репертуар, де переважали п'єси І.Карпенка-Карого. Керівник і режисер Саксаганський був. відданий реалістичному напрямку у мистецтві. Свої погляди він виклав у книгах та статтях. Книги "Театр і життя", "По шляху життя", "Моя робота над роллю" і досі допомагають молодим акторам.
   З юнацьких літ П.Саксаганський захоплювався поезією, писав вірші. На початку XX століття стали широко відомими його п'єси "Лицеміри" і "Шантрапа" та п'єса "Приятелі" - переклад з Еркмана-Шатріана.
   У 1918 році П.Саксаганський очолив народний театр у Києві, на основі якого було створено театр імені М.Заньковецької.
   У 20-х роках та на початку 30-х актор багато гастролював, працював у кращих театрах України. 1936 року йому було присвоєно звання народного артиста СРСР.
   Помер митець восени 1940 року у Києві і був похований поблизу своїх близьких друзів і партнерів - М.Заньковецької та М.Садовського.

 

Ніна ЧЕРНЯК,
екскурсовод меморіального музею М.Кропивницького

 

 

"Вечірня газета", 14.05.2004